Юридические  науки\3.Международное право.

 

К.ю.н. Панькевич В.М., Зозуля Є. О.

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут,Україна

актуальні проблеми формування та реалізації морської політики україни

 

На сучасному етапі становлен­ня України як незалежної європейської держави особливого значення набуває фак­тор утвердження її як морської держави. Активна й ефективна морська діяльність України є однією з важливих умов гаранту­вання економічної, військово-політичної і національної безпеки. Однак в останні 10-15 років стійкі кризові процеси майже в усіх сферах морського господарства (на­самперед у галузях морського транспорту, суднобудуванні, рибному господарстві, у сфері Військово-Морських Сил України та ін.) призвели до значних втрат, які негатив­но відбилися на економічному, політично­му й оборонному стані нашої держави.

Розпад могутнього морегосподарсько­го потенціалу України радянського періо­ду, який створювало багато поколінь укра­їнського народу протягом десятиліть, зу­мовив стійкі тенденції витіснення нашої держави з міжнародного сектора морегосподарської діяльності — світового морсько­го транспортного ринку, а також рибопро­мислового, рекреаційно-туристичного та ін.; значне погіршення геоекономічних і геостратегічних позицій України на просто­рах Чорного моря й інших районів Світо­вого океану.

Окремі аспекти державної мор­ської політики стали предметом уваги таких авторів, як Б.В.Буркинський, В.П.Во- робйов, С.В.Горчаков, О.М.Котлубай, В.М.Степанов, О.М.Шемякін та інших. Однак масштабність проблем, які стоять перед нашою державою у сфері мор­ської діяльності, вимагає подальших досліджень щодо шляхів вироблення та реалізації державної морської політики.

У зв'язку з цим метою статті є аналіз стану та перспектив організаційного і правового забезпечення процесів формування і реалізації завдань морської по­літики, які окреслені в Морській доктрині України, а також вироблення пропо­зицій по їх удосконаленню.

Питання про доцільність розробки концеп­туального документу, який визначив би основні засади, принципи та напрямки державної морської політики, виникло відразу ж після набуття чинності Кодек­сом торговельного мореплавства України. Починаючи з 1995 року, мали місце кілька спроб розробки засад морської політики держави, однак усі вони вияви­лися безрезультатними. Тому прийняття Доктрини саме по собі вже є певним досягненням на шляху до визначення нових підходів держави до формування основних цілей і завдань, форм і методів реалізації морської політики.

На сьогоднішній день Морською доктриною України на період до 2035 року визначено:

)         основні завдання державної морської політики;

)         національні інтереси України у сфері морської діяльності;

)         принципи реалізації державної морської політики;

)         шляхи розв'язання завдань державної морської політики.

Відповідно до Морської доктрини державна морська політика - система врегульованих зовнішніх та внутрішніх суспільних відносин, що виникають у процесі провадження морської діяльності, реалізації національних інтересів України у цій сфері. Реалізація державної морської політики — це неперервний, динамічний процес досягнення поставлених цілей, в якому беруть участь різні органи державної влади й інститути громадянського суспільства.[3]

Морська доктрина запроваджує заходи щодо відповідного программного забезпечення морської політики шляхом підготовки та внесення на затвердження до Верховної Ради України програм інституційного зміцнення державного управління у сфері морської діяльності, та інформаційного забезпечення процесу реалізації Доктрини, затверджує вимоги щодо її прозорості, широкого залучення громадськості та всіх зацікавлених сторін [2].

Однак зазначеним документом в частині щодо підтримки та розвитку морегосподарської діяльності спостерігається непослідовність та роздрібненість напрямів, і зовсім відсутні положення щодо ролі та значення міжнародного права, його місці під час законотворчого процесу.

Виникає цілком закономірне питання, як реалізувати програму морської дія­льності держави, яка закріплена у Доктрині. Чинна нормативно-правова база у сфері торговельного судноплавства не в змозі забезпечити виконання амбіційних планів, координацію зусиль усіх міністерств та відомств, які здійснюють цю дія­льність. Таку функцію могла б виконувати, наприклад, Координаційна рада при Кабінеті Міністрів з питань розвитку морегосподарського комплексу під керів­ництвом Прем'єр-міністра, до складу якої доцільно ввести керівників усіх міністер­ств і відомств, які здійснюють морську діяльність, та яка б забезпечувала державний контроль за виконанням положень Доктрини. Можливе створення і спеціально- уповноваженого органу за прикладом Російської Федерації — Морської колегії, метою діяльності якої є забезпечення реалізації Морської доктрини РФ [5].

Система морського господарства Укра­їни становить сукупність галузей, вироб­ничих об'єктів (підприємств, об'єднань) і різних організацій, пов'язаних з економіч­ною (видобуток морських природних ре­сурсів, транспортні перевезення, рекреа­ційні й інші послуги), природоохоронною, науково-дослідною й іншою діяльністю в морях і океанах; захистом територіально- акваторіальних, ресурсних, геополітичних та інших державних інтересів у межах по­треб національної безпеки України; розви­тком зовнішньоекономічних зв'язків, між­народного поділу праці в морському вироб­ництві, «морського бізнесу» і освоєнням міжнародних морських ринків, розвитком соціально-економічної й екологічної інф­раструктури морського типу.[4]

Тому чинна нормативно-правова база не в змозі забезпечити координацію зусиль усіх міністерств і відомств, які здійсню­ють морську діяльність, унаслідок певних відомчих перешкод. Крім того, внаслідок дублювання функцій, недостатнього ре­сурсного та кадрового потенціалу, загальної інституційної слабкості міністерства і ві­домства неспроможні ефективно виконува­ти покладені на них обов'язки щодо функ­ціонування й розвитку морської діяльності в Україні.

Національне законодавство у галузі торговельного судноплавства має бути приведене до міжнародних зобов'язань України. Ратифікований нашою державою Міжнародний кодекс по управлінню безпечною експлуатацією суден так і не був імплементований в основний кодифікаційний акт морського законодавства. Ще однією вкрай важливою проблемою морської політики є створення належного механізму імплементації резолюцій та рекомендацій Міжнародної морської організації у національну правову систему, адже норми і стандарти, які виробляє ІМО, складають основу для міжнародної системи безпеки мореплавства та охо­рони морського природного середовища від забруднення.[6]

Ще однією невирішеною проблемою є те, що в Україні до цього часу від­сутній Статут служби та Дисциплінарний статут на морському транспорті. Фак­тично продовжують діяти документи, які були прийняті в СРСР сорок років тому, коли роботодавцем була виключно держава, а не приватні особи, як це зде­більшого має місце сьогодні. З огляду на негативні наслідки «керченських» ава­рій, для працівників морського транспорту необхідні додаткова, підвищена від­повідальність за порушення норм, які регулюють безпеку мореплавства.

Як і в нашій державі, однією з найбільш гострих проблем у сфері торгове­льного судноплавства в країнах ЄС є питання збільшення національного тон­нажу і, відповідно, зменшення відтоку морських суден під прапори країн «зруч­ної» реєстрації. В Європейському Союзі досить успішно вирішується вказана проблема через створення міжнародних реєстрів суден, у тому числі через за­провадження єдиного спрощеного податку на тоннаж.

Прийняття Морської доктрини є важливим кроком на шляху на­дання морській політиці України статусу пріоритетної. Однак вона лише прого­лошує інтереси України у сфері морської діяльності та завдання державної мор­ської політики, але не шляхи їх вирішення. Для реалізації Морської доктрини необхідно розробити цільові національні програми розвитку торговельного суд­ноплавства, а її положення мають бути використані при розробці проекту Закону України «Про морську політику»; при цьому необхідно провести широке об­говорення законопроекту із залученням морської громадськості та фахівців у галузі торговельного судноплавства — менеджерів морських портів, капітанів морських суден.

Чинною редакцією Морської доктрини України не встановлено правових основ здійснення морської політики, що є принциповим недоліком та свідчить про необхідність її перегляду. Зазначені у Морській доктрині України міжнародно-правові аспекти морської діяльності залишаються виключно декларативними та не створюють можливостей для їх використання під час здійснення морської політики.

У нашій державі є всі умови для розвитку морського транспорту. Ефективна реалізація положень вдосконаленої Морської доктрини має сприяти використанню цього потенціалу, підвищенню конкурентоспроможності та зміцненню міжнародного авторитету України як морської держави.

ЛІТЕРАТУРА:

1.                                   Пацурківський  П.С. Поняття фінансово-правової доктрини держави // Науковий вісник Чернівецького університету.- 2002.- № 154. - С.5-9.

2.         Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 року. Постанова КМУ від 07.10.2009 р. № 1307 // Офіційний вісник України. - 2009.-№ 94.

3.     С.Горчаков. А.Овлащенко. Морская политика Украины: из глубин амбиций на мель реальності. - [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://amko.azovmar.com

4.     Закон України від 01.07.2010 № 2411-VI «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». - [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

5.     В.Буркинський, О.Котлубай, В.Степанов. Формування морської доктрини України / / Вісник Національної Академії наук України. - 2008.- № 9.- С.6-11.

6.В.П.Воробйов. Правове забезпечення державної морської політики України у світлі досвіду Європейського Союзу //Університетські наукові записки.- 2006.- № 2. - сс.291-297