Проблеми реалізації адміністративних послуг

Для розкриття данної теми варто визначити поняття адміністративних послуг. Ними є переважно платні, інколи безкоштовні послуги, які спеціалізуються на видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації, тощо. Адміністративні послуги-це новий інститут в системі права України. На даний момент не існує закону для регулювання цих відносин, що породжує безліч проблем. Існуюча практика надання адміністративних послуг має низку суттєвих недоліків, на які варто звернути увагу при реформуванні цієї системи [1]. До найбільш розповсюджених належать:

1. Необґрунтовано великі розміри плати за надання окремих видів послуг. За даними Антимонопольного комітету України, українці витрачають на дозволи і довідки 20 міл’ярдів гривень на рік. Так було в 2010 році. Адміністрація президента називає ще більші цифри. Зокрема, за словами першої заступниці глави президентської канцелярії Ірини Акімової, у 2010 році органи центральної влади отримали за адміністративні послуги 14 міл’ярдів гривень, а у регіонах було отримано ще 20 міл’ярдів. Тобто разом виходить вже 34 міл’ярди гривень. За перше півріччя 2011 року 805,9 млн. грн. припадає на послуги центральних органів, 9,8 млрд. грн. — місцевих. Крім того ще існують неофіційні платежі, які теж складають значну суму. Яскравий приклад - видача закордонного паспорта. За його виготовлення, оформлення та видачу до ощадбанку слід сплатити держмито у розмірі 170 грн. Однак згодом виявляється, що додатково треба викласти з власної кишені ще 96 грн, нібито на ті ж самі витрати.  

2. Процедура надання послуг не є прозорою та швидкою. Строки, встановлені для надання деяких послуг, є необгрунтовано тривалими. Відсутня достатня інформація про порядок отримання послуг та про необхідні документи. Так, на оформлення реєстрації за місцем проживання громадянину доводиться витратити досить багато власного часу та нервів. Чому? Тому що у нього після довготривалого очікування (через довжелезну чергу) прийому в паспортиста завжди можуть витребувати додаткові документи, приміром, квитанції про погашення боргу за квартплату. І довести, що це незаконно, буває занадто складно. Тому людям часто доводиться за отриманням цієї послуги приходити до паспортиста двічі, а то й тричі. Також існує нечітке визначення строків надання послуг та підготовки документів, висновків, погоджень тощо. Документи надаються в термін “2-3 тижні” або “до остаточного виконання замовником робіт”, що взагалі не зрозуміло. Тобто наявна ситуація, яка може породжувати корупційні дії. Адже повинні бути чітко регламентовані загальні вимоги до проваджень з наданням адміністративних послуг. Заявнику має бути гарантованим отримання результату в найкоротший, розумно обґрунтований строк.

3. Неналежне законодавче регулювання питань надання послуг. Однією з вимог Євросоюзу є вжиття необхідних заходів із вдосконалення процедури, яка пов’язана з адміністративними послугами. Такі завдання перед нашою державою ставилися ще з 2002 року, однак до сьогодні не вдалося реалізувати їх у повному обсязі [4]. Хоча ще з 2008 року чекає ухвалення Проект Адміністративно-процедурного кодексу, а з 2009 — законопроект "Про адміністративні послуги". Усі ці документи пройшли громадське обговорення на сайті Міністерства юстиції, отримавши високі експертні оцінки кращих європейських фахівців з адміністративного права і наприкінці травня 2011 року були ухвалені урядом України. Однак до парламенту вони чомусь так і не потрапили [2].

4. Більшість органів встановлють обмеження щодо днів та годин прийому громадян, причому часто такий графік прийому є не зручним для осіб.

5. Адміністративні органи розпорошені територіально, тож їх відвідування вимагає від приватної особи витрачання значних зусиль та ресурсів. Часто особи наймають фахівців, які мають ходити замість них по всім інстанціям, що супроводжується значною витратою коштів та втратою часу. Така незручність вже не являється проблемою в багатьох країнах. За кордоном набула особливого поширення практика надання «універсамів послуг». Вона передбачає зосередження представництв багатьох органів в одному приміщені або створення єдиної приймальні документів, які потім надходять до відповідного адміністративного органу, що приймає рішення. Громадянин може навіть не знати, де розташований той чи інший адміністративний орган, адже всі послуги він може отримати в одному місці [3].

Принцип "єдиного вікна" передбачає оптимізацію внутрішньо-адміністративних процедур надання адміністративних послуг, за якою залучення громадянина до процесів міжвідомчих погоджень, збирання факультативних довідок та інших супровідних документів має бути мінімальним. Ідеально налагоджений механізм надання послуг передбачає, що всі внутрішньо-організаційні процеси відбуваються всередині органу або між органами, коли споживач подає заяву і через визначений час отримує потрібний йому результат або обґрунтовану відмову.

6. Часто органи, які надають послуги, ставляться до приватної особи як до прохача, виражають свою зневагу до неї. Некомпетентність та непрофесійність посадових осіб є значною проблему для реалізації послуг. Інколи громадяни через нездатність надати їм необхідної інформації відмовляються від наміру займатися певним видом діяльності.

Отже, прийняття систематизованого закону, який встановлюватиме визначений перелік можливих послуг та органів, які їх надають, фіксований розмір оплати надання послуг, чіткий перелік необхідних документів, встановлення терміну розгляду заяв, може вирішити існуючі проблеми. Розроблення такого нормативно-правового акту триває протягом декількох останніх років та невідомо чи буде він прийнятий парламентом.

Список літератури:

1. Адміністративне право України/ КіваловС.В., Біла Л.Р./ Навчально-методичний посібник/ Вид. друге, перероб. і доп. — Одеса: Юридична література, 2002. — 312 с

2. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика/Відп. ред. В.Ф. Погорілко. – К.:Iн-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.-652 с.

3. Господарські об’єднання в Україні: поняття та правова природа/В.О.Джуринський// Вісник господарського судочинства. – 2008. - №5.- с. 137-143.

4. Адміністративне право України/ за ред.. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2003. – 756 с.