Право/ 7.Екологічне, земельне і аграрне право

К.ю.н. Городецька І.А.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Україна

Щодо поняття земельних відносин

Для кращого розуміння природи земельних відносин необхідно розглянути їх види за основними інститутами земельного права України більш детально. Право власності на землю – складне та багатогранне явище. У широкому розумінні право власності на землю представляє собою сукупність правових норм, які закріплюють належність земель певним фізичним та юридичним особам, державі і визначають обсяг та зміст прав власників землі, а також способи та межі здійснення цих прав [1, с. 494], у вузькому – це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками (саме таке визначення надає Земельний кодекс України). Ці правомочності не визначено ЗК України, проте аналіз юридичної літератури дає змогу це зробити. Отже, володіння землею означає наявність фактичного панування певної особи над земельною ділянкою та можливість здійснення будь-яких дій з нею. Користування – це гарантована правовими нормами можливість вилучення корисних властивостей землі, тобто можливість її господарчої експлуатації та отримання з неї прибутку. Розпорядження – це право власника визначати юридичну та фізичну долю землі шляхом зміни її належності аж до відчуження іншим особам.

Що стосується землекористування, то чинне законодавство не розкриває зміст цього поняття. Проте, ст. 92 ЗК України надає визначення права постійного користування земельною ділянкою, розуміючи під ним право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що землекористування складають правомочності конкретного суб’єкту на володіння та користування земельною ділянкою, яка йому надана, тобто землекористування є формою реалізації власності на землю, тому ці відносини варто об’єднати в одну групу [2].

Щодо відносин у сфері управління земельним фондом, то вони, так би мовити, є безпосереднім продовженням земельних відносин попередньої групи. Змісту управління в галузі використання та охорони земель у ЗК України присвячено окремий розділ. Управління земельними ресурсами (земельним фондом) теж є важливим аспектом земельних відносин і характеризується системою політичних, соціально-економічних, правових та адміністративних заходів, що направлені на організацію використання землі [3, с.4]. У теорії прийнято розрізняти державне управління земельним фондом і внутрішньогосподарське управління землею [4, с.71].

У ст. 4 ЗК України йдеться про завдання правового регулювання земельних відносин. Такими завданнями є, по-перше, забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, по-друге, раціональне використання та охорона земель. Раціональне використання земель є важливою умовою їх охорони. Охорона земель – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 ЗК України). Зміст поняття охорони земель визначає сукупність певних заходів: правові заходи (встановлення в законодавчому порядку норм, що визначають належну поведінку суб’єктів земельних відносин та якими необхідно керуватися при вирішенні тих чи інших земельно-правових питань); організаційні заходи (спрямовані на забезпечення виконання правових приписів); економічні заходи (пов’язані з виділенням державою, підприємствами необхідних матеріально-технічних, фінансових коштів для здійснення земельно-екологічних заходів, які забезпечують збереження та підтримання земельних ресурсів у належному стані). Важливою частиною охоронних земельних відносин є відносини, що виникають у результаті порушення земельно-правових норм, тобто в результаті неправомірної поведінки по відношенню до землі та порушення правопорядку в галузі земельних відносин. Мова йде про відносини юридичної відповідальності. Ці відносини виникають у всіх випадках порушення суб’єктивних земельних прав та обов’язків та земельного правопорядку (правового режиму земель) у цілому [2]. Однак, в одних випадках ці порушення породжують земельні охоронні правовідносини, а в інших – охоронні правовідносини, які передбачені нормами інших галузей права: кримінального, цивільного, адміністративного.

Отже, поняття земельних відносин, яке надає ЗК України, не розкриває всього змісту. З огляду на більш складний їх структурний склад (відносини власності та відносини землекористування; відносини у сфері управління земельним фондом; відносини у сфері раціонального використання та охорони земель), вбачається доцільним визначення земельних відносин як заснованих на власності на землю суспільних відносинах, що виникають із приводу використання, управління та охорони землі як особливого природного ресурсу [2].

Література:

1. Юридичний словник – довідник / за ред. Шемшученка Ю. С. – К. : Фемина, 1996. – 696 с.

2. Мірошниченко О. С. Адміністративно-правові засоби охорони земельних відносин в Україні: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Мірошниченко Оксана Станіславівна. – Х., 2005. – 2002 с.

3. Хлыстун В. Н., Улюкаев В. Х. Земельные отношения и механизм их регулирования. – М. : Знание, 1991. – 46 с.

4. Советское земельное право : Учебное пособие / Под ред. Шелестова В. С. – Х. : Вища школа, 1981. – 232 с.