Щербина В.В.

Кандидат соціологічних наук, докторант кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету

соціальнА діЯ в концепції Постмодернизму

В науці загостряється питання щодо застосування категоріально-поняттєвого апарату для роботи з новими реаліями. Вплив теорій пост-модерну на сучасну соціологічну думку не є безперечним. Осмислення цього стану перебуває у постійному розвитку, тому дослідження метаморфоз основних понять та категорій соціології в процесі її адаптації, – одне з актуальних сьогодні завдань, до вирішення якого звертаються багато вчених світової та вітчизняної соціальної науки, що породжує численні дискусії. Праці С.Беста, Д.Келлнера, Ф.Джеймісона, Р.Холлінгера, П.Козловскі, З.Краснодембського, Д.Харві та ін. присвячені з’ясуванню сутності та інтерпретації постмодерністських концепцій. У вітчизняній соціологічний науці теж помітний інтерес до деяких аспектів постмодернізму. Серед українських дослідників можна назвати В. Бакірова, В. Бурлачука, Б. Головка, В. Королька, Н. Костенко, М .Наумову, О. Погорілого, А. Ручку, В. Степаненка, В. Судакова, В. Танчера, В.Тарасенка. Проте, ще бракує ґрунтовних комплексних досліджень постмодернізму як напрямку соціологічного теоретизування.

Для більшості соціологічних версій базовою категорією виступала категорія «соціальної дії» як одиниці соціальної реальності, що її конституює. У суспільстві, що розуміється як сукупність всіх можливих взаємодій, теоретична соціологія виступає як особливий рід взаємодії. Тому теорії соціальної дії, виникаючи в рамках так званого загального модерністського проекту, передбачали не стільки пояснення дії, скільки оволодіння дією так само, як і світом, а інтелектуал, що теоретизує, самою своєю рефлексією вважається, що може змінювати суспільство. Думка є дія. А це означає перспективу можливої зміни самого суспільства. Драматизм сьогоднішнього стану суспільства полягає в усвідомленні болю від придушення дії, вимушеної стати бездіяльністю (яке є гірший спосіб діяння). Цей екзистенційно-пережитий стан породжує почуття тривоги, усвідомлення несправедливості того, що відбувається, що породжує відчай і очікування соціальних катаклізмів, які розколюють світ.

Проблема соціальної дії, її передумов, структури, механізму прояву та ефективності у повному обсязі почала обговорюватись у соціології лише після Вебера, тобто по суті в ХХ столітті. До цього людська дія деяким чином аналізувалась переважно з боку її мотивації, технології та ефективності, або була звужена до господарсько-економічної діяльності як суто економічний або виробничий ресурс, тобто як деяка сила, застосування якої породжує соціальну вартість або багатство. Власне в соціологічну площину обговорення її перевів М.Вебер. Передусім він звернув увагу на те, за якими критеріями саме соціальну діяльність можна виокремити із всього комплексу інших форм людської активності, завдяки чому формується, реформується чи трансформується певний соціальний порядок та що саме складає власне суспільний бік людської взаємодії? Що примушує людей діяти задля формування деякого порядку і в його межах і рамках? Відповідь економістів - задля виробництва і розподілу багатства - явно була спрощеною. Не пояснювали цього і виявлені на той момент фізіологічні та психологічні механізми діяльності, як також вродженого прагнення людини до пізнання чи перетворення світу. Всі такого роду пояснення очевидно вели в інший від власне суспільної активності людини бік. Геніальність же Вебера полягала у вказівці на суто суспільний бік соціальних відносин, їх спрямованість і акцентованість на сприйняття і оцінку «інших»: це – відносини з «іншим», задля «іншого», і в надії на адекватне сприйняття і оцінку «іншого». Пост-модернізм заперечує раціональність, хоч і з різною масштабністю та інтенсивністю самого заперечення. Як же виглядає соціальна дія в такому контексті? Найбільше уваги концепції соціальної дії серед пост-модерністів приділяв З.Бауман [1]. Термін «пост-модерн», за З Бауманом, належить до того типу суспільств, які заформувались переважно в Західній Європі і Північній Америці у другій половині ХХ ст. Пост-модерне суспільство поєднує в собі риси традиційного (модерного) і ново народжуваного (пост-модерного) суспільства, при цьому не зводячись до жодного з них, але й суттєвим чином їх заперечуючи. Пост-модерн певним чином завершує історичну еволюцію, яку пройшла Західна Європа, розпочинаючи цей хід десь в 16-17 ст. Окремі структурні елементи суспільства завжди знаходяться в ньому в неузгодженому і опозиційному один до одного стані, а загальний вигляд будь-якого соціального порядку скоріше нагадує калейдоскоп або коловорот. Задля пояснення подібного стану суспільства Дельоз і Гваттарі висувають поняття «різома». Це – термін з ботаніки, де він означає вид трави, відомої під назвою «елевзина», яка розростається виключно горизонтально, посилаючи в усі боки повзучі нагони, з яких утворюються нові рослини, що потім випускають власні нагони, захоплюючи певну територію, утворюючи в такий спосіб безперервну поверхню без глибини, верху чи низу, центру чи периферії. В концепції пост-модернізму він використовується для позначення такої форми розвитку, що відбувається через найпростішу бінарну опозицію [Більш дет.див. 2].

Соціальні трансформації у західних країнах, що впливають на процеси й в Україні, спричинили істотні зміни у соціологічному теоретизуванні. Серед соціологів тривають дискусії стосовно необхідності переосмислення предмету, характеру, специфіки і завдань соціології, її ставлення до надбань класичної соціологічної думки. Незважаючи на певну суперечливість думок, визнається важливість, передусім, змістовної сутності полеміки. Таким чином, новітні уявлення про соціальну дію залишаються не просто дискусійними, але такими, що притягують увагу соціогуманітарного дискурсу.

Література:

1. Bauman Z. Intimations of Postmodernity. – London: Rout ledge,1992. – 268 р.

2. Енциклопедія постмодернізму / За перекл. Ч.Е.Вінвіста та В.Е.Тейлора. –Пер. з англ. – К.: Основи, 2003. – С.361-362.