Ст. викл. Чайковська Т.В.

Хмельницький національний університет

Білінгвізм як частина естетичного виховання

Так історично склалося, що майже країна на сьогоднішній день є багатонаціональною. Як результат, встановлюються міжмовні контакти і спостерігається взаємодія мов. Цей процес називається білінгвізмом (двомовністю). Подібне явище притаманне, наприклад, Україні, особливо південно-східному регіону, де кожна людина ще будучи дитиною зіштовхується з процесом двомовності. У Канаді офіційно дві державні мови: англійська і французька. У Швеції, Бельгії люди з дитинства вчаться розуміти дві мови.

У лінгвістичному трактуванні білінгвізмом називають однакове вільне користування двома різними мовами. Лінгвісти білінгвізмом вважають добре володіння як національною мовою, так і мовою міжнаціонального спілкування. На їхню думку, білінгвізм – це велике культурне надбання. Його розвиток аж ніяк не є перепоною на шляху розвитку національних мов, навпаки, як екстралінгвістичний фактор, він може бути одним із важливих джерел подальшого розвитку національних мов.

Білінгвом, за словами А. Ребера, називають того, хто здатен розмовляти двома мовами приблизно однаково вільно. Науковець виокремлює білінгва збалансованого, який однаково вільно говорить обома мовами, і білінгва незбалансованого, який більш вільно говорить однією з двох мов, якими володіє [1, с. 93].

Науковці виокремлюють різні типи двомовності. Відомий лінгвіст Щерба Л. розрізняє два види співіснування мовних систем у свідомості індивіда щодо білінгвізму. Під чистою двомовністю науковець розуміє паралельне , але незалежне вивчення двох мов. Під змішаною він розуміє двомовність, яка утворюється у результаті порівняльного вивчення двох мов, коли друга мова вивчається на ґрунті першої [4, с. 315].

Питання про двомовність (білінгвізм) знаходиться в прямому зв’язку з проблемою багатомовності (полілігвізму). Термін «багатомовність» уживають у тих випадках, коли йдеться про знання в основному трьох-чотирьох або більше мов. Так, В. Ярцева багатомовність визначає як вживання декількох мов у межах певної соціальної спільності; вживання індивідом чи групою людей декількох мов, кожна з яких обирається відповідно до конкретної комунікативної ситуації [3, с. 303].

Розрізняють два типи багатомовності: домінантний, коли одна з мов є основною, вихідною; рівноправний, коли жодній з мов не надається переваги. Визначають такі типові випадки формування багатомовності:

− дитина від народження виховується в умовах «переключення» з однієї мови на іншу;

− у родині дитина спілкується рідною мовою, а поза нею оволодіває іншими мовами;

− дитина другою й іноземними мовами у процесі цілеспрямованого навчання.

Проблему білінгвізму і полілінгвізму у психологічному аспекті розглядають як проблему володіння різними мовними кодами і проблему взаємодії цих кодів. Засвоєння другої мови теоретично не може бути подане як процес засвоєння нової системи мислення, а йдеться тільки про засвоєння нового мовного коду, який накладається на код рідної мови. Значна увага приділяється науковцями вивченню впливу двомовності та багатомовності на мислення та інтелектуальний розвиток дитини. Виготський Л. дійшов висновку, що рішення цього питання залежить від віку дитини, від характеру взаємодії мов і, нарешті, що найголовніше, від педагогічного впливу на розвиток рідного й іноземного мовлення [2, с. 67]

Науковці доводять, що діти у ранньому віці легше і швидше пристосовуються до двомовного середовища. Вони ще у дошкільному віці усвідомлюють існування двох або більше різних лінгвістичних систем. Діти здатні усвідомлювати різноманітність граматичних будов кількох мов, різницю у фонетичних системах. В основному, білінгвізм залежить від ролі певної мови, яким чином, в яких ситуаціях і в якій мірі використовують ту чи іншу мову.

До того ж володіння двома-трьома мовами впливає на естетичне виховання людини. Адже для того, щоб добре оволодіти мовою, мало знати слова та граматичну будову даної мови. Потрібно мати певні знання в сфері історії, культури, літератури тощо, знати хоча б основні традиції та звичаї даної країни, тобто володіти фоновими знаннями. Потрібно навчитись не просто говорити цією мовою, а мислити нею.

Література

1. Большой толковый психологический словарь / Сост. А. Ребер. – М.: Вече, АСТ, 2000. – Т. 1. – 592 с.

2. Выготский Л.С. К вопросу о многоязычии в детском возрасте // Хрестоматия по возрастной и пелагогической психологии. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1980. – С. 67-72

3. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 682 с.

4 Л. В. Щерба. К вопросу о двуязычии / Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. − Л., 1974. − С. 313-318