Руднєва О. Ю., Солошенко Т. К.

Автомобільно-дорожній інститут

ДВНЗ «Донецькиий національний технічний університет»

м. Горлівка

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ В УКРАЇНІ

Екологічний аудит зайняв свою нішу в асортименті аудиторських послуг порівняно недавно. В країнах Заходу його еволюція налічує кілька десятків років, для України процес його становлення почався 2000-х.

З 2004 року (рік прийняття Закону України «Про екологічний аудит») спеціальною комісією Мінприроди України було сертифіковано близько 40 фахівців на право проведення екологічного аудиту. Більше десятка організацій внесені до реєстру Міністерства в якості юридичних осіб, які мають право на проведення екологічного аудиту.

Закон України «Про екологічний аудит» (ст.1) визначає екологічний аудит, як «документально оформлений системний незалежний процес оцінки об'єкта екологічного аудиту, який включає збір і об'єктивну оцінку доказів для встановлення відповідності певних видів діяльності, заходів, умов, систем управління навколишнього природного середовища та інформації, що відноситься до цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту».

Основною метою реалізації цього Закону (ст. 8) є забезпечення виконання законодавства про охорону навколишнього середовища в процесі господарської та інших видів діяльності.

Успішна реалізація цієї мети можлива в тому випадку, якщо екологічний аудит буде обов’язковим для всіх підприємств і організацій, діяльність яких призводить або може призвести до несприятливого впливу на навколишнє природне середовище. Необхідно забезпечити періодичність його проведення, припустимо раз у три роки. Тільки за цих умов екологічний аудит стане реальним інструментом поліпшення екологічної ситуації в Україні.

На жаль, Закон України «Про екологічний аудит» обмежує власну ефективність і не дозволяє досягти, визначену в ньому, головну мету аудиту.

Так, стаття 12 обмежує коло підприємств, діяльність яких підлягає обов'язковому екологічному аудиту. Це підприємства, які перебувають у стані банкрутства, приватизації, передачі в оренду, проходять процедуру екологічного страхування і ряді інших незначних випадках. І навіть за цих обмежених умов відбуваються порушення. Згідно з Законами України «Про екологічний аудит» та «Про приватизацію» обов'язковий екологічний аудит повинен проводитися до приватизації, передачі в оренду, концесію, страхування тощо. Висновки екологічного аудиту необхідно включати в умови приватизації, оренди, концесії. Однак, органи держмайна, як центральні, так і місцеві, в багатьох випадках ігнорують виконання цих Законів. Так, в умови приватизації записують результати екологічного аудиту після проведення.

Власникам підприємств - забруднювачів економічно набагато вигідніше платити штраф за забруднення навколишнього середовища, ніж дотримуватися умов природоохоронного законодавства. Проводити екологічний аудит на таких підприємствах в Україні можливо тільки на добровільній основі, з відома його керівників (ст. 12), навіть якщо замовниками аудиту є органи місцевого самоврядування. Якщо ж підприємство дає згоду на проведення добровільного внутрішнього екологічного аудиту, то і тут стаття 8 Закону обмежує процедуру аудиту, так як «конкретні завдання екологічного аудиту в кожному окремому випадку визначаються замовником, виходячи з його потреб». Це робить екологічний аудит не повним і обмеженим, підтримуючи інтереси замовника, а не держави.

Таким чином, величезна кількість основних забруднювачів навколишнього середовища випадають з-під дії закону «Про екологічний аудит», і головна мета цього Закону – поліпшення екологічної ситуації в Україні – не досягається.

Використання принципів і методів проведення екологічного аудиту згідно стандартів з екологічного управління ISO-14000, значно збагачує аудит в рамках Закону «Про екологічний аудит», структурує його і робить більш ефективним.

Досвід екологічного аудиту показує, що його ефективність залежить від трьох основних факторів: глибокої зацікавленості керівництва та власників підприємства в проведенні аудиту; повної відкритості та щирості фахівців підприємства аналіз всіх екологічних аспектів; спільної, злагодженої роботи аудиторської команди і фахівців підприємства.

Таким чином, необхідно забезпечити обов'язковість проведення екологічного аудиту на всіх підприємствах, які представляють екологічну небезпеку, незалежно від їх форми власності. Закріпити законодавчо обов'язковість виконання рекомендацій екологічного аудиту. Розширити сферу екологічного аудиту і на об'єкти, які вже випали з виробничої діяльності, але представляють загрозу для навколишнього середовища - старі нафтосховища і накопичувачі токсичних відходів, у тому числі пестицидів і мінеральних добрив, занедбані звалища, зони обвалення над гірничими виробками, зони підтоплень та зсувів тощо.

Література:

1. Серов Г.П. Экологический аудит. Концептуальные и организационно-правовые основы/Г.П. Серов – М.: Экзамен, 2008. – 448 с.

2. Потравный И.М. Экологический аудит: проблемы становления и развития/И.И. Потравный// Бух. учет и аудит. – 2007. – №10. – С.15-20.