Економічні науки/Фінанси та кредит

Михайлова В.В.

Науковий керівник Гура О.Л.

Одеський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

Аналіз проблем інноваційного розвитку підприємств України

На сьогодні вже не існує сумнівів щодо необхідності переходу України на інноваційну модель економічного розвитку, оскільки практика доводить, що саме інноваційні зрушення на сучасному розвитку країни здатні не тільки забезпечити високі показники економічного росту, але і вирішити певні екологічні, соціальні проблеми, підвищити експортний потенціал країни.[1]

Метою написання статті є дослідження сучасного стану та проблем розвитку інноваційної діяльності та узагальнення отриманої інформації для розробки і впровадження заходів щодо підвищення рівня інноваційної активності підприємств.

Об'єктом дослідження в науковій статті є інновації.[1]

Предметом дослідження є інноваційна діяльність підприємств, принципи подолання бар’єрів на шляху впровадження інновацій.[2]

На сьогодні основним завданням України є глибоке коригування економіки, мета якого не просто економічне зростання, а набуття ним соціальної природи як основи стабільного економічного росту. Труднощі становлення ринкових відносин пов’язані з процесами зниження рівня НТП в Україні, який повинен бути головним фактором підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств. Обговорюючи проблему необхідності активізації інноваційного сектора економіки, слід зазначити, що в останні роки урядом прийнято багато постанов та рішень, державних програм, спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств, однак більшість з них не вдалося реалізувати в повному обсязів реальній економіці. В цих умовах виникають економічні суперечності між інтересами держави та підприємствами, орієнтованими на інноваційний шлях розвитку, розв’язання яких потребує ґрунтовних досліджень.[3]

Основними проблемами інноваційного розвитку в Україні на сучасному етапі є:

- відсутність реальних механізмів об’єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;

- немає залежності між збільшенням обсягу продажу приватними компаніями і зростанням фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок;

- інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації з врахуванням ринкових чинників.[1]

Основним фактором, що стримує інноваційну діяльність, є відсутність коштів для фінансування інноваційних змін. Це багато в чому зумовлено низьким ступенем зацікавленості різних економічних суб’єктів в інвестуванні капіталу в інноваційні процеси. Інший бік цієї проблеми – держава не може постійно лише субсидувати. Необхідне масове залучення приватного і банківського капіталу до кредитування та інвестування новітніх досліджень та їхнього впровадження. Ситуація погіршується ще й через відсутність організаційно-економічних механізмів інвестування масштабних технологічних змін.[4] Існуючий порядок фінансування державних науково-технічних програм, як правило, не забезпечує досягнення заданих кінцевих результатів. Органи виконавчої влади на різних рівнях неефективно використовують кошти для інноваційної трансформації. У той же час недержавні комерційні структури поки ще не зацікавлені в здійсненні довгострокових проектів, що забезпечували б базові технологічні зміни.[5]

Однією з головних проблем є й інформаційне забезпечення інноваційних процесів. Вільний доступ до інформації про об’єкти інтелектуальної власності, можливості їх комерціалізації може стати тим інструментом, що призведе до активізації інноваційних процесів в Україні. Поки що ми не маємо подібного інструменту розвитку інноватики в країні.[3]

Основне протиріччя в сфері інноваційного розвитку полягає в тому, що, з одного боку, ми маємо досить високий інноваційний потенціал, а з іншого – такі структуру економіки і механізми господарювання, які цей потенціал просто не сприймають. Інноваційна проблема – це не лише проблема грошей та інституцій, але й проблема людського капіталу. За інноваціями стоять люди. [4]

На жаль, українське підприємництво досі не стало інноваційним. У західних країнах підприємництво розглядається як особливий тип господарювання, в основі якого – пошук нових можливостей виробництва товарів і послуг на основі інновацій та вміння залучати ресурси з найрізноманітніших джерел. Процес виробництва передбачає створення нових благ, впровадження нових методів виробництва, освоєння нових ринків збуту; здійснення реорганізації в галузі і створення промислової організації нового типу. У нас же мале підприємництво здебільшого орієнтується на торговельно-посередницьку діяльність. [2]

Головним спонукальним мотивом для розробки інновацій є бажання і прагнення керівництва підприємства здійснювати стратегічну діяльність взагалі і, зокрема, вести інноваційну політику. Іншими словами, на підприємстві мусить бути лідер-новатор, який готовий виділити ресурси на розробку нової продукції, а в запровадженні інновацій повинен бути зацікавлений весь персонал. Ще однією умовою для впровадження інновацій є ефективна система маркетингу і збуту. Більшість невдач з виведенням інновацій на ринок фахівці пояснюють тим, що вони виникають на базі нових знань, а не потреб, тоді як покупцям потрібен не новий товар, а нові вигоди. Найпростішим і пріоритетним напрямом в цьому аспекті може стати активізація процесів впровадження міжнародних і європейських стандартів у процес виробництва продукції.[3]

Саме тому, основними шляхами активізації інноваційної діяльності в Україні слід вважати:

- розробку і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;

-поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки.

Одним із шляхів вирішення проблем інноваційного розвитку є те, що Україна з кожним роком стає все більш привабливою для іноземних інвесторів, насамперед це інвестування фінансового сектора.[4]Придбання крупних банків і страхових компаній міжнародними фінансовими групами говорить про те, що Україна стає платоспроможним роздрібним ринком, а не тільки країною великих і дешевих заводів. Окрім фінансових показників компаній іноземних інвесторів привертають і розвинені роздрібні мережі як можливість виходу на регіональні ринки.[5]

Отже, можна зробити висновки, що інноваційна політика держави має бути спрямована на підвищення ефективності підприємств, діяльність яких орієнтована, у першу чергу, на випуск високотехнологічної продукції. Заходи щодо підтримки, стимулювання інновацій, формування (зміни) відповідної нормативно-правової бази, створення адекватної системи управління на принципах інноваційного менеджменту повинні включати підтримку малого і середнього бізнесу.

Список використаної літератури

1. Космидайло В., Проблеми інноваційного розвитку в Украйні та шляхи їх вирішення.// Актуальні проблеми економіки№2(68), 2007ст.20- 25.

2. К. В. Філіпова Стратегічний аспект інноваційного розвитку організації // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №1 – с.91-95.

3. Солоха Д.В. Інноваційний розвиток як запорука забезпечення економічного зростання//Актуальні проблеми економіки.-2007.-№ 6 (72). – С.26.

4. Кундеева Г.А. Основные категории теории инновационного развития / Г.А. Кундеева // Прометей. – 2007. – № 3 (24). – С. 116-117.

5. Озерчук О.В. Роль державної фінансової політики у стимулюванні розвитку інновацій в Україні. – 2007. - №8. – с. 99- 104