Булій Н.О.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

Проблеми забезпечення фінансової самостійності

місцевих бюджетів України

Через постійне зростання рівня централізації фінансових ресурсів в Державному бюджеті України, а також із-за посилення впливу центральних органів виконавчої влади на процеси формування та використання коштів, що передаються місцевим бюджетам в умовах фінансово-економічної кризи погіршується стан фінансової самостійності місцевих бюджетів національної економіки. Саме це і обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Проблемам самостійності місцевих бюджетів присвячено низку праць відомих вітчизняних вчених, а саме: А.Є. Буряченка [2], О.П. Кириленко [5], С.В. Слухая [7], М.І. Долішнього [3], М.П. Палія [2] та низки інших.

Проте, і на сьогоднішній день існує багато невирішених проблем у сфері забезпечення фінансової самостійності місцевих бюджетів, що потребує глибокого дослідження.

Відповідно до статті 7 Бюджетного кодексу України [1] одним із принципів бюджетної системи є принцип самостійності, згідно з яким Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Незважаючи на це, більша частина фінансових ресурсів України акумулюється в Державному бюджеті. У зв’язку з тим, що практично всю законодавчу базу щодо формування доходів місцевих бюджетів формує держава, а також визначає обсяги доходів і розрахункові показники, обсяги трансфертів, її роль у формуванні доходів місцевих бюджетів зростає з кожним роком [2, с. 15].

Реальну самостійність місцевим бюджетам забезпечує лише їх фінансова незалежність. У Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року. [4] відмічається, що самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрямок використання коштів місцевих бюджетів відповідно до Закону.

Розглянемо низку проблем, пов’язаних з неналежним функціонуванням місцевих бюджетів як самостійних [8]:

По-перше, недостатність коштів для фінансування самоврядного розвитку. В основі такого становища лежать як недостатність власних джерел надходжень, так і неврегульованість механізму надання міжбюджетних трансфертів. Власними доходними джерелами, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (другий кошик доходів бюджету), забезпечується близько 20 % доходів. Натомість, закріпленими податками та зборами (які враховуються при визначенні обсягу трансфертів) забезпечується до 80 % доходів. Якщо врахувати, що трансфертами забезпечується близько 45  % доходів, то виявляється, що частка доходів, на мобілізацію яких органи влади мають вплив, складає приблизно 11 %. Тому про фінансову самостійність місцевих бюджетів у сфері самостійного розпорядження мобілізованими коштами можна говорити досить умовно.

По-друге, відсутність єдиного стабільного джерела надходжень до місцевих бюджетів, право адміністрування якого належить місцевим радам. Нині до 80 % надходжень до місцевих бюджетів забезпечує податок на доходи фізичних осіб, проте він є загальнодержавним, а також належить до першого кошика. До того ж, як місцевий цей податок не відповідає принципу справедливості оподаткування та використання надходжень, оскільки місце сплати податку може не відповідати місцю проживання громадянина і відповідно надходження збільшуються на користь тих адміністративно-територіальних одиниць, де більший рівень зайнятості (в основному міста чи великі села), проте не завжди вищий рівень потреб.

Потужніша економічна база формується у тих регіонів, де зосереджено більше платників податку на доходи фізичних осіб. Не відбувається вирівнювання обсягів фіскального і бюджетного забезпечення по територіях. Відтак збільшується навантаження на державний бюджет для проведення фінансового вирівнювання. Вагомим джерелом надходжень до місцевих бюджетів (другим за часткою у структурі їх доходів) є плата за землю. Проте зростання надходжень від неї стримується ставками орендної плати, розмір яких не відповідає ринковим умовам і давно не змінювався. Неврегульованість ситуації із ринком землі сільськогосподарського призначення не дозволяє цьому податку бути фінансовою основою місцевих бюджетів.

По-третє, зростання частки трансфертів і дотацій вирівнювання. Зростання частки трансфертів свідчить не лише про недостатність обсягу самостійно мобілізованих коштів, але і про посилення залежності місцевого самоврядування від рішень органів влади. Також, знижується ініціативність у мобілізації коштів та пошуку власних резервів наповнення місцевих бюджетів. Збільшення частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів, а в структурі трансфертів – зростання частки дотацій вирівнювання свідчать на користь того, що у фінансовій політиці держави акценти робляться на надання можливості місцевим органам влади і самоврядування проводити власну стратегію витрачання коштів. Натомість є ризик витрачання коштів на вирішення некритичних суспільних проблем і незадоволення у повній мірі соціальних потреб громадян.

По-четверте, чутливість до впливу фінансово-економічної кризи податку на доходи фізичних осіб (як бюджетоформуюючого для місцевого рівня) та єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва, надходження за якими значно скоротились, натомість слабка вразливість до циклічних коливань таких джерел надходжень, як плата за землю та податок із власників транспортних засобів.

Отже, нинішнє зростання частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів, незначна частка доходів та видатків місцевих бюджетів у зведеному, залежність системи формування та виконання місцевих бюджетів від рішень органів влади, невідповідність між зростаючими потребами регіонів у коштах та реальною здатністю місцевих адміністрацій та рад до їх мобілізації потребують внесення змін до нормативно-правової бази, яка регулює ці питання. Перераховані проблеми спричиняють необхідність пошуку способів збільшення дохідної бази місцевих бюджетів, її оптимізації, удосконалення системи формування міжбюджетних трансфертів.

Таким чином, реалізація конституційних гарантій самостійності органів місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення залежить від закріплення в чинному законодавстві механізмів забезпечених стабільних джерел доходів до місцевих бюджетів. Основою самостійності місцевих бюджетів повинні стати місцеві податки та збори й податки, на формування яких мають вплив органи місцевого самоврядування. Наявність системи самостійних місцевих бюджетів є об’єктивною передумовою, закономірністю функціонування місцевих фінансів.

Список використаних джерел:

1. Бюджетний кодекс України: за станом на 8 липня 2010 р. № 2456-VI / Верховна Рада України // Офіц.вид. – Урядовий кур’єр, 2010 – № 151. – 189с.

2. Буряченко А. Є., Палій М. П. Удосконалення фінансового механізму місцевих бюджетів / А. Є. Буряченко, М. П. Палій // Фінанси України. – 2008. – № 8. – С.13-18.

3. Долішній М. І. Актуальні проблеми формування регіональної політики в Україні / М. І. Долішній // Регіональна економіка. – 2009. – №3. – С.9-17.

4. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”: від 21 травня 1997 р. // ВВР України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

5. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика) / О.П. Кириленко. – К. : Вид-во НІОС, 2000. – 384 с.

6. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28.06.96. – К.: Україна, 1996.

7. Слухай С. В. Місцеві бюджети України: деякі проблемні аспекти / С.В. Слухай // Аспекти самоврядування. Часопис українсько-американської програми „Партнерство громад”. – 2008. – № 2. – С. 2-7.

8. “Щодо практичної реалізації інструментів підвищення фіскальної самостійності територій, передбачених Бюджетним кодексом України”. – Аналітична записка. – Електронний ресурс: // Режим доступу: http://www.niss.gov.ua