Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна А.А.

Українська державна академія залізничного транспорту

Проведення єдиної політики стійкого розвитку

соціальної сфери

Сучасні господарюючі суб'єкти соціальної сфери є складними організаціями, успіх діяльності в яких залежить від зусиль усіх працівників, спрямованих на досягнення спільної мети. У зв'язку з цим істотний вплив на загальну ефективність і стійкість робить структура взаємодій, а врахувати цю структуру можна лише підходячи до проблем організації з позицій цілісного системного підходу. Управління стійким розвитком господарюючих суб'єктів соціальної сфери диктує необхідність як кількісного, так і якісного формування інфраструктурного комплексу, що включає не лише основу становлення ринку соціальних послуг, його інерційно-послідовний розвиток, але розвиток і розширення діяльності підприємницьких організаційно-правових структур у складі установ соціальної сфери. При формуванні підходів до управління процесом стійкого розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери повинні передбачатися в якості основних результуючих дій управління такі види соціальних гарантій, як задоволення потреб усіх членів суспільства в медичному обслуговуванні, забезпеченні житлом, здобутті освіти, забезпеченні здорового довкілля і матеріальних джерел існування.

В цілях впорядкування дій різної спрямованості, що управляють, з боку держави, а також процесів саморегулювання об'єктів ринку соціальних послуг до кінцевої мети стійкого розвитку і стабільного функціонування потрібний організаційно-економічний механізм, що об'єднує усі види дій, що управляють, і приводить їх до раціоналізації впливу на процеси становлення і ефективного розвитку соціальної сфери.

В зв'язку з цим актуальним є вирішення проблеми ефективного управління соціальною сферою і подальшої реалізації дій, що управляють, відносно стійкого розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери. При цьому на процес управління стійким розвитком господарюючих суб'єктів соціальної сфери великий вплив роблять соціальні стосунки, що складаються в суспільстві, де держава діє як суб'єкт стосунків, визначальний механізм управління, і як соціальний інститут, сприяючий забезпеченню умов стабільного функціонування господарюючих суб'єктів соціальної сфери.

Принципи соціально-економічної стійкості господарюючих суб'єктів соціальної сфери відбивають їх взаємообумовленість із загальноприйнятими принципами раціонального господарювання господарюючих суб'єктів. При цьому важливим елементом організаційно-економічного механізму підвищення стійкості розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери слід вважати проведення якісного комплексного аналізу функціонування з урахуванням оцінки сильних і слабких сторін. Подібний якісний аналіз може бути забезпечений методами, що базуються на загальносистемному аналізі.

Існує необхідність збільшення обсягу державних інвестицій на розвиток суб'єктів соціальної сфери і підтримку прогресивних інновацій. В той же час обмеженість державних фінансових ресурсів і існуюча тенденція ширшого використання децентралізованих джерел фінансування обумовлює стратегічну необхідність диференційованого підходу до вибору напрямів інвестування суб'єктів соціальної сфери в цілях її стійкого розвитку.

Вважаємо необхідним в якості основи концепції стійкого розвитку соціальної сфери України в 2012-2017 роках розробити відповідну національну програму, в якій має бути передбачене рішення наступних основних завдань :

– створення об'єктивних умов для широкого доступу до послуг вітчизняних і зарубіжних організаційно-правових структур соціальної сфери усіх соціальних верств;

– збереження історико-соціальної спадщини народів, використання її як основного чинника консолідації різних верств і сил суспільства;

– розвиток регіональних програм збереження об'єктів соціального призначення;

– вдосконалення нормативно-правової бази по захисту об'єктів соціального призначення;

– перехід до нового етапу інформатизації;

– створення гнучкої системи доступності користування установами соціальної сфери для незаможних і соціально незахищених груп громадян шляхом введення пільгового обслуговування;

– забезпечення тісної взаємодії Міністерства соціальної політики України з усіма територіальними, міськими і обласними департаментами і іншими суспільствами, що здійснюють управління соціальною сферою;

– активізація участі установ соціальної сфери і громадських діячів в реалізації освітніх програм в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, середніх спеціальних і вищих учбових закладах;

– спеціалізація установ соціальної сфери і збільшення різноманітності соціальних послуг;

– розвиток багаторівневої професійної освіти в соціальній сфері;

– створення цілісної системи підготовки, перепідготовки і ротації працівників соціальної сфери, пріоритет підготовки фахівців нових професій відповідно до потреб створюваних типів установ соціального призначення;

– стимулювання і підтримка розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери.

Проведення єдиної політики стійкого розвитку можливе лише при всебічному заохоченні регіональних і міжрегіональних соціальних ініціатив і проектів. Крім того, необхідно розробити нормативно-правову базу, яка дозволить здійснити структурну перебудову мережі установ соціальної сфери, що полягає в передачі в державну і муніципальну власність об'єктів соціального призначення, що знаходилися у веденні інших структур, при забезпеченні їх фінансування за рахунок відповідних бюджетів в установленому порядку. При цьому одним з найважливіших напрямів політики стійкого розвитку соціальної сфери повинне стати здійснення комплексу заходів з створення і використання нових технологій поширення соціальних послуг, зміцнення матеріально-технічної бази установ соціальної сфери, їх технічного оснащення.