Особливості інституційного регулювання банківської діяльності в Німеччині та уроки для України

Кашпрук Ю.А.

Львівська комерційна академія

Одним із стратегічних завдань економічної політики України є поглиблення реформування банківської системи. В умовах глобалізації світового господарства спостерігається уніфікація інституційного регулювання банківської діяльності, стираються відмінності у грошово-кредитних системах різних країн. Однак певні розбіжності все-таки існують, що обумовлено особливостями соціально-економічного розвитку, характером і структурою банківської системи, політико-правовими факторами. Неабиякий вплив на формування цих відмінностей має часовий чинник, адже в одних країнах система інституційного регулювання банківської діяльності формувалася впродовж століття, а в інших – кілька десятиліть. До країн другої групи належать постсоціалістичні держави ЦСЄ, зокрема Німеччина.

Система інституційного регулювання банківської діяльності в Німеччині є однією із найрозвиненіших в світі, а враховуючи те, що Німеччина стала на шлях ринкових реформ дещо швидше, ніж Україна, вважаємо її досвід особливо корисним для України. Успіх Німеччини значною мірою пояснюється поетапним розвитком системи банківського регулювання та удосконаленням правових засад функціонування кредитних установ.

Головну контрольну функцію за діяльністю комерційних банків в Німеччині на сьогодні здійснює Федеральне управлінням з контролю за банківськими установами (Bundesaufsichtamt fur das Kreditwesen), засноване у 1961 р. В 2002 р. Управління одержало статус самостійної державної установи, що дозволило йому посилити банківський нагляд і гарантувати належне виконання контрольних функцій. Але свої дії управління повинно координувати з іншими державними органами та міжнародними організаціями у межах чинного законодавства.

За погодженням із центральним банком Федеральне управлінням з контролю за банківськими установами встановлює низку нормативів, що мають рекомендаційний характер і не є обов’язковими для виконання. Але якщо Федеральне управління фіксує у банку низьку ліквідність та відсутність достатнього капіталу внаслідок недотримання цих нормативів, воно може застосувати до цього банку досить жорсткі санкції, і навіть припинити його діяльність.

Важливим інститутом регулювання діяльності банківських установ в Німеччині є Центральний банк – Бундесбанк. У своїй діяльності Бундесбанк не підпорядковується ні Уряду, ні Парламенту, ні Вищому Суду, а лише діє на підставі «Закону про Бундесбанк». Основними його функціями є: нагляд за діяльністю банків на підставі аналізу їх фінансової звітності, аналіз аудиторських висновків, здійснення інспекційних перевірок на місцях.

Досвід Німеччини щодо самостійності центрального банку є надзвичайно актуальним для України. Застосування цього досвіду в українській практиці дозволить не лише повністю фінансувати економічний і соціальний розвиток держави, але й сприятиме наближенню вітчизняних стандартів до стандартів Європейського Союзу та прискоренню інтеграції банківської системи України в міжнародний фінансовий ринок. Проте підвищення рівня незалежності НБУ неможливе без посилення його інституційної спроможності виконувати свої функції.

Потужними знаряддями впливу уряду Німеччини на відтворення економіки є державні банки з особливими завданнями – "Банк відновлення", "Експортний банк". Німецькі банки є основними постачальниками ліквідних коштів і водночас основними одержувачами доходів від "реконструкції Східної Німеччини". Серед найрозвиненіших країн світу, тільки у ФРН основними джерелами фінансування є не цінні папери, а банківські кредити, про що свідчить високий освітній рівень населення країни, яке має змогу користуватись послугами банків для здобуття освіти.

Розглянувши наведену модель організації інституційного регулювання банківської діяльності в Німеччині, ми виявили, що вона не є монополізованою, як в Україні, оскільки не здійснюється тільки одним відомством – центральним банком. Держава суворо контролює діяльність банків, використовуючи для цього різноманітні механізми і важелі. Такий досвід заслуговує на увагу і впровадження у вітчизняну практику, оскільки стан банківського регулювання у нашій державі не відповідає реальній обстановці в економіці країни і значною мірою обумовлює зростання злочинності у цій сфері.

Література:

1. Бус О.Б. Особливості організації банківського нагляду, контролю та регулювання в зарубіжних країнах / О.Б. Бус // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип.. 19.2. С. 163-172.

2. Кашпрук Ю.А. Міжнародний досвід реформування банківських систем у розвинених країнах світу / Ю.А. Кашпрук // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип.. 20.3. – С. 150-156.

3. Лаптєв С.М. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): навч. Посібник / С.М. Лаптєв, М.П. Денисенко, В.Г. Кабанов, О.С. Лобань. – К. : ВД "Професіонал". – 2004. – 320 с.

Відомості про автора:

Кашпрук Ю. А. – аспірант кафедри економічної теорії Львівської комерційної академії.

Адреса для розсилки:

79008

м. Львів

вул. Туган-Барановського, 10

Львівська комерційна академія

кафедра економічної теорії

Башнянину Г. І.