магістр Баурда В.І.
Миколаївський
міжрегіональний інститут розвитку лидини
ВНЗ ВМУРоЛ
«Україна»
Основні аспекти економічного аналізу діяльності банку
Аналіз діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної
роботи. Без правильної організації
аналітичної роботи як на мікрорівні, так і на макрорівні Національний банк
України не зможе визначити:
·
основні напрями грошово-кредитної політики;
·
прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;
·
висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;
·
виконання банками встановлених економічних нормативів.
Основним об’єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.
Суб’єктами аналізу виступають як самі комерційні банки, так і Національний
банк, аудиторські фірми, реальні та потенційні клієнти. У зв’язку з цим
виокремлюють різні напрями та критерії аналізу:
·
для акціонера - можливість одержати максимальні дивіденди на вкладений
капітал;
·
для підприємства - спроможність банку швидко проводити розрахунки, надавати
якісні послуги;
·
для фізичної особи - надійно зберегти свої збереження, захистити їх від
інфляції та отримати певну величину доходу.
Разом з тим методика аналізу балансу має бути єдиною для порівняння
одержаних результатів. Для цього застосовується загальновідома система рейтингу
CAMEL та інші.
Метою аналізу є визначення фінансового стану та результатів діяльності
банку, доцільності та перспектив подальшої його діяльності.
Завданнями аналізу є:
·
визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;
·
дотримання всіх вимог щодо ліквідності;
·
підтримання стану адекватності і достатності капіталу;
·
порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами
діяльності інших банків;
·
узагальнення результатів аналізу і підготовка рекомендацій для прийняття
управлінських рішень, спрямованих на покращення діяльності окремого банку.
Балансовий звіт банку та його аналіз.
Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу є баланс
комерційного банку. Бухгалтерський баланс - це звіт про фінансовий стан банку,
який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на
певну дату.
Активи - це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті
попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в
майбутньому. Інакше кажучи, це економічні ресурси, що перебувають у
розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому дохід.
Зобов’язання (залучений капітал) - це кредиторська заборгованість банку, що
виникла в результаті попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений
термін. Зобов’язання банку передбачають зменшення доходів, які пов’язані з
придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше
проведених операцій. Зобов’язання включають: залишки грошових коштів на
поточних рахунках, вклади, боргові зобов’язання банку (векселі, облігації, що
емітовані банком) та інші.
Власний капітал - це різниця між активами та зобов’язаннями, тобто частина
активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку
власника в активах банку: для товариства - це капітал партнерів, для
акціонерної компанії - акціонерний капітал. До рахунків капіталу належать
сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви
банку та інші.
Основними видами аналізу балансу банку є:
Аналіз структури - дає змогу
оцінювати зміни структури активів та пасивів протягом часу, проводити
співставлення з іншими банківськими установами. Аналіз структури активних
операцій поділяється на якісний та кількісний. Якісний аналіз полягає у
визначенні переліку операцій на момент проведення аналізу. Кількісний аналіз
полягає у визначенні питомої ваги окремого виду операцій в їх загальній сумі.
Коефіцієнтний аналіз балансового звіту. Він проводиться з використанням
трьох основних коефіцієнтів:
·
коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який
обчислюється шляхом додання до готівки та прирівняних до неї коштів
міжбанківських активів за мінусом міжбанківських пасивів та позичок від
центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних
(або робочих) активів.
·
коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт визначається
сумою всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо), поділені
на основні депозити (включаючи до "запитання", термінові та ощадні
депозити за винятком короткотермінових грошового ринку та довготермінових
запозичень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити
від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість
давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш
високим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та
уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки
відпливу депозитів. Низький рівень співвідношення може відображати недостатні
можливості кредитування або небажання прийняття існуючого ризику при наданні
позик. "Нормальний" рівень залежить від країни, однак 70-80% може
складати помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого
коефіцієнта) та дохідністю (яка, звичайно, краща від більш високого
коефіцієнта). Якщо у всієї фінансової системи показник перевищує 100%, тоді у
промисловості можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при
рефінансуванні центральним банком торговельних операцій чи привілейованому
кредитуванні. Незабезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних
контрактивних рахунків. Вони мають прийняти форму забезпечення під збитки за
позиками, що віднімаються із останніх надходжень і, таким чином, із резерву
капіталу. Також важливо, що "позики", які використані в цьому
коефіцієнті, мають бути чисті від резерву під збитки.
·
коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт подає "реальний"
капітал як відсоток загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи
мають бути повністю очищені від відповідних забезпечень під збитки за позиками
та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів та
вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі
своєї діяльності. Таким чином, це показник того, наскільки банк протистоїть
економічним скрутам та складностям. Цей коефіцієнт переглядається наглядовими
органами та кредитними аналітиками як один із ключових показників економічного
стану банку. Повний підрахунок достатності капіталу включає зваження кожної
категорії активів на коефіцієнт ризику, виключення з них нематеріальних активів
та дебіторської заборгованості відповідних контрагентів та нематеріальних
активів з активів та капіталу, і додання потенційних зобов’язань до зважених на
ризик активів.
Кожний з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового
звіту, оскільки кожний з них складається на окрему дату, що відповідає даті
балансу. Банки, що залучені до фінансування сезонного виробництва, можуть
показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від
сезонних розходжень необхідно проводити порівняння між такими установами за
один і той самий місяць, за кілька років чи за середньорічними показниками. При
цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового
підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу, а аналітики
мають використовувати деякі міркування з приводу того, що є прийнятим для
кожної конкретної країни.
Список використаних джерел
3.
zakon1.rada.gov.ua
4.
Шатковська А.О. Членство України в міжнародних фінансових організаціях:
основні форми співробітництва / А.О.Шатковська // Економіка АПК. – 2006. - № 1. – С. 134-140.
5.
Кошевий М. М. Контролінг: Конспект лекцій
/ Кошевий М. М. – К. : ДНУ,
2008. – С. 6-10.