Тарасенко О.М., к.е.н. Хільська І.І.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
Україна
Міжнародний та вітчизняний досвід
інноваційного розвитку
Безумовним атрибутом соціально-економічного розвитку світового суспільства
в цілому і кожної окремої держави як його структурної одиниці є стрімке
прискорення науково-технічного прогресу. Економіка розвинутих країн великою
мірою носить інноваційний характер, тобто базується на застосуванні нових знань
і сучасних інформаційних технологій.
Важливим питанням розвитку та освоєння інновацій залишається інтеграція
світової економіки, оскільки потреби уніфікуються, наука розвивається вже не у
масштабах окремої держави чи групи країн, а у фундаментальний інноваційний
процес залучаються всі доступні та потенційно цікаві учасники, незалежно від їх
національної приналежності та географічного розташування. Масштаби подібних
досліджень визначаються масштабами ринку інновацій, де вони можуть бути
реалізовані, а існування великих транснаціональних корпорацій, що готові їх фінансувати,
робить цей процес реальним та життєздатним.
Метою даної статті є дослідження розвитку інноваційної діяльності на міжнародному рівні та
стану впровадження інновацій в Україні.
Над питанням впровадження в Україні інноваційної моделі сучасного економічного розвитку плідно працюють, зокрема, В.Г.
Дем'янишин, Т.І. Єфименко, Т.Г. Затонацька, І.В. Запатріпа, В.П. Кудряшов, І.О.
Луніна, І.О. Лютий, Ю.В. Пасічник та ін.
В умовах жорсткої конкуренції як на міжнародних, так і на вітчизняних
ринках здатність підприємств функціонувати та розвиватись залежить від їх
спроможності створювати й впроваджувати інновації. Проте вітчизняні
підприємства, які мають достатньо високий науково-технічний,
виробничо-технологічний та кадровий потенціал, володіють значною кількістю
унікальних сучасних технологій та зразків продукції, продовжують розвиватись
без належного використання досягнень сучасної науки. [1]
У традиційному розумінні, інновація - це
впровадження досягнень науки та техніки у виробництво з метою отримання максимального
прибутку, завоювання нових ринків збуту за допомогою підвищення
конкурентоспроможності продукції. Інноваційний процес займає весь період розвитку інновації від
зародження ідеї, розробки та реалізації інновації у вигляді нового продукту,
техніки та технології. Розробка інновації або зародження ідеї до розвитку
інновації виникає тоді, коли створюються умови та виникає необхідність створити
щось кардинально нове, для отримання більшого прибутку для підприємства.
Використання в своїй діяльності інновацій дає значно підвищити рівень
конкурентоспроможності, що на даний час є необхідною умовою для ефективного
функціонування будь якого підприємства. [2]
Сьогодні
в Україні спостерігається екстенсивне розширення діяльності обмеженого кола
інноваційно-орієнтованих компаній без чітких сигналів стосовно формування
стійких тенденцій до набуття якісних характеристик, що дозволили б їм справляти
вплив на макроекономічні процеси у країні. Сучасний стан інноваційного
розвитку економіки України характеризується:
1)
браком власних коштів для здійснення інноваційної діяльності, що
підтверджується домінуванням у структурі джерел фінансування інноваційної
діяльності власних або «умовно власних коштів»;
2)
високою загрозою привласнення іноземними суб’єктами інноваційного підприємництва
у вигляді інноваційної квазіренти зовнішніх ефектів від діяльності вітчизняного
інноваційного сектору;
3)
мінімізацією впливу держави через бюджетну політику на темпи та напрями
розвитку інноваційного підприємництва, що обумовлена стійкою практикою
інерційного бюджетного утримання державних наукових установ і поглибленням
тенденцій концентрації бюджетних ресурсів на фінансування фундаментальних
наукових досліджень за мінімальних обсягів фінансування державних цільових
науково-технічних програм;
4)
катастрофічно низьким рівнем економічної ефективності держави як власника
об’єктів права інтелектуальної власності. [4]
При
вирішенні проблем інноваційно-орієнтованого розвитку вітчизняної економіки та
окремих її суб'єктів визначальне значення надається питанню державного
регулювання, участі державних органів у зміцненні інноваційного потенціалу
країни. При цьому найважливішими цілями державного регулювання інноваційної
діяльності є: забезпечення прогресивних перетворень у сфері матеріального
виробництва та підвищення конкурентоспроможності національного продукту на
світових ринках.
Досвід розвинених країн
(не тільки Західної Європи та США, а і Китаю, Південної Кореї, Бразилії, Індії та
інших країн) свідчить, що конкурентоспроможність забезпечується низкою умов,
головними з яких є: накопичений науково-технічний потенціал; інституціональні
чинники технологічного прогресу, наявність великих наукомістких корпорацій.
Сучасною тенденцією концентрації виробничої діяльності міжнародних корпорацій є
нова хвиля операцій злиття і поглинання, які дуже тісно пов'язані з динамікою
ринку капіталу.
Серед десяти найбільших американських ТНК п'ять безпосередньо пов'язанні з створенням і фінансуванням інноваційних
фірм – “General Electric”, “IBM”, “Allegheny Technologies”, “Bell South”,
“International Business Machines”. Інші з метою диверсифікації ризику діють
опосередковано шляхом створення чи поглинання різних фінансових інститутів,
таких як страхові компанії, пенсій, венчурні та інші фонди. Щорічні витрати на
НДДКР таких корпорацій, як “General Electric”, “Ford”, “IBM” становлять 2-3
млрд. дол. У США практично весь обсяг витрат на НДДКР приватного бізнесу
здійснюють 700 найбільших компаній, при цьому близько 40% цих коштів припадає
всього лише на 15 найбільших корпорацій. [3]
У сучасних умовах, поряд з тенденцією зростання впливу інтегрованих
корпоративних структур на світову економіку, в Європі відбувається інтеграція
національних інноваційних систем країн-членів ЄС в єдиний науково-технологічний
та інноваційний простір. Можна з досить високою ймовірністю передбачити, що по
завершенні цього періоду будуть створені реальні умови для функціонування
глобальної світової інноваційної системи, основу якої становитиме інноваційний
потенціал країн з високим рівнем інтелекту.
Отже, великий досвід організації та фінансування інноваційної діяльності
підприємств накопичений за кордоном та його вивчення дасть змогу підвищити
рівень організації інноваційних процесів у вітчизняних підприємствах, створити
умови для їхнього інвестиційного забезпечення. При цьому слід вивчати
інноваційну діяльність підприємств не тільки передових країн Заходу, а й країн,
які розвиваються.
Література
1)
Основи економічної теорії: навч. посіб. / О.В.Отрошко. – К.: Знання, 2011.
– 325 с.
2)
Інноваційна політика: навчальний посібник / За ред. Б.М. Андрушківа –
Тернопіль: ТзОВ «Терно-Граф», 2012. – 484 с.
3)
Інноваційна діяльність корпорацій: міжнародний та вітчизняний досвід / О.В. Декалюк, А.А. Береза // Вісник Хмельницького національного університету. –
2011. - № 2 – с. 141-145
4)
Інноваційно-інвестиційна спрямованість бюджетної політики в Україні / О.Д.
Рожко // Фінанси України – 2011. - № 1 – с. 64-66