Буднік М.М., Мезенцев О.В.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

Одним із найважливіших напрямків управління господарською діяльністю в сучасних умовах є управління фінансами. Фінансові ресурси, призначені для розвитку виробничо-торгового процесу: купівлі сировини, товарів і інших предметів праці, знарядь праці, робочої сили, інших елементів виробництва, являють собою капітал в його грошовій формі. Структурно капітал складається з грошових фондів. У структуру капіталу входять грошові кошти, вкладені в основні фонди, нематеріальні активи, оборотні фонди, фонди обертання. За формою вкладення розрізняють підприємницький, вкладений в різні підприємства шляхом прямих або портфельних інвестицій і кредитний капітал, наданий в кредит на умовах поворотності і платності.

Відповідно джерелам формування капітал підприємства ділиться на власний і залучений. Власний капітал створюється, в основному, за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за мінусом сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він включає статутний, пайовий і резервний фонди. Залучений капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або короткострокової суди, здійснюваної у формі банківського кредиту.

Організація будь-якого господарюючого суб'єкта починається з утворення основних і оборотних коштів, величина яких відбивається в статуті господарюючого суб'єкта і носить назву "статутний капітал" ("статутний фонд"). Статутний капітал є сумою внесків засновників господарюючого суб'єкта для забезпечення його життєдіяльності. Як джерело власних коштів виступає також і додатковий капітал. Додатковий капітал – сума від переоцінки товарно-матеріальних цінностей, основних фондів і нематеріальних активів, т.ін.

Мета дослідження полягає в розгляді питань управління структурою фінансових ресурсів підприємства та обґрунтуванні рекомендацій, спрямованих на оптимізацію співвідношення власних і позикових фінансових коштів .

Пропорційне відношення власних та позикових коштів повинно бути таким, щоб оптимізувати співвідношення рівня економічної рентабельності активів і рівня ризиків відповідно до обраного критерію оптимальності. При цьому необхідно враховувати цілий ряд суб’єктивних та об’єктивних факторів, які безпосередньо впливають на структуру капіталу, такі як: галузеві особливості діяльності підприємства; стадія життєвого циклу фірми; відношення кредиторів до підприємства; кон’юнктура товарного ринку; кон’юнктура фінансового ринку; рівень рентабельності операційної діяльності підприємства; рівень оподаткування прибутку; коефіцієнт операційного левериджу.

Тобто, управління структурою капіталу – необхідний та нелегкий процес, а її оптимізація є однією з найбільш важливих задач, які вирішуються у процесі управління фінансовою стійкістю і прибутковістю підприємства. Оскільки структура капіталу здійснює безпосередній вплив на кінцеві результати діяльності підприємства, необхідно враховувати всі особливості як власного, так і позикового капіталу.

Так, перевагами власного капіталу є: простота залучення, оскільки рішення, пов’язані зі збільшенням власного капіталу приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів; більш висока здатність утворення прибутку в усіх сферах діяльності, так як при його використанні не потрібна сплата позикового відсотка у всіх його формах; забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства та платоспроможності у довгостроковій перспективі, а відповідно зниження ризику банкрутства підприємства.

Серед недоліків власного капіталу можна відмітити такі: обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей істотного розширення операційної і інвестиційної діяльності при сприятливій конкуренції ринку; висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами; невикористана можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджу.

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями: досить широкі можливості залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства; забезпечення зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання обсягу господарської діяльності; більш низька вартість в порівнянні з власним капіталом; здатність створювати приріст фінансової рентабельності активів за рахунок ефекту фінансового левериджу.

У той же час негативними моментами позичок є: активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, дають меншу норми прибутку, яка знижується на суму позикового відсотка, що виплачується в усіх його формах; існує небезпека появи фінансових ризиків в господарській діяльності зниження фінансової стійкості, платоспроможності, банкротства підприємства при значному використанні; висока залежність вартості позичок від коливань кон’юнктури фінансового ринку; складність процедури залучення у великих масштабах у сучасних умовах.

Із вищесказаного випливає, що підприємства, які використовують позикові кошти, мають більш високий фінансовий потенціал розвитку за рахунок формування додаткового обсягу активів, але при цьому існує підвищений ризик, загроза банкрутства.

Задачею управління структурою капіталу – є забезпечення її оптимізації.

Визначення оптимальної структури капіталу базуються на багатоваріантних розрахунках показників діяльності підприємства при різних відношеннях власних і позикових засобів.

Оптимізація структури капіталу здійснюється за такими критеріями:

мінімізація середньозваженої вартості сукупного капіталу;

максимізація рівня прибутковості (рентабельності) власного капіталу;

мінімізація рівня фінансових ризиків.

Щоб визначити необхідну структури капіталу для підприємства, необхідно, по-перше, провести аналіз всього капіталу підприємства і визначити загальну потребу в ньому.

Головною метою аналізу капіталу є виявлення тенденцій динаміки обсягу та складу капіталу, їх вплив на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу. Першу стадію цього аналізу присвячено розгляду динаміки загального обсягу та складових капіталу у співставленні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного та позикового капіталу та його тенденцій; у складі позикового капіталу вивчається відношення довгострокових та короткострокових фінансових зобов’язань. Далі проводиться аналіз системи коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, які визначаються структурою капіталу. В процесі проведення такого аналізу визначаються і вивчаються у динаміці: коефіцієнт автономії, що визначає частку чистих активів підприємства у загальній сумі; коефіцієнт фінансування, що встановлює суму позикових коштів залучених підприємством на одиницю власного капіталу; коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності, що являє собою фінансовий потенціал подальшого розвитку підприємства; коефіцієнт співвідношення довгострокової та короткострокової заборгованості і характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок позикових коштів. На кінець, оцінюється ефективність використання капіталу в цілому. В процесі проведення аналізу визначаються і розглядаються у динаміці: період обороту капіталу; коефіцієнт рентабельності капіталу, тобто рівень економічної рентабельності; капіталовідача, тобто обсяг реалізованої продукції на одиницю капіталу; капіталоємкість реалізації продукції.

В результаті аналізу капіталу виявляється, який з видів оптимізації структури капіталу необхідно застосувати для даного підприємства.

Структура капіталу, який використовується підприємством, впливає на кінцеві результати діяльності підприємства. Так, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість, але обмежує темпи свого розвитку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

При формуванні структури капіталу слід приділяти увагу особливостям кожної з його складових частин. Управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямків: установленню оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного й позикового капіталу; забезпеченню залучення на підприємство необхідних видів й обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури. Підприємство, що використовує позиковий капітал має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак в більшій мірі генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства. Розвиток підприємства вимагає мобілізації й підвищення ефективності використання власного капіталу, тому що це забезпечує ріст фінансової стійкості й рівня платоспроможності. Тому першочергова увага повинна бути приділена оцінці вартості власного капіталу у розрізі окремих його елементів й у цілому.

Процес управління вартістю залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризується високим рівнем складності й вимагає, відповідно, високої кваліфікації виконавців. Це управління здійснюється шляхом розробки й реалізації емісійної політики підприємства, а також його дивідендної політики.

Оцінка вартості позикового капіталу має ряд особливостей це: відносна простота формування базового показника оцінки вартості; облік податкового коректора в процесі оцінки вартості позикових коштів; вартість залучення позикового капіталу має високу міру зв'язку з рівнем кредитоспроможності підприємства, який оцінюється кредитором; залучення позикового капіталу завжди пов'язане зі зворотним грошовим потоком не тільки з обслуговування боргу, а й з погашення зобов'язань відносно основної суми цього боргу.

Тобто, політика формування структури капіталу являє собою складову частину загальної політики управління прибутком підприємства, що полягає в забезпечені такого поєднання використання власного і позикового капіталу, яке оптимізує співвідношення рівня фінансової рентабельності і рівня фінансових ризиків відповідно до вибраних критеріїв управління прибутком.