Секція: Інвестиційна діяльність
та фондові ринки.
К.е.н., доцент Ульяницька О.В., магістрант Костюченко
К.О.
Донбаський державний технічний університет, Україна
ОСНОНІ
ШЛЯХИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Протягом
останнього десятиліття слово інвестиції стало відігравати особливу роль у житті
будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього
Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з
централізованих джерел, вийшли у невизначене зовнішнє середовище ринкової економіки.
Саме у цей момент перед вітчизняними підприємствами постало основне питання «Як
вижити у нових умовах?». І єдине правило, яке довелося вивчити всім керівникам
– це постійна потреба у коштах.
При
наявності вільних коштів, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні
активи. Наприклад, у випадку, коли продукція матиме достатній ринок збуту, то
підприємство зможе вистояти, навіть в умовах нестабільної ринкової економіки.
Але маючи бездоганний план, перед підприємством постає інше питання «Де знайти
вільні кошти, для запуску виробництва, у більших масштабах?», тобто для того,
щоб підприємство змогло і надалі функціонувати, згідно свого плану та
розрахунків. Саме у цей період актуальним стало питання інвестування коштів в інші
підприємства.
Дослідженням
проблеми інвестування займалися такі вчені, як А.С. Музиченко [1, с. 55], В.Г.
Матвейкін, С.І. Дворецький, Л.В. Мінько, В.П. Таров, Л.Н. Чайкіна, І.О.
Летунова [2, с. 20], Зелений О.А. [3, с. 43], при цьому головну увагу вони приділяли способам спрямування державної
економічної політики на посилення інвестиційної діяльності та визначення шляхів
її активізації в реальному секторі економіки України.
Дослідження
проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної
думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ
господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У
сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу
з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання
технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на
мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших
механізмів соціально-економічних перетворень.
Крім
того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у
виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці,
реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем.
Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та
інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються
інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на
банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага
інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах
використовують широкий спектр методів її стимулювання:
-
прискорена амортизація;
-
раціональна податкова система;
-
кредити та регулювання банківських процентних ставок;
-
заохочення лізингу.
В
Україні ж, дотепер, не створено обґрунтованої системи державної підтримки
інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній
діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного
господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження
інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну
з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави[5,
c. 242-243].
Інвестиційна
діяльність є складною за своїм змістом і включає комплекс різноманітних дій, що
Іменуються інвестиційним циклом. Під цим терміном слід розуміти комплекс
заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії –
досягнення окупності вкладень і отримання запланованого результату – прибутку
або соціального ефекту.
Загальні
аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні
викладено в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (1991 p.)(ЗІД). У
статті 11 цього Закону зазначається, що державне регулювання інвестиційної діяльності
здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної
політики.
Залежно від
відносин між інвестором і об'єктом приватизації, а також спільним економічним
середовищем – інвестиції в економіку будь-якої країни можна залучати різними
способами. Основними з яких є такі способи як: створення спільних підприємств,
додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій і
проведення конкурсів, за якими б передбачався саме розвиток підприємств.
Досить
привабливим є залучення додаткових коштів за допомогою вторинної емісії акцій.
Але це стосується лише стабільно працюючих підприємств. Останні можуть
емітувати свої цінні папери для поповнення обсягу власних оборотних коштів.
Такий спосіб залучення інвестицій ще недостатньо поширений в Україні. Проблема
додаткової емісії полягає в тому, що тут необхідно чітко визначити обсяг емісії,
необхідний для розвитку підприємства і водночас достатній для того, щоб не
втратити контроль за підприємством.
Українські
підприємства не мають досвіду такої роботи. Проте вже зараз є багато фінансових
установ і консалтингових фірм, які мають висококваліфікованих фахівців у цій
сфері й можуть надати необхідну допомогу.
На
українському ринку почали активно працювати міжнародні фінансові установи.
Програми надання кредитів українським підприємствам здійснюють Європейський
банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК),
Фонд NIS Enterprise — Фонд сприяння розвитку підприємництва у нових незалежних
державах та ін. Вони постійно розширюють сферу своєї діяльності. Такі фінансові
установи надають кредити, умови одержання яких більш вигідні, ніж в українських
банках[4, c. 114-116].
Фонд
державного майна України приділяє велику увагу проведенню комерційних,
некомерційних конкурсів і міжнародних тендерів.
Проведення
міжнародних інвестиційних тендерів є для ФДМУ досить складним завданням.
Насамперед повинні бути вирішені питання доступності для стратегічного
інвестора необхідного пакета акцій. Пояснюється це тим, що часто без належного
обґрунтування за державою резервуються великі пакети акцій, створюються
державні холдинги. Нині держава має свою частку у понад 4000 ПАТ. У зв'язку з
цим виникає питання, чи необхідно державі тримати таку кількість пакетів акцій,
до того ж вони часто не перевищують 25 % загальної кількості акцій, тобто не
дають змогу здійснювати ефективний контроль. Жоден із серйозних інвесторів не
погодиться вкладати кошти в розвиток об'єкта, діяльність якого він не зможе у
майбутньому якимось чином контролювати. Мінімально прийнятним для стратегічного
інвестора може бути пакет акцій розміром понад 25 % статутного фонду. Саме
такий розмір пакета акцій відповідно до Закону України "Про господарчі
товариства" дає можливість накласти «вето» на рішення загальних зборів
акціонерного товариства про зміни у статуті, створення і припинення діяльності
філій і дочірніх підприємств, припинення діяльності товариства.
Проте для
великих транснаціональних фірм, що приходять в Україну всерйоз і надовго, такий
пакет акцій теж малоцікавий. Вони прагнуть контролювати поточну діяльність
об'єкта своїх інвестицій, пристосовувати його для роботи на світових ринках.
Тому для такої категорії інвесторів інтерес становлять пакети акцій розміром
понад 50 %, а іноді і «суперконтрольний» пакет у 75 %.
Планується на
майбутнє для продажу великих пакетів акцій стратегічно важливих підприємств
залучати іноземні фірми-радники, що мають великий досвід проведення аналогічних
тендерів і висококваліфікованих фахівців, а тому можуть передавати свій досвід
українським фахівцям. Які ж функції виконуватимуть радники при проведенні
конкурсів? Це ті самі функції, які виконують усі консалтингові компанії при
оцінюванні положення підприємства на ринку:
- оцінювання
потенційних ринків;
- аналіз
виробничих ланцюгів;
- розроблення
фінансової моделі;
- експертне
оцінювання вартості пакета;
- розрахунок
потреби в інвестиціях;
- підготовка
інформаційного меморандуму для інвесторів;
- допомога в
організації та проведенні конкурсів [6, c. 232-234].
Фондом
державного майна України розробляється програма реалізації акцій українських
підприємств на міжнародних ринках. Розміщення акцій українських ПАТ на
міжнародних фондових ринках відкриває перед українськими підприємствами нові
можливості:
- підвищення
ліквідності, а отже, ринкової вартості українських підприємств шляхом
розширення кола потенційних інвесторів;
- підвищення
рейтингу українських підприємств на міжнародних ринках;
-
забезпечення українським підприємствам кращих умов поточного і довгострокового
кредитування, що може розв'язати фінансові проблеми;
- підвищення
цін і попиту на акції українських підприємств на внутрішньому фондовому ринку;
-
використання процедур реалізації і різноманітних фондових інструментів,
прийнятних для іноземних інвесторів;
- доступ до
міжнародних стандартів оформлення угод купівлі-продажу;
- поступовий
перехід до міжнародних стандартів інформації про емітента, цінні папери якого
розміщуються на міжнародних фондових ринках.
Для
розміщення акцій українських підприємств на міжнародних ринках у процесі
приватизації планується використовувати такий інструмент, як депозитарні
розписки. Іноземна депозитарна установа буде обиратися ФДМУ за пропозицією уповноваженої
особи, агента з розміщення ПАТ, акції якого пропонуються до продажу. Перед ФДМУ
стоять масштабні завдання, виконання яких дасть змогу зробити новий крок до
розвитку ефективної ринкової економіки. Сприяти цьому повинна спільна робота
законодавців, державних органів управління і всіх операторів фондового ринку
України. Тільки так можна досягти поставленої мети.
Отже,
головною особливістю сучасної інвестиційної діяльності повинно стати підвищення
ефективності національної економіки, що дозволило б розширити межі накопичення,
призупинило б зниження, а потім стабілізувало норму виробничого нагромадження.
Метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних фінансових
ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють споживчі запити населення. А це
значить, що інвестиції,в наш час, мають бути орієнтовані, насамперед, на
задоволення потреб у розвитку тих галузей, які доповнюють і обслуговують
основне виробництво. Інвестиції можуть надійти у країну лише тоді, коли держава
створить усі умови для цього, і передусім базу для розвитку приватного сектору
економіки [4, c. 297-298].
1. Бондарчук І. Економічна
мотивація іноземного інвестування в Україні //Вісник Української Академії
державного управління при Президентові України. - 1999. - № 3. - C. 85-101.
2. Борщ Л. Зовнішні і внутрішні джерела інвестицій у
національній економіці/ Л. Борщ //Вісник Української Академії державного
управління при Президентові України. - 2002. - № 3. - C. 75-78
3. Вишивана Б.М. Управління
інвестиційною діяльністю в Україні//Фінанси України. - 2004. - № 10. - С.82-88
4. Дацій Н. Державне регулювання
інвестиційного ринку в Україні //Вісник Національної академії державного
управління при Президентові України. - 2004. - № 4.. - C. 296-301
5. Кириллов В. Економічний зміст
інвестицій в умовах розвитку ринкових відносин //Вісник Національної академії
державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 242-248
6. Решевець О. Державне
регулювання інвестиційної діяльності///Вісник Національної академії державного
управління при Президентові України. - 2006. - № 1. - C. 230-235.