Д-р. ек. наук Шталь Т.В., Вівденко М. А., Гончарова Є.В.

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Україна

Пряме іноземне інвестування в Україні

Сучасна диверсифікована міжнародна інвестиційна діяльність є вагомим чинником світового та регіонального економічного розвитку. На рівні національних економік міжнародні прямі інвестиції проявляються здебільшого як експорт капіталу та його імпорт. Залежно від ступеня зрілості національної економіки, рівня її інтегрованості у світове господарство формується мотивація та політика щодо інвестицій за кордон та іноземних інвестицій в країну.

Країни з перехідною економікою, на які сьогодні звертається увага світового співтовариства, не в змозі самостійно вийти з економічної кризи, яка охопила всі галузі економіки та соціальну сферу. До таких країн належить і Україна, яка сьогодні потребує значних обсягів капітальних вкладень в пріоритетні галузі для подальшого процесу розширеного відтворення. В той же час неприпустимо розглядати Україну як сировинний придаток розвинутих країн або орієнтуватися лише на залучення інвестицій в економіку країни. З розвитком ринкових відносин та підвищенням рівня конкуренції на міжнародних ринках необхідно більше уваги приділяти збалансованості участі нашої держави у міжнародному поділі праці. Одним з найважливіших чинників такого збалансування і виступають прямі іноземні інвестиції, чим і зумовлюється надзвичайно висока актуальність проблеми прямого іноземного інвестування для розвитку молодої незалежної держави.

За визначенням В.Г. Федоренка та В.Б. Захожая [4] іноземні інвестиції являють собою всі види цінностей, які вкладаються в об’єкти інвестиційної діяльності на території тієї чи іншої країни. Але у цьому визначенні доцільно було б вказати мету, заради якої здійснюється інвестування. А ось на думку Л.Н. Павлової, іноземні інвестиції являють собою всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку [5]. Вважати, що інвестування може здійснюватись тільки з метою отримання прибутку, є не зовсім правильним, оскільки вкладення коштів у об’єкти невиробничої сфери можна розглядати як засіб забезпечення нормального функціонування економіки.

На сучасному етапі загальновизнано, що прямі іноземні інвестиції важливий ресурс функціонування й розвитку економік, особливо країн, що розвиваються, які не мають у достатніх обсягах власного капіталу. Більше того, світова практика показує, що іноземні інвестиції є не тільки джерелом фінансування виробництва, але і його нарощування на основі факторів інтенсифікації, модернізації, інновацій, підвищення ефективності використання ресурсів і менеджменту.

Україна потенційно може бути однією з провідних країн по залученню іноземних інвестицій. Цьому сприяє її великий внутрішній ринок, кваліфікована і водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої, значна ресурсна база.[6] Проте на даному етапі надходженню в інвестиційну сферу іноземного капіталу перешкоджають: політична нестабільність; недосконалість законодавства; нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення; дефіцит власних інвестиційних ресурсів підприємстві; відсутній дієвий механізм кредитування; встановлені високі %-і ставки; корупція. Хоча протягом останніх кількох років ми спостерігаємо покращення ситуації із залученням інвестицій в економіку України [2], проте обсяги залучених інвестицій, поки що, не відповідають тому рівню, якого реально потребує наша економіка.

У 2010 році спостерігалось збільшення прямих іноземних інвестицій в Україну (на 12%), що пояснюється підвищенням довіри та авансом надії на нову ліберально-демократичну владу. Натомість з кожним роком простежується збільшення розміру вивезеного капіталу з України. Пік приходиться на 2008 рік і зміна порівняно з 2007 роком складає 5953,3 млн дол. США. Це можна пояснити як політичною кризою в Україні, так і зміцненням вітчизняного бізнесу, який без втручання державної влади ефективніше розвивався, але не мав гарантій збереження зароблених коштів. [3]

Іноземні інвестиції в Україну не перестають надходити, однак їх обсяги дещо скоротилися порівняно з докризовим періодом. Прогнози іноземних аналітиків також не є оптимістичними. Експерти ООН констатують, що Україна катастрофічно втрачає довіру інвесторів через спад промислового виробництва, зростання інфляції, знецінення національної валюти і падіння фондових індексів.

І справді, на нестабільність залучення закордонних коштів в Україні впливає низка об’єктивних і суб’єктивних чинників. Серед них корумпованість влади; жорстке оподаткування; складність реєстраційних, ліцензійних, сертифікаційних та митних процедур; відсутність чітких і простих процедур викупу й оренди землі для ведення господарської діяльності; відсутність державного захисту інвестицій. [1]

Говорячи про перспективи на майбутнє, стає зрозуміло, що Україна не стане Спільною проблемою для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах розвитку є те, що інвестиційний процес у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, які залучаються, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень.

Таким чином, інвестиційне середовище на сьогодні не сприяє пожвавленню інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення. В той же час прямі іноземні інвестиції сьогодні для України є надзвичайно необхідними і можуть стати "рятівним колом" на шляху до побудови цивілізованого суспільства. Для того, аби стимулювати приплив таких інвестицій, необхідно знати основи методики їх здійснення, яка складається з декількох етапів. [7]

Серед пропозицій на майбутнє, спершу варто відмітити першочергові шляхи або ж заходи, серед яких: досягнення національної згоди між різними владними структурами, соціальними групами, політичними партіями та іншими суспільно політичними організаціями; радикалізація боротьби зі злочинністю; гальмування інфляції всіма розумними відомими у світовій практиці засобами; перегляд податкового законодавства у бік його спрощення і стимулювання виробництва;мобілізація вільних коштів підприємств і населення на інвестиції у нестачу шляхом підвищення процентних ставок по депозитах і внесках; впровадження системи оплати з творення продукції капітального будівництва за кінцеву будівельну продукцію; запуск передбаченого законодавством механізму банкрутства; надання податкових пільг банком вітчизняним та іноземним інвесторам, які ідуть на довгострокові інвестиції для того, щоб компенсувати витрати від уповільненого обороту капіталу в порівнянні з іншими напрямами їхньої діяльності.

Література

1. Гринів Т.Т. Іноземні інвестиції в Україні в період кризи: стан і перспективи розвитку // Науковий вісник НЛПУ України. – 2010. - № 2. – с. 69-73.

2. Гурочкіна В. Підвищення ролі іноземних інвестицій у поліпшенні міжнародної виробничої спеціалізації України // Економіст, 2010. - №11. - С.30-33.

3. Економіст, 2010. - №11. – с. 30.

4. Захожай В.Б., Федоренко В.Г. Страховий та інвестиційний менеджмент. – К.:МАУП, 2002. – 344с.

5. Павлова Л.Н. Фінанси підприємств:Підручник для вузів.- М.:Фінанси, ЮНІТІ,1998. – 639 с.

6. Інтернет ресурс "Електронна бібліотека": http://www.info-library.com.ua

7. Інтернет ресурс "Електронна бібліотека":http://osvita.ua/vnz/reports/gov_reg/