Экономические науки / Учет и аудит

Аспірант Куценко Н. В.

кафедра бухгалтерського обліку, Львівська комерційна академія, Україна

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ

ПРЕДМЕТІВ ПРОКАТУ

Впродовж останніх років в Україні спостерігається“відродження” підприємств, які надають різноманітний асортимент предметів у користування (короткострокове та довгострокове), тобто на прокат. Предмети прокату відіграють важливу роль у господарській діяльності таких підприємств, адже без їх наявності стає неможливим надання послуг прокату. Основним джерелом інформації про стан і ефективність використання предметів прокату є підсистема обліку та внутрішньогосподарського контролю. Відповідно результати досліджень теоретичних основі діючої практики обліку предметів прокатного фонду в сучасних умовах господарювання дозволять визначити коло проблем, що гальмують процес управління основним видом активів підприємств, які здійснюють такий вид діяльності.

Насамперед, варто зазначити, що не розкритим залишається питання визначення економічної сутності предметів прокату як специфічної облікової категорії. Відсутність класифікації предметів, які формують прокатний фонд підприємства є перешкодою в організації обліку, здійсненні контролю й одержанні своєчасної та необхідної управлінської інформації.

Що стосується порядку відображення предметів прокату в бухгалтерському обліку, то він відповідає підходу передбаченому для обліку основних засобів, а тому регулюється нормами П(С)БО 7 “Основні засоби” [6]. У відповідності до положення, їх включають до складу інших необоротних матеріальних активів. Для обліку предметів прокату призначений субрахунок 116 “Предмети прокату” [3]. З одного боку, логічним є віднесення предметів прокатного фонду до групи необоротних активів, так як вони використовуються неодноразово і частинами переносять свою вартість (амортизуються витрати на їх придбання чи створення) на вартість наданих послуг. З іншого боку, серед предметів прокату можуть бути предмети зі строком корисного використання до одного року, а, виходячи з чинної нормативної бази, основним критерієм розмежування активів на оборотні та необоротні є термін їх експлуатації. Відповідно постає проблема – до складу якої групи активів включати такі предмети?

У працях вітчизняних вчених немає одностайного підходу щодо вирішення проблемного питання кваліфікації предметів прокатного фонду. Так, Грачова Р. зазначає, що принципово неоправданим є облік предметів прокату в складі оборотних активів підприємств, адже, господарський оборот відбувається не шляхом перетворення таких предметів в іншу форму, а полягає в отриманні певної платні за надані послуги прокату[2]. Вона категорично наполягає на включенні предметів, які надаються в прокат, доскладу необоротних матеріальних активів.

Моссаковський В. і Бєлоусов А. пропонують у пунктах прокату виділити дві групи об’єктів, що надаються в тимчасове користування: предмети прокату, термін корисного використання яких більше одного року; предмети прокату, термін корисного використання яких менше одного року [1, 4]. Віднесення предметів прокатного фонду до однієї із зазначених груп визначатиме організаційні та методичні особливості їх обліку, а також положення бухгалтерського обліку, якими необхідно керуватися.

Погоджуємося з позицією вчених і вважаємо, що з цією метою доречно використовувати рахунок 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети” (окремий субрахунок), оскільки він призначений для відображення засобів праці, термін використання яких менший одного року. Однак і тут виникає проблемна ситуація. Вартість предметів, які обліковують як малоцінні та швидкозношувані предмети підлягає одномоментному списанню під час їх передачі в експлуатацію (користування). Враховуючи, що предмети прокату використовуються не одноразово і витрати на їх придбання підлягають амортизації (у тому числі протягом одного року), порядок відображення їх у складі оборотних активів потребує подальшого дослідження.

Поряд з розкриттям економічної сутності та методики обліку предметів прокатного фонду важливого значення набуває дослідження проблеми формування амортизаційної політики підприємств прокату. По-перше, метод нарахування амортизації є важливим елементом облікової політики, адже суттєво впливає на результати діяльності підприємства. Відповідно до діючого законодавства встановлені певні обмеження щодо вибору методів нарахування амортизації на предмети прокату. Суб’єктам господарювання дозволяється застосовувати два методи з п’яти можливих: прямолінійний або виробничий. На нашу думку, всі методи нарахування амортизації об’єктів основних засобів можуть використовуватися підприємствами прокату, в залежності від видів предметів. По-друге, проблематичним є визначення термінів корисного використання предметів прокатного фонду, оскільки самостійне їх встановлення підприємствами має низку серйозних недоліків і може призвести до викривлення інформації. Тому необхідно виявити чинники, з урахуванням яких визначатимуться терміни експлуатації об’єктів, що надаються у прокат. Натомість, Податковим кодексом України чітко встановлено, що мінімально допустимий строк корисного використання предметів прокату становить п’ять років [5]. Це викликає принципові зауваження, тому що у зв’язку з багаторазовим прийняттям участі в наданні послуг прокату та функціональним призначенням, окремі види предметів прокату амортизуються набагато швидше.

Внутрішньогосподарський контроль за предметами прокатного фонду на досліджуваних підприємствах не відповідає сучасним вимогам управління майном. Такий стан контролю є результатом неналежного документального оформлення операцій з предметами прокату та недооцінення значення аналізу ефективності їх використання. Основні недоліки пов’язані з відсутністю спеціалізованих форм документації для обліку предметів прокатного фонду, існуванням нераціональної системи первинного обліку, дублюванням інформації у різних документах, що обумовлює високу трудомісткість робіт і знижує цінність оперативних даних. Тому з метою підвищення рівня інформаційного забезпечення управління виникає потреба в подальшому вдосконаленні первинних документів і регістрів аналітичного обліку предметів прокату.

Отже, результати проведеного дослідження свідчать, що на даний час існує коло проблемних питань, які пов’язані з організацією та методикою обліку і контролю предметів прокатного фонду. Це призводить до втрати необхідних даних, викривлення їх суті, зниження достовірності й оперативності їх отримання. Ці проблеми потребують вирішення, так як інформація, сформована у підсистемі обліку та контролю, є невід’ємною складовою процесу управління предметами прокату і діяльності підприємства в цілому.

Література

1. Бєлоусов А. Організація і облік діяльності пунктів прокату / А. Бєлоусов : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dtkt.com.ua/show/1cid02676.html

2. Грачова Р. Бухгалтерський облік предметів прокату / Р. Грачова : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dtkt.com.ua/debet/ukr/2001/42/42pr10.html

3. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств: затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291 (із змінами) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0893-99

4. Моссаковський В. Невирішені питання обліку непоточних активів / В. Моссаковський // Бухгалтерський облік і аудит. – 2010. – № 5. – С. 17- 28.

5. Податковий кодекс України : від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI, зі змінами і доповненнями : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” : затв. наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, зі змінами і доповненнями : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nibu.factor.ua/ukr/info/instrbuh/psbu7/