Наука и образование/Экономика промишлености

Лимар О. Ф.

Михайленко І.О.

Вінницький тороговельно-економічний інститут КНТЕУ

Фінансування інноваційної діяльності в Україні:

реальний стан та перспективи розвитку

Світові глобалізаційні процеси повністю змінили інноваційні процеси. Ці два паралельних і взаємопов’язаних явища мають значний вплив на міжнародну економіку, а саме на функціонування фірм, регіонів та держав. За таких умов економічне зростання залежить від дієвості інноваційної політики на регіональному, національному та наднаціональному рівнях, тому що спад економічного розвитку призведе до збільшення безробіття, росту інфляції, зниження якості життя населення.

Вітчизняні наукові діячі приділяють багато уваги моделюванню інноваційного розвитку України та безпосередньому констатуванню необхідності його розвитку. Такий теоретичний розгляд можна віднести до першого етапу розвитку наукової думки про інновації, на якому зараз і знаходяться сучасні вітчизняні дослідження.

Дослідженням інноваційної діяльності займались такі відомі вітчизняні вчені як: Л.С. Шаховська, Б. Хансен, В.В. Бирський, Г. Задорожній та ін. Зокрема, вагомий внесок у дослідження питань підвищення ефективності інноваційної діяльності внесли праці вчених: С.М.Ілляшенка, Н.В. Краснокутської ,О.А. Лапко , С.Я. Салиги, Г.А. Семенова та інших науковців.

З точки зору Лапко О.А., під інноваційною діяльністю розуміють діяльність з доведення науково-технічних винаходів, розробок до результату, придатного до практичного використання [4,с.38]. На думку Краснокутської Н.В., інноваційна діяльність – це діяльність колективу, яка спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів до результату, придатного до практичного застосування та реалізації на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах [3,с.23]. Ілляшенко С.М. під інноваційною діяльністю розуміє процес створення, впровадження і поширення інновацій і вважає, що інноваційна діяльність підприємства повинна функціонувати відповідно до таких принципів, як: адаптивності, динамічності, самоорганізації, саморегуляції та саморозвитку. Квасницька Р.С. та Ардашкіна Н.С. вважають, що ключовими принципами інноваційної діяльності є: пріоритет інновацій над традиційним виробництвом, економічність інноваційного виробництва, гнучкість та комплексність

Особливої уваги заслуговує визначення принципів інноваційної діяльності, запропонований Полінкевич О.М., який включає принципи системності, комплексності, орієнтації на інноваційний шлях розвитку, балансу інтересів суб’єктів інноваційного процесу, “розумної” орієнтації на задоволення запитів споживачів, підтримки рівноваги між споживанням та відновленням природних ресурсів, альтернативності варіантів розвитку, виправданого ризику, гнучкого реагування, “розумної крайності” ринкових позицій, визначення пріоритетів інноваційного розвитку [8,с.655].

Інновації та їх втілення у життя є важливим показником сучасного економічного розвитку. Існує пряма залежність між фінансуванням інноваційної діяльності та ефективністю функціонування економіки певної країни.Тому питання підтримки інновацій з боку держави, їх матеріальне забезпечення є актуальним і потребує всебічного розгяду.

Сьогодні практично всі сфери господарювання в Україні вимагають значних обсягів капіталовкладень. Але проблема фінансування інноваційної діяльності залишається невирішеною, тому що внутрішні інвестори не мають достатньої кількості коштів, або не можуть забезпечити суб'єктів господарювання необхідним обсягом інвестиційних ресурсів. Іноземні інвестори мають ресурси, але не мають бажання вкладати їх в Україну. Тому підприємствам не залишається нічого іншого, як забезпечувати свій науково-технічний розвиток за рахунок власних коштів, тобто чистого прибутку та амортизаційних відрахувань.

Таблиця 1

Фінансування інноваційної діяльності в Україні

	Загальна сума витрат млн. грн.	У тому числі за рахунок коштів
		Власних млн. грн.	державного бюджету млн. грн.	іноземних інвесторів млн. грн.	інші джерела млн. грн.
2000	1757,1	1399,3	7,7	133,1	217,0
2001	1971,4	1654,0	55,8	58,5	203,1
2002	3013,8	2141,8	45,5	264,1	562,4
2003	3059,8	2148,4	93,0	130,0	688,4
2004	4534,6	3501,5	63,4	112,4	857,3
2005	5751,6	5045,4	28,1	157,9	520,2
2006	6160,0	5211,4	114,4	176,2	658,0
2007	10850,9	7999,6	144,8	321,8	2384,7
2008	11994,2	7264,0	336,9	115,4	4277,9
2009	7949,9	5169,4	127,0	1512,9	1140,6
2010	8045,5	4775,2	87,0	2411,4	771,9
2011	14333,9	7585,6	149,2	56,9	6542,2

Аналізуючи дані наведені в табл.1 та на рис.1., можна зазначити, що розмір фінансування інноваційної діяльності в період з 2000 до 2011 збільшувався. Це досягалось переважно за рахунок власних коштів підприємств. При цьому вкладення іноземних інвесторів та асигнування державного бюджету використовувалися меншою мірою.

Рис.1. Фінансування інноваційної діяльності в Україні
Для багатьох підприємств впровадження інноваційних технологій є переходом на якісно новий рівень розвитку і часто стає визначальним фактором економічного зростання. Ще одна проблема фінансування інноваційної діяльності в промисловості полягає в тому, що не багато підприємств можуть застосовувати останні досягнення науки і техніки через відсутність чіткої стратегії впровадження нових інноваційних і наукомістких технологій. Основною проблемою при цьому є відсутність поетапного інвестування проекту.

. Таблиця 2

Інноваційна активність промислових підприємств в Україні

	Питома вага підприємств,  що займалися інноваціями %	Загальна сума витрат млн. грн.	У тому числі за напрямами
			дослід-ження і розробки^1 млн. грн.	у тому числі		придбання інших зовнішніх знань 2 млн. грн.	підготовка виробництва для впровадження інновацій^3 млн. грн.	придбання машин обладнання та програмного забезпечення^4 млн. грн.	інші витрати млн. грн.
				внутрішні НДР млн. грн.	зовнішні НДР млн. грн.
2000	18,0	1760,1	266,2	Х	Х	72,8	163,9	1074,5	182,7
2001	16,5	1979,4	171,4	Х	Х	125,0	183,8	1249,4	249,8
2002	18,0	3018,3	270,1	Х	Х	149,7	325,2	1865,6	407,7
2003	15,1	3059,8	312,9	Х	Х	95,9	527,3	1873,7	250,0
2004	13,7	4534,6	445,3	Х	Х	143,5	808,5	2717,5	419,8
2005	11,9	5751,6	612,3	Х	Х	243,4	991,7	3149,6	754,6
2006	11,2	6160,0	992,9	Х	Х	159,5	954,7	3489,2	563,7
2007	14,2	10850,9	986,5	793,6	192,9	328,4	Х	7471,1	2064,9
2008	13,0	11994,2	1243,6	958,8	284,8	421,8	Х	7664,8	2664,0
2009	12,8	7949,9	846,7	633,3	213,4	115,9	Х	4974,7	2012,6
2010	13,8	8045,5	996,4	818,5	177,9	141,6	Х	5051,7	1855,8
2011	16,2	14333,9	1079,9	833,3	246,6	324,7	Х	10489,1	2440,2

¹ з 2007 року сума внутрішніх та зовнішніх НДР;

² до 2007 року придбання нових технологій;

³ з 2007 року показник віднесено до інших витрат;

⁴ до 2007 року придбання машин та обладнання пов'язані з упровадженням інновацій

Аналізуючи показники інноваційної активності промислових підприємств України у період з 2000 до 2011 рр. (табл.2) , а також дані, що відображають загальні та структурні матеріальні витрати на інноваційну діяльність (рис. 2), можна зробити висновок, що у даному періоді в загальній структурі витрат на інноваційну діяльність переважали витрати, пов’язані із придбанням основних засобів, машин та обладнання, а також нематеріальних активів у формі програмного забезпечення, що у 2011 році становили 10489,1 млн. грн.. Також варто відмітити позитивну динаміку витрат за більшістю напрямів інноваційної діяльності, так загальна сума витрат на дослідження і розробки промисловими підприємствами зросла до 1079,9 млн. грн. у 2011р. порівняно з показником 266,2 млн. грн. у 2000 р., ці данні свідчать про те, що питома вага витрат на дослідження в структурі загальних витрат інноваційної діяльності є значною та щороку зростає, що засвідчує позитивні тенденції розвитку вітчизняної науково-дослідної роботи.

Рис.2. Інноваційна активність промислових підприємств у 2011 році

Україна перспективна база для фінансування інвестиційної діяльності практично у всіх областях народного господарства, в тому числі і наукомістких проектів. А все тому, що Україна володіє не тільки великою кількістю корисних копалин, але не менш багатим потенціалом трудових ресурсів.
 Протягом багатьох років певну роль у фінансуванні науки промисловості мали кошти Держіннофонду України і галузевих інноваційних фондів. Його створення у 1992 р. передбачало, в основному, фінансову підтримку впровадженню інноваційних проектів у виробництво. З початку діяльності Фонду профінансовано загалом понад 852 проекти на загальну суму близько 700 млн грн, завдяки чому було збережено більш ніж 22,5 тис. робочих місць. Налагоджено випуск інноваційної продукції на суму близько 480 млн грн і забезпечено відповідні надходження до бюджету від оподаткування виробленщї продукції [1,с.23].

Так, згідно Закону України «Про інноваційну діяльність» інноваціями є новостворенi (застосованi) i (або)вдосконаленi  конкурентоздатнi технологiї, продукцiя або послуги, а також органiзацiйно-технiчнi рiшення виробничого, адмiнiстративного, комерцiйного або iншого характеру, що iстотно полiпшують структуру та якiсть виробництва  i (або) соцiальної сфери [5,с.67]. Американська філософія інновації визначає її, як створення нових речей, які добавляють цінність для замовника або компанії.

Структура фінансування інноваційних підприємств України дуже відрізняється від середньосвітового рівня. Це пов’язане з високим рівнем кредитування в Україні, яке за кордоном майже відсутнє. Саме такі відмінності у фінансуванні можуть бути причиною сучасного інноваційного рівня розвитку економіки України.

Таблиця 3

Фінансування науково-технічної діяльності в Україні у 2012 році

	І квартал 2012 р.	І півріччя 2012 р.	9 місяців 2012 р.
Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт, млн.грн	2138,7	4568,7	7270,6
з них:
за рахунок держбюджету	788,6	1803,1	3064,0
Чисельність працівників наукових організацій, осіб	127272	128445	129385
з них:
дослідників	67503	68086	68458
Техніків	13433	13695	13825

Згідно даних табл.3, чисельність працівників науково-дослідних організацій в Україні за 9 місяців 2012 року зросла на 2113 осіб, що вказує на позитивну динаміку розвитку даного напрямку діяльності, зокрема спираючись на дані табл. 3, можна виявити зв’язок між збільшенням витрат підприємств на науково-технічні дослідження та ростом кадрів дослідних організацій.

На сучасному етапі використовують інноваційні стратегії, котрі спрямовуються на реалізацію інноваційних проектів на різних рівнях соціально–економічного життя. Інновація стала ключовим фактором для економічного успіху багатьох країн і передумовою для сталого розвитку. На глобальному ринку компанії повинні оновлювати і розвивати комерційно конкурентоспроможні продукти та послуги швидше, ніж будь-коли. Для достойної відповіді сучасним вимогам ринку, компанії вдаються до інших підходів, інноваційних стратегій і процесів. Інноваційна діяльність компаній стає міжнародною, набуваючи характеру "відкритої" завдяки співпраці із зовнішніми партнерами, постачальниками, клієнтами або науковими інститутами, що дає можливість отримувати доступ до нових товарів і послуг на ринку до того, як це зроблять конкуренти. В той же час інновації також стають "відкритими" як для споживачів товарів і послуг, так і для фірм, які у все більшій мірі залучаються безпосередньо в інноваційний процес.

Інноваційними стратегіями можуть бути: інноваційна діяльність організації спрямована на отримання нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів в НДДКР, виробництва, маркетингу та управління; перехід днових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів.

Таким чином, щодо внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька груп :

- продуктові (портфельні, підприємницькі стратегії, спрямовані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг);

- функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні);

- ресурсні (фінансові, трудові, інформаційні та матеріально-технічні);

- організаційно-управлінські (технології, структури, методи, системи управління).

Інноваційні процеси можуть успішно розвиватися на базі створення відповідної інфраструктури, включаючи консалтингові та інжинірингові фірми, послуги бізнес-інкубаторів, технопарків і інформаційних центрів, лізинг, венчурний капітал.

Загальний вигляд інноваційної стратегії має певну логічну будову, на основі якої фірма, регіон або держава визначає шляхи вирішення основних завдань, що стоять перед ними в інноваційній сфері діяльності. Також, потрібно мати на увазі, що як для будь-якого нововведення, так і для кожного виготовленого товару (послуги) є спеціалізовані (строго індивідуальні) стратегії і тактики. Однак, важливе загальне бачення інноваційної діяльності підприємства має в своєму складі конкретні інноваційні стратегії та різні аспекти виробництва і збуту нововведення, а також реальна оцінка витрат та віддачі від них в процесі здійснення інноваційної діяльності [9,с.30].

Отже, на сучасному етапі розвитку Україна щороку збільшує обсяги інвестування в інноваційну діяльність. При чому структура витрат інноваційної діяльності включає не лише інвестиції приватних підприємств у розвиток наукової складової своєї діяльності, а й прослідковується досить активна позиція держави у напрямку фінансування наукових організацій та інноваційних проектів. На сьогодні об’єм інноваційної діяльності в Україні попри позитивну динаміку останніх років не відповідає потребам економіки, та не може бути порівнянний у грошовому виразі з відповідними заходами інноваційної діяльності, що проводяться розвинутими країнами Західної Європи. Уряд у свою чергу має регулярно вносити поправки в Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» та стимулювати розвиток інноваційної діяльності на підприємствах усіх форм власності.

Література:

1. Андрушків Б.М. Інноваційна діяльність підприємств та організацій як метод стабілізації економіки регіонів України / Б.М. Андрушків, Н.Б. Кирич, О.Б. Погайдак // Вісник економічної науки України. – 2009. – №1 (15). – С. 23-25.

2. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: [навчальний посібник] / С. М. Ілляшенко. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 278 с.

3. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент : навчальний посібник / Ніна Василівна Краснокутська. – К. : КНЕУ, 2003. – 504 с.

4. Лапко О.А. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання / О.А. Лапко. – К. : ІЕП НАНУ,1999. – 253 с.

5. Закон України “Про інноваційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №36. – 266 с.

6. Економічна енциклопедія. Т.3. / Редкол.: С.В. Мочерний та ін. – К. : “Академія”, 2002. – 952 с.

7. Квасницька Р.С. Особливості інноваційної діяльності підприємств у сучасних умовах / Р.С. Квасницька, Н.С. Ардашкіна // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 6. – С. 249.

8. Полінкевич О.М. Принципи інноваційної діяльності в управлінні підприємством : монографія / за заг ред. Ю.Г. Рубана. – К. : Вид-во НІСД, 2009. – 655 с.

9. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. – 2008. – № 6. – С. 28-34.

10. Федулова Л.І. Інноваційний розвиток промисловості України: тенденції та законо-мірності / Л.І. Федулова // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 3. – С. 82-97.