к.і.н. Зборець С.В.
МІЗИНСЬКИЙ ХРАМОВИЙ ОРКЕСТР
ЯК ПАМ'ЯТЬ ВЛАСНОГО ПРАКОРЕНЯ
Кожній людині цікаво знати власний родовід, а особливо першопочатки зародження свого народу, своєї культури. Хто ми, чиї сини, яких батьків і звідки йдемо? Підсвідомо відчуваємо у собі приглушені голоси предків, їхні прагнення і сподівання, їхню волю до життя. Одначе не знаємо про них навіть напівправди, користаємося здогадками та уявою. Але самопізнання не може стояти на місці. Розвинути це самопізнання на підґрунті минулого покликана саме історія української культури.
Так само, як археолог за окремим фрагментом відновлює форму цілої мальованої посудини, дослідники небезуспішно намагаються оглянутись у прадавнину і роздивитися її краще. Бо на підґрунті минулого завжди будується майбутнє і зв’язок між ними нерозривний[1, с.3].
Наша прадавнина ще й досі відлунює в міфах і казках. Вона звучить у мелодіях обрядів та звичаїв, проглядається у мистецтві. Її рештки зосталися в нашому світобаченні та способі життя. Взагалі між сучасністю та прадавниною багато спільного [2].
Доцільно пригадати про видатне відкриття зроблене у 1954-1961 рр. палеонтологом І.Підоплічко та археологами С.Бібіковим та І.Шовкопляс [3; 5]. Поблизу села Мізина на Чернігівщині вони знайшли залишки першого “храмового оркестру”. Знахідки з Мізинської стоянки дозволили дослідникам дійти до висновку не лише про існування первісних музичних інструментів, а й про те, що сама будівля, де вони були розкопані мала ритуальне призначення й слугувала місцем для проведення святкових заходів. Отже, в Мізині презентована доісторична будівля, в якій відбувалися святкові дії в супроводі музичних інструментів. Відновлений археологами куполоподібний курінь площею 20 кв. м складався з 270 кісток мамонта і понад 25 кісток інших тварин мав вхідну арку з двох великих бивнів, з’єднаних угорі спеціальною кістяною муфтою. Подібний спосіб є свідоцтвом добре розвиненої будівельної техніки й не зустрічається більше ніде в Європі [4].
У вищеозначеній споруді ритуального призначення під стінами були встановлені черепи мамонтів, прикрашені малюнками, нанесеними вохрою. Науковець С. Бібіков розглядає їх як своєрідні примітивні стільці. Дослідники встановили, що мешкали там спочатку три родини з домашніми вогнищами. Згодом будівлю реставрували, поставили посередині підпірки. Відтак громада постійного поселення влаштовувала там загальний храм. У ньому знайдено майже десять кілограмів червоної та жовтої вохри. Вона призначалася для татуювання оголеного тіла обрядових чародійниць-танцівниць [5].
У західному кутку храму дослідники знайшли кістки мамонта із знаменитим мізинським візерунком, знаком плодючості. Безперечно, той візерунок на лопатці, стегні, частині таза, уламку черепа та на двох нижніх щелепах, що зберігся до сьогодні, не був тільки декоративним розписом. У ньому закодовані певні священні уявлення і предковічні голоси молінь. Поряд лежали молоток із рога оленя, два калатала із бивня, браслет – наручник із п’яти тонких пластинок - клацалок, теж виготовлених із бивня.
Спочатку не могли визначити призначення тих речей. Зрештою авторитетна комісія з палеонтологів, істориків та досвідчених музик, уважно дослідивши розташування обтертостей і вм’ятин, висунули гіпотезу, згідно з якою орнаментовані кістки мамонта є не чим іншим як музичними інструментами. Пізніше експерти з’ясують: знайдено храмовий оркестр, своєрідний первісний орган. На помальованих кістках виявлено сліди тривалих ударів. Як виявилося, оті кістки мали чудовий резонанс різнозвукової гами. Все це підтверджувало, що музика та обрядові танці набували певного поширення. Кістки та бивні мамонта, розписані червоною фарбою, складали разом з кістяними молотоподібними виробами ансамбль ударних музичних інструментів.
“Храмовий оркестр” із семи музик збирав, напевне, прочан також і з сусідніх поселень. Понині на подібних музичних інструментах грають тубільці Океанії та тибетці [3]. Подібної молитовної, та й житлової споруди кам’яного віку світова археологія більше ніде не знаходила [4].
Святково-обрядова діяльність, за даними археології, на території сучасної України мала місце вже майже 28 тисяч років тому. Первісні свята та обряди в Україні гармонійно вкладаються в загальний контекст обрядових заходів у Європі, але в нас знайдені унікальні, не маючи аналогів з європейськими, храмові споруди і музичні інструменти із кісток і бивнів мамонтів. Приблизний вік музичних інструментів мізинського “храмового оркестру” - 20 тис. років.
Про високий рівень первісного мистецтва на українських землях свідчить не тільки набір музичних інструментів з Мізинської стоянки, який розглянуто в роботі, а й кістяні флейти зі стоянки Молодове; картина безіменного художника на бивня мамонта, знайденого на місці Кирилівської стоянки; зображення першої географічної мапи на уламках бивня з Межиріцького поселення; жіночі статуетки у позі танцю зі стоянки Гагаріно.
Приклад мізинського храмового оркестру, як і інші витвори первісного мистецтва це як погляд у глибину пам’яті, який необхідний для становлення прийдешнього. Усвідомлення власного пракореня сприятиме духовному і фізичному відродженню української нації.
Література
1.
Іваненко М. Таємниця нашої прадавнини / М.Іваненко. – К.:Молодь, 2000. – 174с.
2.
Іваненко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян / М.Іваненко. – К., 1991. – 96с.
3.
Знойко О. Міфи Київської землі / О.Знойко. – К., 1989. – 246с.
4.
Зборець
С. Мотивація вивчення історії української культури у вищих навчальних
закладах / С.Зборець //
Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-методичної конференції “Гуманітарна освіта
та виховання у вищому технічному навчальному закладі”. – Дніпродзержинськ:
ДДТУ, 2008. – С.45-47.
5.
Вінокур І.
Археологія України / І. Вінокур, Д. Я. Телєгін – Тернопіль : Навчальна
книга – Богдан, 2005. – 480 с.: іл.