История/1.Отечественная история

К.і.н. Яшан О.О.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Органи держбезпеки в партизанському русі України

Особливістю Великої Вітчизняної війни став широкий антифашистський рух Опору, який розгорнувся на теренах СРСР, і України зокрема, проти нацистсько-фашистських загарбників. Найефективнішою формою цього Опору був партизанський рух. Ефективність радянського руху Опору визначалася не лише кількістю знищеної живої сили і техніки ворога. Сам факт присутності партизан і підпільників надихав цивільне населення на боротьбу, посилював у ньому віру в перемогу. Одночасно рух Опору психологічно пригнічував окупантів, сприяв дезорганізації його тилу та ослабленню їхньої боєздатності, що також прискорювало вигнання окупантів з української землі.

Нелюдська сутність і злочинна спрямованість нацистського окупаційного режиму викликала адекватну відповідь з боку народів СРСР, створила сприятливі умови для розгортання широкомасштабної партизанської боротьби, інших форм спротиву окупантам і поневолювачам. Ареною безкомпромісного протиборства з гітлерівцями стала територія України.

З 5 липня 1941 р. розпочалася організація партизанського руху і партійного підпілля в окупованих районах УРСР. Ядром перших партизанських загонів на Україні, які мали діяти у ворожому тилу на київському та уманському напрямках, де точилися найбільш запеклі бої між німецькими та радянськими військами, стали оперпрацівники НКВС й НКДБ УРСР, співробітники міліції й прикордонники. Перший партизанський загін був сформований НКВС УРСР спільно з розвід відділом Південно-Західного фронту в Києве в ніч з 11 на 12 липня 1941 року з працівників органів НКВС й міліції. Він налічував 40 бійців, очолив його капітан Демченко. В Києве в липні й серпні 1941 року з оперативних працівників НКВС й міліції, а також з партійно-радянського активу західних областей України були сформовані й перекинуті в тил ворога два партизанських полку НКВС загальною чисельністю 2296 чол. Ними командували капітан О.К. Чехов та майор В.І. Щедрін. Було розпочато формування третього полку під командуванням майора М.П. Погребняка. Ці полки діяли в районах Новоград-Волинського, Коростеня, Києва, Городище, Черкас. Здійснюючи рейди по тилах ворога, чекістські партизанські полки знищували гарнізони та військові склади гітлерівців нападали на військові частини, підривали комунікації. Так 2-й партизанський полк НКВС (керівник В.І. Щедрін) почав діяти з 27 липня 1941 р. у Смілянському і Черкаському районах (більше 1000 бійців). Бійці полку у серпні-вересні провели ряд успішних операцій по знищенню гітлерівців в с.Будище, Закревки, Балаклеї. Було пущено під укіс кілька ворожих ешелонів з бойовою технікою живою силою.

У нерівних боях з німцями, не маючи ще досвіду партизанської війни, ці полки зазнали великих втрат і в листопаді-грудні 1941 року були розбиті супротивником. Партизани-чекісти, що залишилися в живих пробиралися через лінію фронту на радянську територію або вливалися до місцевих партизанських загонів й підпільних організацій продовжуючи героїчну боротьбу з окупантами. Пізніше ряди партизанів істотно поповнилися за рахунок бійців винищувальних батальйонів. Наприклад, активно діяли партизанські загони сформовані з бійців винищувальних загонів в Уманському, Жашківському, Чорнобаївському районах сучасної Черкаської області. Ці батальйони були створені в липні-серпні 1941 року для боротьби з парашутними десантниками, шпигунами, диверсантами, терористами, сигнальниками противника. Командирами призначалися досвідчені офіцери органів держбезпеки. Станом на початок липня 1941 р. по Україні було створено 657 винищувальних батальйонів загальною чисельністю біля 160 тис. осіб і понад 18 тис. груп сприяння (понад 200 тис. осіб). У міру просування противника в глиб української території велика частка бійців винищувальних батальйонів вливалася в ряди Червоної армії. Однак значну їх кількість (125 винищувальних батальйонів загальною чисельністю 6236 чоловік) було направлено на формування партизанських загонів. Крім них до складу перших українських партизанських загонів добровільно вступали тисячі співробітників органів держбезпеки, міліції й прикордонників Україні. Все це дозволило органам держбезпеки Україні з серпня 1941 по червень 1942 року залишити в тилу ворога або перекинути туди 778 партизанських загонів й 622 диверсійні групи. Крім того, при відступі з України чекістами там було залишено 12726 добровільних помічників негласних українських органів держбезпеки. Переважна більшість цих людей загинула.

Після утворення в травні-червні 1942 року Українського штабу партизанського руху органи держбезпеки Україні передали в його підпорядкування 1017 створених ними партизанських загонів, у складі яких з окупантами боролися, за різними оцінками, від 25 до 27 тис. чоловік, не рахуючи чекістських оперативних груп, виконувавших спеціальні завдання.

Багато українців-чекісти очолювали партизанські з'єднання підпорядковані УШПР. Найвідоміші з них – Я.І. Мельник і Герой Радянського Союзу А.М. Грабчак.

Литература:

1. Кентій А. Війна без пощади і милосердя: Партизанський фронт у тилу вермахту і Україні (1941 - 1944) / А.Кентій, В.Лозицький – К.: Генеза, 2005. – 408 с.

2. Колпакиди А.И. Украинские чекисты в годы войны или о героях подлинных и мнимых // «Вставай, страна огромная…» Материалы Международной нацчной конференции, посвященной 70-летию начала Великой Отечественной войны 1941 – 1945 годов (г.Севастополь, 15-17 июня 2011 года). – К.: ПП «Золоті Ворота», 2011. – С. 146-158.

3. Жук П.П. Рух опору на Черкащині (1941 – 1944 рр.) //Черкащина в контексті історії України. Матеріалі Другої науково-краєзнавчої конференції Черкащини, присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. – Черкаси: «Ваш Дім», 2005. – С. 202 -208.