Надурак Н

Надурак Н.М.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

Основні етапи дослідження діяльності УВО-ОУН

(1920-1941 рр.) в українській історіографії

Від початку 1990-х рр. українські історики та суспільство по-новому відкрили для себе чимало проблем національної історії, зокрема, значне зацікавлення викликало вивчення визвольної боротьби Української військової організації (УВО) та Організації українських націоналістів (ОУН) у міжвоєнний час, що знаменувало новий етап у дослідженні теми сучасною українською історіографією. Активне вивчення проблеми за роки незалежності сприяло залученню до наукового обігу сотень невідомих раніше документів, виданню чималої кількості загальних і монографічних праць, дисертаційних досліджень, статей, як наслідок, на сьогодні актуальним є історіографічний огляд й осмислення праць українських дослідників. Застосовуючи проблемно-хронологічний підхід можна виділити основні історіографічні періоди в розробці теми: 1) 1920-1930-ті рр.; 2) 1940-1980-ті рр.; 3) 1990-ті pp. – початок XXI ст. Вперше висвітлення процесу становлення та діяльності УВО-ОУН почалось у міжвоєнний період і носило досить суб’єктивний, політизований, більше інформативний характер. Основні аспекти діяльності організації проаналізовано у західноукраїнській історіографії 1920-1930-х рр., яка також має свою структуру, адже її елементи складають групи праць ідеологів, учасників та прихильників руху українських націоналістів, авторів учасників чи прихильників тогочасних західноукраїнських політичних партій, авторів прихильників дій польської влади, а також пропагандистів радянської ідеології [1]. І хоча ці твори не подають адекватної оцінки характеру діяльності націоналістичної організації, все ж вони є першотворами з проблеми.

Другий період обіймає 1940-1980-ті рр. й позначений примусовим табуюванням в УРСР тематики вивчення реальної історії УВО-ОУН. Натомість центром вивчення проблеми стала українська зарубіжна історіографія. Радянську історіографію досліджуваної проблеми залежно від хронології та методів дослідження умовно можна класифікувати на кілька підперіодів: історіографію 1940-1950-х рр., що характеризувалась творами суто публіцистичного, популістсько-ідеологічного спрямування, які не мали під собою жодної джерельної бази і фактологічної об’єктивності; історіографію 1960 – першої половини 1980-х рр., яка, використовуючи джерельний матеріал з проблеми, намагалась пристосувати його під свої ідеологічно-пропагандистські цілі; історіографію середини – кінця 1980-х рр., що характеризувалась намаганням дослідників відійти від практики підміни та перекручування фактів, а також застосуванням стриманої наукової лексики, але все ще замовчуванням невигідних питань та висвітленням проблеми строго в рамках панівної ідеології [2]. Поза полем зору радянських авторів залишалася сукупність історичних причин, що викликали виникнення згаданого руху. Ігнорувалася або компрометувалася стратегічна мета УВО-ОУН – відродження суверенної держави на етнічних українських землях. Контакти з іноземними спецслужбами розглядалися не як закономірний за тих воєнно-політичних реалій засіб послаблення противників, а майже як основна причина існування організації.

Українську зарубіжну історіографію діяльності УВО-ОУН у 1920-1941 рр. умовно хронологічно можна розділити на літературу 1940-1970-х рр., представлену учасниками і прихильниками українського націоналістичного руху та їх політичними опонентами з української політичної еміграції, та історіографію останньої чверті XX – початку ХХІ ст., що характеризується більшою об’єктивністю, науковістю досліджень із проблеми [3]. Варто враховувати, що українська зарубіжна і радянська історіографії, зважаючи на політичні умови свого існування, від початку виникнення були активними учасниками політично-психологічного протистояння демократичної й комуністичної систем. Досить часто саме це протистояння було головною метою дослідження, визначало його характер і наповнення. При аналізі українських зарубіжних праць важливо враховувати належність або прихильність автора до певного політичного середовища, зважаючи на що можна виокремити чотири групи: «бандерівці», «мельниківці», «двійкарі» та українські публіцисти прокомуністичного напряму. Однак незважаючи на суб’єктивність цих творів, все ж у них вперше піднімались важливі питання з історії українського націоналістичного руху.

Початок 1990-х рр. став якісно новим етапом у дослідженні означеної проблеми. Це було пов’язано із певними соціальними та політичними змінами, здобуттям Україною незалежності, після чого почалася нова епоха в історичній науці: змінилися пріоритети, підходи і методи дослідження, утвердився дух плюралізму в науковій творчості, вперше за багато десятиліть учені отримали доступ до заборонених раніше архівних матеріалів. У незалежній Україні, як і в інших посткомуністичних державах Східної Європи, гострі питання минулого, серед яких й діяльність УВО-ОУН, опинилися у вирі запеклих дискусій. Вітчизняні дослідники зробили перші спроби перегляду таких важливих й непростих моментів історії УВО-ОУН, як українсько-польські відносини у 1920-1940-х рр.; місце УВО-ОУН в західноукраїнському політикумі міжвоєнного часу; ідеологія українського націоналізму; діяльність ОУН напередодні та на початку Другої світової війни; співпраця ОУН із гітлерівською Німеччиною до 1941 р. На сьогодні є підстави говорити про справжній історіографічний поступ на одній із найбільш сфальсифікованих ділянок української історії – у дослідженні діяльності УВО-ОУН у 1920-1941 рр. Однак залежно від методів дослідження можна виокремити два полюси бачення проблеми. Перший – політизований й емоційно-пропагандистський, що характеризується відвертим підпорядкуванням політичним та ідейним потребам, свідомим запереченням, замовчуванням або перекрученням доведених фактів, однобокістю та тенденційністю у висвітленні, непримиримим ставленням до інших думок та некоректністю стосовно опонентів. Притаманний він авторам, які продовжують українську зарубіжну або радянську історіографічні традиції [4]. Другий напрямок – науковий, відзначається об’єктивністю й ґрунтовністю у висвітленні проблеми та залученням чималого ряду джерел. Він притаманний переважній більшості сучасних українських дослідників [5]. Безперечними авторитетами у цій ділянці є праці робочої групи з підготовки історичного висновку щодо діяльності ОУН і УПА, створеної при Інституті історії України НАН України, та наукового осередку при Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у Львові – Центру досліджень визвольного руху.

Запропонована періодизація і загальна характеристика основних етапів вивчення діяльності УВО-ОУН у 1920-1941 рр. дозволяє з’ясувати механізм впливу політичних та соціокультурних факторів на розвиток теми, простежити безперервність та наступність історіографічного процесу, охарактеризувати стан та зміни в українській історіографії, показати внесок провідних українських істориків у вивченні доволі складної та контроверсійної проблеми діяльності українського націоналістичного руху. Водночас можна зауважити, що саме 1990-ті рр. – початок XXI ст. стали найпродуктивнішими у поглибленому науковому дослідженні теми, збагаченні і примноженні історичних наукових знань про діяльність УВО-ОУН у 1920-1941 рр.

Література:

1. Іванейко М. Творчий націоналізм як філософія мілітанс / М. Іванейко. – Львів: Батьківщина, 1935. – 23 с.; Історія одного кандидата на «вожда». Політичний життєпис провідника «націоналістів» Е. Коновальця. – Львів: Громада, 1934. – 36 с.; Старий В. Кінець ОУН? / В. Старий. – Прага, 1933. – 30 с.; Старий В. Громадський суд над ОУН / В. Старий. – Прага, 1934. – 40 с.; Конрад М. Націоналізм і католицизм / М. Конрад. – Львів: «Мета», 1934. – 45 с.; Мартинець В. Замітки для майбутньої конференції українських націоналістів / В. Мартинець. – Прага: Видання ГУНМ, 1927. – 20 с.; Бабій О. За що борються націоналісти, комуністи й соціалісти?: Для всіх зрозумілий виклад / О. Бабій. – Львів: Рекорд, 1937. – 32 с.; Оршан Я. Доба націоналізму / Я. Оршан. – Париж, 1938. – 32 с.

2. Руднєв В. В. Українські буржуазні націоналісти – агентура міжнародної реакції / В. В. Руднєв. – К.: Держполітвидав УРСР, 1955. – 216 с.; Євдокименко В.Ю. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму / В.Ю. Євдокименко. – К.: Наукова думка, 1967. – 272 с.; Замлинський В. Шлях чорної зради / В. Замлинський. – Львів: Каменяр, 1969. – 168 с.; Даниленко С.Т. Дорогою ганьби і зради / С.Т. Даниленко. – К.: Наукова думка, 1970. – 360 с.; Дмитрук К.Е. Безбатченки / К.Е. Дмитрук. – Львів: Каменяр, 1974. – 239 с.; Чередниченко В. Анатомія зради / В. Чередниченко. – К.: Видавництво політичної літератури України, 1978. – 336 с.; Масловский В.И. В борьбе с врагами социализма / В.И. Масловский. – Львов: Вища школа, 1984. – 187 с.; Трощинський В.П. Найманці фашизму / В.П. Трощинський. – К.: Наукова думка, 1981. – 140 с.

3. Мартинець В. Ідеологія організованого й т. зв. волевого націоналізму / В. Мартинець. – Вінніпег: Новий Шлях, 1954. – 200 с.; Мартинець В. Українське підпілля. Від У.В.О. до О.У.Н. / В. Мартинець. – Б. м.; Б. в., 1949. – 535 с.; Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів / П. Мірчук. – Мюнхен, Лондон, Нью-Йорк: Українське видавництво, 1968. – 639 с.; Книш З. При джерелах українського організованого націоналізму / З. Книш. – Торонто: Срібна сурма, 1970. – 186 с.; Книш З. Розбрат: Спогади й матеріяли до розколу ОУН у 1940-1941 роках / З. Книш. – Торонто: Срібна сурма, 1993. – 431 с.; Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму / М. Сосновський. – Нью-Йорк; Торонто: Trident International Inc., 1974. – 420 с.; Лисяк-Рудницький І. Націоналізм // Історичні есе / І. Лисяк-Рудницький. – К.: Основи, 1994. – Т.2. – С. 248-259; Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / В. Косик. – Париж; Нью-Йорк; Львів: Атлас, 1993. – 659 с.

4. Дужий П. Степан Бандера – символ нації: ескізний нарис про життя і діяльність Провідника ОУН: у 2 ч. / П. Дужий. – Львів: Галицька Видавнича Спілка, 1996. – Ч. 1. – 190 с.; Войцеховский А. А. Без срока давности: коллективная монография / [под ред. А. А. Войцеховского]. – Х.: Фактор, 2001. – 423 с.; Войцеховский А. А. Украинский фашизм (теория и практика украинского интегрального национализма в документах и фактах): монография / А. А. Войцеховский, Г. С. Ткаченко. – К.: Солюкс, 2004. – 178 с.

5. Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929-1941 pp.) / А. В. Кентій. – К.: Ін-т історії України НАНУ, 1998. – 201 с.; Федик І. УНДО, ОУН: ставлення до Польщі / Іван Федик. – Львів: ВКП «ВМС», 1998. – 80 с.; Киричук Ю. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика / Юрій Киричук. – Львів: Добра справа, 2003. – 464 с.; Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму: монографія / Георгій Володимирович Касьянов. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.; Касьянов Г. В. До питання про ідеологію Організації Українських Націоналістів (ОУН): Аналітичний огляд / Г. В. Касьянов. – К.: НАН України, Ін-т історії України, 2003. – 63 с.; Кучерук О. Рико Ярий – загадка ОУН / Олександр Кучерук. – Львів: Піраміда, 2005. – 212 с.; Мандрик М. Український націоналізм: становлення в міжвоєнну добу / Марія Мандрик. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2006. – 392 с.; Брицький П. П. Організація Українських Націоналістів та Українська Повстанська Армія: історія і сучасність / П. П. Брицький. – Чернівці: Рута, 2002. – 47 с.; Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА. 1920-1945./ Д.В. Вєдєнєєв, Г.С. Биструхін. – К.: Генеза, 2006. – 408 с.; Фіров П. Т. Історія ОУН-УПА: Події, факти, документи, коментарі: лекції / П. Т. Фіров. – Севастополь: Вид-во Сев НТУ, 2002. – 192 с.