Бикова
М.Ю.
Донецький
національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського
Аналіз стану
театрального мистецтва в Україні на
початку ХХ ст.
Сьогодні, коли ми спостерігаємо культурну кризу, як
ніколи важливим є вивчення культури нашої країни. Дослідження мистецтвознавцями
потребує культурний процес не лише сучасності, а й минулого. Період 20-30-х рр.
викликає певний інтерес через необхідність мистецтва пристосовуватися до
тогочасних регулятивних методів управління культурою.
Зазначений період часу для України видався складним та
неоднозначним. Саме у ці десятиліття відбувалися трагічні події, а мистецькі
напрями та течії виникали, розвивалися та занепадали. Відбувалися експерименти
як у традиційних галузях (музичному та театральному), так і у нових. Так
розвивається кіномистецтво.
30-ті рр. – це доба колективізації, реформ та
індустріалізації. Нова ідеологія починає свій наступ через сфери
художньо-мистецького життя. Видаються постанови, які впливають, поширюють чи
змінюють культуру країни: постанова «Про перебудову літературно-художніх
організацій» (23 квітня 1932 р.), «Про республіканську олімпіаду
робітничо-колгоспних театрів» (8 червня 1937 р.), «Про розподіл театрів між
новоутвореними областями УРСР» (19 травня 1938 р.) та інші.
У час нової економічної політики проголосили необхідність
наближення мистецтва до народу. Театр запроваджувався у повсякденний побут
трудящих, і Укрголовпрофос (підрозділ Наркомосу в питаннях керівництва
діяльністю навчальних закладів) збільшував кількість державних драматичних
навчальних закладів. Незважаючи на те, що керівні органи припиняли державне
фінансування деяких з них, з певної частини студентів стягувалася плата за
право на навчання.
Театральна творчість початку ХХ ст. характеризована
діяльністю М.Садовського, М.Кропивницького, М.Старицького, театру «Березіль» та
ін. Оперне мистецтво намагалося відбивати основні естетичні та етичні ідеали
нового часу. Значною подією було створення стаціонарних театрів опери та балету
в Харкові (1925 р.), Києві та Одесі (1926 р.), окрім яких були ще й 4
драматичних театри у Києві. Три оперні театри були об’єднані під егідою
Наркомосвіти, задля здійснення обміну колективами та розширення репертуару.
Протягом сезонів 1923-1925 років репертуар був дійсно значним. Та саме у 1924
році була поставлена національна опера національного композитора, яка не
викликала захвату у критиків.
У 1928 році створений Державний Пересувний Український
Оперний Театр, метою якого біло ознайомлення робітництва з мистецтвом, яке
раніше були привілеєм «вищих класів».
Перша постановка - «Тарас Бульба» М.Лисенка – відкрила оперний сезон 16 жовтня.
Український сценічний танець успішно розвивався на сцені
Першого стаціонарного українського театру. Звичайно, виникла необхідність
створення національного балету, яка
втілилися в життя в 1919 році, коли в Києві утворилася перша українська
оперно-балетна трупа. Національна хореографія пройшла значний шлях
трансформації від використання окремих елементів народного танцю до синтезу
класичного та національного танцювального мистецтва.
У цей час ще виникає театр мініатюр. Слід зазначити, що
театр малих форм склав серйозну конкуренцію класичному театрові, адже білетів
не вистачало, тому глядачі переглядали виставу, стоячи на проході. Успіх
одноактівок базувався на тому, що вони пропонували настільки ж динамічні версії
відображення дійсності, наскільки швидким та насиченим було власне життя
глядачів. Засновники перших театрів малих форм (М.Балієв, В.Мейерхольд,
О.Кугель, Д.Гутман) послабляли та знімали негативні емоції, які накопичувалися
в психіці людини у часи війни чи тотальних утисків. Саме театри мініатюр були
передвісниками виникнення «масової» культури, яку вважають загальнодоступною,
не несучою ідеали версією традиційного «високого» мистецтва.
Отже, характеризуючи театральний стан першої чверті ХХ ст.
можна зазначити, що централізоване управління радянської влади намагалося
ліквідувати регіональну самобутність мистецтва. Крім цього, заклади культури
нагадували скоріше механізм ідейно-виховної роботи з населенням. Та незважаючи
на це, культурна самобутність зберігається і знаходить своє відображення у
балеті, опері та інших видах мистецтва.
Але вплив політики на мистецтво був неоднозначним: з
одного боку, відчувався тиск тоталітаризму, митці, які не пропагандували ідеї
соцреалізму, піддавалися репресіям, гонінням, розправі. З іншого ж боку, саме в
цей час створюються та реформуються
мережі закладів, де формується та демонструється професіоналізм діячів культури
і мистецтва.
За словами мистецтвознавців і музичних критиків, у 30-ті
рр. створилися найкращі твори оперного мистецтва, зародилися нові течії театру,
які дали поштовх до наступних видозмін драматургії та сформувалися основи
національного українського балету. Можна засвідчити, що ті часи стали основним
поштовхом до розвитку національного мистецтва, яке сьогодні доступно кожному з
нас та не замасковано під політичну ідеологію, яка знищує свободу слова та
творчості.