Музыка И жизнь/4.Эпохи, стили, жанры

Студент ІІ курсу, спеціальність «Музичне мистецтво» С. О. Нєгрєєв 

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

Історичний огляд розвитку гітари в Росії XIX століття

Гітара – один з найулюбленіших і популярних інструментів у багатьох країнах світу. Історія гітарного мистецтва наповнена багатими подіями, творчими пошуками, постійним вдосконаленням як самого інструменту, так і техніки гри на ньому. Історія гітарного мистецтва відносить нас далеко в минуле, оскільки не можливо визначити вік цього інструменту, і тим самим ми розуміємо на скільки він складний технічно.

Свій зовнішній вигляд, близький до сучасного, гітара ухвалила лише в XVIII столітті. Її попередниками по праву вважаються такі щіпкові інструменті, як лютня, ліра, грецька кіфара, італійська віола та іспанська віела. В даний час існують кілька основних різновидів гітари: класична шестиструнна (“іспанська”), семиструнна (“руская”), а тож “гавайська”, джаз-гітара, електрогітара. Батьківщиною найбільш поширеною в світі шестиструнної гітари є Іспанія, семиструнної справедливо вважається Росія.

Різним аспектам російського гітарного мистецтва присвячували свої праці вітчизняні автори, серед яких представники XIX століття А. Фамінцин, В. Русанов, так і XX століття - М. Іванов, Б. Вольман, А. Ширялін, Н. Іванова-Крамськая та ін.. В. Машкевічем зібрано і систематизовано значну кількість інформації про діячів гітарного мистецтва в Росії. На основі його матеріалів складена енциклопедія М. Яблокова “Класична гітара в Росії і СРСР” – перша праця, значення якої для історії розвитку гітари неможливо переоцінити [1].

Мета статті полягає в розкритті деяких аспектів розвитку гітари в Росії у XIX столітті.

Серед любителів гітарного мистецтва до цих пір не припиняються дискусії: якому з цих інструментів слід віддати перевагу. Прихільники шестиструнної гітари вказують на великі віртуозні можливості свого інструмента, на дійсно значні творчі удачі, досягнуті композиторами та виконавцями, що використовують його. Шанувальники семиструнної гітари також посилаються на великі досягнення музикантів і традиції виконавства, що склалися в музичній культурі Росії в XIX столітті, підкреслюють близькість інструменту до природи російської пісні, народного мелосу.

У Росії шестиструнна гітара до XVIII століття не мала великого поширення. Пізніше вона поступово почала завойовувати популярність. Цьому неабиякою мірою сприяли гітаристи, що приїжджали на гастролі, у тому числі такі віртуози як Цані де Ферранті, Ф. Cор, М. Джуліані. На початку XIX століття в Росії з’являються перші Школи гри на гітарі і різні нотні видання.

У другій половині XIX століття настає занепад гітарного мистецтва. Свого повного розквіту досягла оперна, симфонічна і інструментальна музика, гітарне мистецтво відійшло на задній план і її розвиток затримався на багато десятиліть. Але в ще більшій мірі сприяли цьому міщанська мода і смаки, що поширилися у всіх шарах суспільства. Основним в грі на гітари стали вважати примітивний акомпанемент пісенькам і романсам, музиканти перестали відноситися до гітари як до серйозного інструменту. Багато старих традицій зійшли нанівець, загинула численна кількість рідких нот і манускриптів; талановиті виконавці і композитори ставало все меньш. Ділетантство і неуцтво захлеснули гітарне мистецтво. Це повною мірою торкнулося і Росії.

На початку XX століття в Росії гітару можна було зустріти лише серед гітаристів-любителів. До цього інструменту відносилися з упередженою думкою, як до інструменту міщанського. Багато видатних музикантів, не знаючи технічних можливостей гітари, її історії, літератури, відносилися до неї з деякою зневагою. Викладати гітару в музичних училищах і школах в Росії почали лише в 30-х роках минулого століття. Одними з перших педагогів на шестиструнній гітарі були П. Агафошин і П. Ісаков [2].

Поряд з шестиструнною гітарою на рубежі XIX століття існувала ще і п'яти струнна гітара, але її дні вже були визначені. Увагу стало привертати питання про додавання 7-ої струни, що мало місце у Франції, Німеччині, Польщі і особливо, в Росії. У Перше десятиліття XIX століття на Заході зміцнюється шестиструнна гітара і семиструнна гітари. Якщо спочатку побудова семиструнних гітар ще не були досить удосконаленні, то з введенням Соль мажору „семіструнка“ в Росії очолююче положення. Вона набуває назви „російської“ гітари і з її затвердженням гітарне мистецтво в Росії починає розвиватися. Засновник гітарного мистецтва в Росії донині вважався А. Cіхра. Його сучасник, автор першої друкарської роботи з історії російської семиструнної гітари М. Стаховіч писав про нього, як про „винахідника“ гітари.

Поза сумнівом, що поширення гітари було підготовлене всім ходом розвитку російської музичної культури, але першим, хто може претендувати на значну роль в пропаганді семиструнної гітари, були автор першої російської школи гри на цій гітарі - чеський гітарист і композитор Ігнац Гельд. Цей музикант в теперешній час забутий, але чеські джерела початку XIX століття вказують, що його багаточисленні винаходження користувалися в Росії при його житті визнанням і любов'ю [1].

Розвиток гітарного мистецтва на Заході і його розквіт в першій третині XIX століття йшли по лінії інструментальної виразності. Захоплення грою на гітарі оформилося в ясно виражений професіоналізм, що характеризує високою технікою володіння інструментом, появою віртуозів і відповідної літератури. Гітара на Заході використовувалася головним чином як сольний і ансамблевий інструмент. На відміну від Заходу, процес розвитку російської музики в доглінкинськую епоху протікав під знаком перетворення російської пісенності в різних, переважно простих формах. Зародження російського романсу, оперної арії і інструментальних форм відбувалося на основі народної пісні. У домашньому музиченні початку XIX століття головне місце займали гімни-романси з нескладним супроводом і інструментом, який щонайкраще задовольняв цілям домашнього музичення. Головним її призначенням став акомпанемент. Можливість швидшого освоєння елементарної аккордики давала їй переваги перед шестиструнною гітарою.

Тісний зв'язок семиструнної гітари з народною піснею і побутовим романсом визначив напрям її використання як сольний інструмент. Вільні імпровізації на народні пісні і варіації на пісенні теми стали тією формою, в якій найзначніше проявили себе гитарісти-семіструнники Росії. Це були любителі, що музичили, часто талановиті, такі, що не задавалися метою зробити гру на гітарі своєю професією. Захоплювалися грою на гітарі і музиканти-професіонали, але гітара не стала їх спеціальністю. Серед гітаристів-семиструнників першої половини XIX століття помітно виділяються А. Сихра і М. Висотцький, гітарна діяльність яких стояла на професійному рівні. Перший був визначним пропагандистом семиструнної гітари й педагогом-практиком, другий - неабияким композитором-самоучкою і талановитим виконавцем, чия діяльність, проте, була обмежена рамками старої Росії.

Ті ж самі функції, що і семіструнна гітара, в перші десятиліття XIX століття виконувала в Росії і шестіструнка, але вона була більш пов'язана з гітарним мистецтвом Заходу. Активізувавшись спочатку у вищих кругах суспільства, вона супроводжувала спів французьких романсів і італійських канцонетт, часто застосовувалася в ансамблях з іншими інструментами. Далі використалася у вигляді сольного інструменту, вона знайомила російських слухачів із зразками західної музики (танці, уривки з опер), що частково робила і семиструнна гітара. Проте шестиструнна гітара знайомила і з оригінальною гітарною творчістю Заходу, з виконавськими досягненнями західних гітаристів, які приїжджали концертувати до Росії. [2]

Гітара в Росії пережила не найсприятливіші часи за свою історію існування, і багато великих російських гітаристів билися за її існування в Росії. Під впливом Заходу, російське гітарне мистецтво набувало свого поширення (переважно прості форми – романс, пісня). Таким чином гітара (шестиструнна та семиструнна) від занепада до початку розквіту в Росії почала існувати як самостійний інструмент.

Література

1. Е. Д. Ларичев История гитары в России. [Электронный ресурс] / Е. Д. Ларичев – Режим доступа к статье: http://www.lute.ru/guitar/rusguitar.htm

2. Л. Гурулев История гитары. [Электронный ресурс] / Л. Гурулев – Режим доступа к статье: http://guitarclassic.narod.ru/history/.