А.О. Генкін

Магістр музичного мистецтва, Україна

 

Інструктивне, естетичне, художнє у  «Школі віртуоза», ор. 365[1] К. Черні

 

Зміст розглядуваного збірника цілком відповідає присвоєній їй назві: «Школа». Вона спрямована на вдосконалення та підтримку «форми» усього піаністичного апарату – не лише моторики, але і слуху, ритму, пластики рухів, інтелектуального контролю, самодисципліни, естетичного смаку. Багатозначність самого поняття «віртуоз» знаходить свій вияв у «Школі» завдяки невичерпності творчої фантазії автора, котрий пропонує виконавцеві для обробки не тільки ключові формули піанізму, його першоелементи (гами, арпеджіо, синхронну й асинхронну гру обома руками тощо),  але і безліч таких комбінацій ігрових прийомів, які виходять за межі типових і надають запропонованому матеріалу властивості тематичної й, отже, образної індивідуалізації, тобто художньості. Зазначені властивості «Школи» можуть служити доказом неправомірності судження про К. Черні як прихильника механічної муштри, адже мета композитора-педагога позначається у самих створених ним інструктивних зразках: виховання не фортепіанного акробата із розвиненою механікою руху, а музиканта, який творить красу та насолоджується нею, володіє мистецтвом гри на інструменті й отримує задоволення від її досконалості.

Із жанрової точки зору зразки, розміщені у «Школі», безсумнівно, вправи, а не етюди, якщо скористатися запропонованим у магістерській праці критерієм їхніх розбіжностей за композиційною ознакою. На це вказує відсутність обовۥ’зкової для музичного твору тональної централізації та структурної вичерпаності, хоча наприкінці кожного із них вміщується позначка «Coda» й автентичний каданс. Належність роду вправ розкриває інструктивну сутність «Школи». Вона виявляється, зокрема, у такій організації «номера», коли всі епізоди, що варіативно переломлюють один тип фігури або різні, передбачають ізольоване від інших багаторазове повторювання, про що сигналізує знак репризи та словесна рекомендація, котра випереджає тренаж (відтворити стільки-то разів). Інструктивність і «службовість» систематичного збірника вбачається у його націленості на відточування фактурних, рухових, ігрових, штрихових прийомів і формульних груп, які зустрічаються безпосередньо у «готових» фортепіанних опусах Л. Бетховена та піаністів – сучасників К. Черні: композиторів і «авторів-віртуозів». Тим самим «Школа» являє собою не тільки енциклопедію виконавської техніки у широкому її розумінні, але і скарбницю виразних деталей, які характеризуються щоденним ужитком і використовуються у повсякденній праці піаніста як ретельно відшліфовані «заготовки» для подальшої власне інтерпретаційної та концертної діяльності. Інакше кажучи, вони є островками художньої (образно-емоційної) виразності, котрі потенційно містять  властивості твору як реалізації індивідуального композиційно-драматургічного замислу.

Примітна особливість збірки у цьому плані полягає в тому, що значна чисельність «малих» вправ для засвоєння того чи іншого виду техніки або піаністичної формули поєднується у «велику» під порядковим номером, яке, повторюємо, закінчується кодою та завершальним кадансом. Вони також мають темпові позначення – словесні та за метрономом, та виставлений на початку розмір, який не змінюється протягом усього номера.  В інструктивному відношенні така організація вправ сприяє, по-перше, чіткому уявленню піаніста про межу ігрових можливостей, якої у такому разі необхідно досягти; по-друге, – виробленню почуття музичного часу, його стабільності за умов мінливості виконавських прийомів й у цьому плані – організованості метричної пульсації, якщо завгодно, – «часової дисципліни», що особливо необхідна надалі у ході показу творів із яскраво виявленою імпровізаційністю або примхливим ритмічним процесом. Немаловажними можна вважати обставини, коли «велика» вправа, що містить темпові та метричні вказівки, має чіткі просторові межі (кода та каданс, які завершують номер), на письмі сприймається оком як справжній, повноцінний твір, який психологічно націлює на кінетично-звукове відтворення нотного запису як музичного тексту, викликаючи відповідне позитивно-зацікавлене ставлення до наступного заняття. Ще раз підкреслимо: заняття музикою.

 

Список використаних джерел

1.     Калашник М. П. Музичний тезаурус композитора : аспекти вивчення :   Монографія. ––  Київ ; Харків ; СПДФО / Мосякін В. М., 2010. ––  252 с.

2.     Кашкадамова Н. Історія фортеп’янного мистецтва. ХІХ сторіччя:   підручник / Н. Кашкадамова. ––Тернопіль: АСТОН, 2006. –– 608 с., ноти.

3.   Либерман Е. Творческая работа пианиста с авторским текстом                        / Е. Либерман. –– М.: Музыка, 1988. –– 235 с.

4.    Лошков Ю. І. Еволюція професійного музичного мистецтва / Ю. І. Лошков   // Культура України: зб. наук. пр. Вип. 25. –– Х. : ХДАК, 2008. –– С. 166–177.

5.     Терентьева Н. А. Карл Черни и его этюды / Н. А. Терентьева. –– Л.: Музыка, 1978. –– 56 с. –– (В помощь педагогу-музыканту).

6.     Черни К. Письма, или Руководство к изучению игры на фортепиано от начальных оснований до полного усовершенствования, с кратким объяснением генералбаса / К. Черни; пер. с нем. –– СПб. : Типография Экспедиции Заготовления Государственных бумаг, 1842. ––  98 с.

 

 


[1]  В якості джерела інформації у магістерській роботі використовується видання C.F.  Peters'a (1891 рік).