Педагогические науки /2. Проблемы подготовки специалистов

 

К. п. н. Матвєєва О.О.

Харківський національній педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Формування діагностичної культури вчителя музики як одна з головних вимог якості сучасної вищої освіти

 

Вища школа є системою, здатною до динамічного розвитку, ефективного вирішення нових перспективних завдань у будь-якій галузі знання, що максимально сприяє здійсненню глобальних державних проектів. В останні роки значна увага приділяється підвищенню якості вищої освіти. В законі України «Про вищу освіту» стверджується, що якістю вищої освіти є сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства [3,c.1].

Н.В. Бордовська вважає одними з критеріїв якості освіти: відповідність між різними параметрами в оцінці результатів освіти конкретної людини (якістю знань, ступенем сформованості відповідних умінь і навичок, розвиненістю відповідних творчих і індивідуальних здібностей, якостей особистості й ціннісних орієнтацій); ступінь відповідності теоретичних знань і вмінь їх практичному використанню в житті й професійній діяльності при розвитку потреби людини в постійному відновленні своїх знань і вмінь та безперервному їхньому вдосконалюванні [1].  Ці положення є актуальними й для вищої музично-педагогічної освіти. Однак, для досягнення відповідності теоретичних знань і вмінь майбутніх учителів музики їх практичному використанню в професійній діяльності необхідно володіти не тільки професійними та фаховими знаннями, а й знаннями й вміннями з діагностування.

Аналіз основоположних досліджень музично-педагогічної діяльності дозволяє зробити деякі висновки:

По-перше, у наукових працях другої половини XX ст.: досліджено структуру музично-педагогічної діяльності, яка визначається специфікою музичної освіти (Е.Б. Абдуллін, Л.Г. Арчажнікова); структуру особистості вчителя музики, в якій музичні здібності є необхідним компонентом; визначено, що структурні компоненти музично-педагогічної діяльності обумовлено музичними здібностями; з’ясовано, що для формування професійної майстерності вчителю музики потрібні насамперед загальнопедагогічні вміння й навички, а його професійна компетентність визначається наявністю інтересу до педагогічної діяльності і передумов для розвитку відповідних здібностей (Л.Г. Арчажнікова); визначено, що основними елементами змісту музичної освіти є: емоційно-ціннісне відношення до музичного мистецтва, музичні знання, вміння та навички, музично-творча навчальна діяльність (Е.Б. Абдуллін); розроблена система наукових положень, що становлять фундамент теорії формування художньої культури вчителя (Л.А.Рапацька); на основі цілісного підходу до української культури розроблено національну концепцію фахової підготовки вчи­телів музики, яка передбачає широкий загальнокультурний розвиток особистості (Г.М.Падалка); досліджено зміст професійної культури вчителя музики (Г.М.Падалка); розроблено нову концепцію художнього виховання та досліджено художньо-педагогічну інтерпретацію як компонент змісту художньо-педагогічної підготовки (О.П.Щолокова).

По-друге, сучасними вітчизняними та російськими науковцями з’ясовано, що методологічна підготовка сприяє якісному перетворенню рівня професійного мислення майбутнього вчителя музики від конкретно-методичного до теоретико-концептуального, діалектичного (Е.Б.Абдуллін); наголошено на особистісній спрямованості мистецької освіти, яка виявляється у єдності трьох аспектів навчально-виховного процесу: пізнання предметного світу, культурі спілкування, потребою у самоосвіті (О.П.Рудницька); запропоновано узагальнення теоретичних підходів до сутності процесу музичного виховання й навчання; визначено основні його структурні компоненти: мета, зміст, принципи, закономірності, форми організації, методи, та ін., запропоновано класифікацію методів  музичного навчання та виховання (О.В. Михайличенко); розроблено концепцію духовного потенціалу студентської молоді у сфері музичного мистецтва, де досліджується взаємозв'язок професійних знань, умінь, спеціальних музичних здібностей з компонентами духовного потенціалу студентів у кожному виді діяльності (О.М.Олексюк); обгрунтовано теоретичні та методичні засади вищої диригентсько-хорової освіти, досліджено нові підходи до визначення вищої диригентсько-хорової освіти України (Т.А.Смирнова); розроблено теоретико-методичні основи формування вокально-звукової культури майбутнього вчителя музики (Т.В.Ткаченко).

В той же час, проблеми педагогічної діагностики не були предметом системного теоретичного розгляду дослідників музично-педагогічної освіти. У працях О.П. Рудницької «Основи викладання мистецьких дисциплін» та «Педагогіка: загальна та мистецька» присвячено параграфи, в яких висвітлено деякі аспекти педагогічної діагностики та визначено критерії педагогічної діагностики художнього розвитку особистості. У дослідженні вищої диригентсько-хорової освіти Т.А. Смирнової представлено методи діагностики та контролю в системі диригент­сько-хорової освіти, О.М.Олексюк визначено методи діагностики рівнів сформованості духовного потенціалу майбутніх музикантів-педагогів. Найбільш повно система діагностики у сфері музичної освіти запропонована в праці К.В.Тарасової «Онтогенез музичних здібностей», де у лонгітюдному дослідженні музичних здібностей дітей 4-6 років представлено різні методи діагностики.

Уважаємо, що розв’язання різнопланових проблем навчально-виховного процесу вищої музично-педагогічної освіти неможливо без оволодіння педагогом прийомами й методами педагогічної діагностики. Зрозуміло, що досвідчений педагог у ході повсякденної роботи та безпосереднього педагогічного спостереження вміє приблизно визначити окремі властивості своїх студентів. Однак і йому, а тим більше молодому фахівцю, який тільки починає свою діяльність, для фіксації, виміру і оцінки характеристик розвитку тих, хто навчається не можна обійтись без системи необхідних, базових для курсу музично-педагогічної освіти знань, а також умінь з педагогічної діагностики.

Також уважаємо, що знання і вміння з педагогічної діагностики повинні бути базисом діагностичної культури педагога. У той же час, діагностична культура педагога є однією зі сторін педагогічної культури вчителя, яку В.М.Гриньова визначає як «цілісну сутнісну характеристику особистості вчителя, показник його професійної підготовки, умова ефективної професійно-педагогічної діяльності, компонентами якої є: професійне знання і професійне мислення; професійні вміння і діяльність як репродуктивного, так і творчого характеру; професійна поведінка і постійне самовдосконалення; педагогічні цінності і емоційно-естетичне ставлення до дійсності, оточуючого середовища»  [2, с.11].

 

Література:

1.                Бордовская Н.В. Педагогика. / Н.В. Бордовская –  СПб:  Издательство  «Питер», 2000. – 304 с.;

2.                Гриньова В.М. Педагогічна культура майбутнього вчителя / В.М. Гриньова – Харків, ХДПУ, 1996. – 104 с.

3.                Закон України «Про вищу освіту».