К. І. Приходченко¹, В. В. Приходченко², О. В. Приходченко²

1 – Донецький національний технічний університет

2 – Донецький національний медичний університет ім. М. Горького

Організація та зміст виховної діяльності студентів

Педагогіка – це творчість на межі всіх людинознавчих наук

І. Зязюн

Для подолання протиріч між темпами суспільного та індивідуального соціально-культурного розвитку потрібне створення, освоєння та впровадження виховних технологій та інновацій, спрямованих на орієнтацію особистості до зростаючих змін у суспільстві, готовності до майбутнього життя шляхом самореалізації, саморозвитку її здібностей, творчості та соціалізації в цілому. Нині духовно-моральний стан суспільства вимагає розробки принципово нових підходів до виховання підростаючого покоління та критеріїв оцінки організації та змісту виховної діяльності.

Навчальний заклад – це складна соціально-педагогічна система, що виконує замовлення суспільства – формувати інтелектуальну, творчу особистість, здатну жити і творити в умовах, що постійно видозмінюються і розвиваються, забезпечуючи прогрес культурного розвитку країни. Для того, щоб прогнозувати свою діяльність, успішно здійснювати організацію та управління виховним процесом, необхідно вирішувати такі задачі: аналізувати тенденції, процеси, що відбуваються у суспільному житті країни; досконало вивчати внутрішні потенційні можливості та ресурси навчального закладу; опиратися на оптимальний обсяг та зміст регіонального компоненту, використовуючи найбільш раціональне й оптимальне для даного закладу; мати чіткі механізми здійснення контролю та моніторингу.

Поле діяльності в означуваній тематиці зв'язане з іменами таких науковців, як: О. Олійник, Я. Болюбаш, Л. Даниленко, Ю. Орлов, І. Підласий, М. Поташник, В. Симонов, С. Сисоєва, І. Сметанник, Є. Нейко, Ю. Попович, М. Лучинський та інші.

Особливе значення у створенні передумов для проведення досліджень з оптимізації в педагогіці мають теоретичні роботи Ф. Корольова, Л. Даниленко, Ю. Орлова, В. Паламарчук, С. Рудаковської. Ще в 60-ті роки Ф. Корольов писав про те, що майбутнє приведе до ідеї оптимального управління процесами розвитку, який є характерним для всіх областей діяльності.

В Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті наголошується, що головна мета української освіти – створити умови для особистого розвитку їх творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя створювати й розвивати цінності громадянського суспільства, сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентноспроможної й процвітаючої держави.

Отримавши свій розвиток та продемонструвавши ефективність у навчальному процесі, методика оптимізації неминуче привернула увагу дослідників І. Підласого, М. Поташника – проблеми ефективності виховного процесу. Так, у 70-і роки Н. Болдирєв, розробляючи теоретичні основи ефективності морального виховання підростаючого покоління, відзначав: що на сучасному етапі розвитку нашого суспільства все більшого значення набуває тенденція до оптимізації процесу морального виховання. На думку В. Симонова, важливо застосовувати такі методи, які забезпечують оптимальне рішення виховних завдань.

Успішним може бути той заклад, в якому створено цілеспрямовану виховну систему роботи, що опирається на сучасні запити дерави та в якому задіяні всі суб’єкти виховного процесу, готові до практичної реалізації цієї системи. Одним із важливіших показників ефективності управління в освітньому закладі на сучасному етапі є результативність національного виховання молоді, його системний характер, втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу, форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь відповідно до природно-історичного розвитку матеріальної та духовної культури нації. Для оцінки рівня сформованості в молоді системи компетентності використовуються змістові показники, а критерії оцінки діяльності педагогічних систем прийнято ділити на внутрішні та зовнішні. Ці критерії відіграють позитивну роль в оцінці діяльності педагогічних систем, однак їх недостатньо і у плані системного дослідження вони не можуть задовольняти потреби сучасного користувача. Причини такого незадоволення полягають:

а) у тому, що внутрішні і зовнішні критерії не враховують специфіки відповідної педагогічної системи;

б) названі показники носять досить узагальнених характер і не дають можливості всебічно оцінити ступінь ефективності тих чи інших педагогічних впливів.

Найбільш інтенсивно ефективність визначається в дидактиці. З дидактичної точки зору, ефективність – це показник того, як в процесі навчальної та освітньої діяльності конкретні результати перетворюються на результати, що мають соціальну значимість. Встановити ефективність – значить співвіднести оцінені результати з тими, які прийняті за гранично можливі. У теорії і практиці виховання термін «ефективність» попередньо служив оцінкою будь-якого поліпшення педагогічного процесу. Тому протягом досить тривалого часу, коли мова йшла про ефективність виховного процесу, розглядалися численні компоненти виховання, вдосконалення яких підвищувало рівень освіти.

Таким чином, поняття «ефективність» широко використовується різними науками: філософією, економікою, педагогікою тощо. Ці сфери його використання говорять про те, що ми маємо справу із загальнонауковою категорією, яка відображає ступінь досягнення мети функціонуючим об’єктом у відповідних умовах. Тому ефективність розглядається з позиції характеру взаємовідносин між особистістю та соціумом і визначає її як здатність впоратися з навколишнім середовищем, бути компетентним.

Література

1. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта України. – 2001. – № 29, 18 нип. – С. 4

2. Приходченко К. І. Організація виховної роботи : навч. посібник/ К. І. Приходченко. – Донецьк : ДУІіШІ, 2011. – 115 с.

3. Приходченко К. І. Дидактичні функції виховної роботи : навч. посібник / К. І. Приходченко. – Донецьк : ДУІіІШ, 2011. – 97 с.

4. Приходченко К. І. Виховання як система / К. І. Приходченко // Теоретико-практичні аспекти виховної роботи в закладах інтернатного типу. - К., 2010. – С. 87–101.

5. Приходченко К І. Виховання як поведінкова культура / К. І. Приходченко / Освіта Донбасу. – 2010. – № 4–5. – С. 42–47.

6. Приходченко К. І. Виховання як складна динамічна система / К. І. Приходченко // Наука. Релігія. Суспільство : зб. наук.праць. – 2011. – № 1. – С. 178–185.

7. Приходченко Е. И. Генерализация воспитательной функции института семьи как социально значимой / Е. И. Приходченко // Технологии социальной работы с различными группами населения : Материалы I междунар. интернет-конференции. – Чита : ООО «Орион», 2012. – С. 116–119.

8. Приходченко К І. Методологія активної діяльності в навчанні та вихованні формуючого творчого освітньо-виховного середовища : науково-метод. посібник / К. І. Приходченко. – Донецьк : ДІППо, 2012. – 240 с.

9. Приходченко К І. Духовно-ментальний аспект виховання молоді / К. І. Приходченко / Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах : зб. наук. праць / Гол. ред. : Т. І. Сущенко. – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – № 14 (67). – С. 37–43.

10. Приходченко Е. И. Культуротворческая функция воспитательной среды / Е. И. Приходченко // Социальная работа. Социология : Сборник статей / Под ред. В. В. Харабета. – Мариуполь : ПДТУ, 2011. – С. 272–275.