Городинський Сергій Ілліч, Куліш Наталія Миколаївна

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Буковинський державний медичний університет

Проблеми підвищення рухової активності та розвитку умінь та навичок школярів

Політичні й економічні перетворення, які відбуваються в Україні, викликають потребу в удосконаленні всіх ланок сучасного життя, у тому числі соціальної адаптації учнів до життя в сучасних умовах.

Пошуки способів зміцнення здоров'я дітей особливо актуальні у теперішній час, означений постійними стресами, хвилюваннями, негараздами. Дуже важливо, на наш погляд, дбати про здоров'я на різних етапах життя. Адже тільки здорова дитина зможе в майбутньому реалізувати свій талант.

Для реалізації таких завдань потрібна перебудова свідомості людини, та мобілізація її життєвих ресурсів, усвідомлення необхідності дотримання здорового способу життя та вироблення особистісної позиції щодо зміцнення стану свого здоров'я впродовж всього свого життя.

Та, на жаль, упродовж останніх років у нашій країні склалася негативна ситуація зі станом здоров’я дітей усіх вікових груп. Останнім часом в періодичних та наукових виданнях спостерігається лавиноподібний потік інформації про погіршення стану здоров'я школярів. Ряд відомих учених, таких, як Г. Апанасенко, В. Бальсевич, В. Горащук, А. Ільченко, Б. Шиян наводять дані про те, що 70–80 % учнів загальноосвітніх шкіл мають низький рівень розвитку рухових здібностей та певні відхилення в стані здоров'я.

Аналіз чинників, що зумовлюють виникнення в учнів різних патологічних станів, свідчить про неефективне застосування засобів фізичної культури в школі та за місцем проживання, низький рівень знань учнів у галузі фізичної культури й оздоровчих технологій, наявність негативної мотивації до систематичних занять фізичною культурою, відсутність в них піклування про здоровий спосіб життя.

У руслі пошуків нових підходів до проблем фізичного виховання школярів сьогодні існує парадигма особистісно-орієнтованої освіти, запропонована І. Бехом, В. Рибалкою, В. Шилько, І. Якиманською. Особливу увагу науковці приділяли підвищенню рівня здоров'я, рухової активності школярів. Загалом орієнтація на основні положення теорії фізичного виховання, які розкривають тільки предметну галузь розвитку фізичних якостей і локальних рухових дій, не є достатньою ні для розвитку самого феномену фізичної культури, ні для формування фізичної культури особистості.

Навчальний предмет “Основи здоров’я і фізична культура” у загальноосвітніх навчальних закладах спрямовано на реалізацію оздоровчих, пізнавальних, навчальних та виховних завдань. Для виконання поставлених завдань необхідно формувати знання з фізичної культури, позитивні мотиви і потребу до цих занять, виховувати бажання систематично займатися фізичною культурою й отримувати задоволення від цього (В.А. Вінник, П.К. Дуркін, В.П. Кінденко, Б.Д. Куланін, Л.І. Лубишева, В.А. Пономарчук, В.В. Приходько, С.В. Сичов та ін.).

Не можна залишити поза увагою й те, що для фізичного виховання має велике значення особистісний рівень процесів цілепокладання в освітній діяльності, який детермінується сукупністю факторів, що соціалізуються та відбивають значущість також сімейного виховання, вплив педагогів, ровесників, засобів масової інформації, ресурсного забезпечення. В цілому спрямованість і структура цільових орієнтирів особистісного рівня залежать від інтегрованого впливу соціокультурних, економічних і власне педагогічних процесів, що у сукупності визначають широкий спектр інтересів та потреб школярів, шляхи їх реалізації.

Водночас, як зазначено у низці досліджень (В. К. Бальсевич, В. А. Запорожанов, В. В. Петровський, Т. Ю. Круцевич, В. І. Столяров, В. І. Вишневський, Б. І. Новиков), у старшокласників спостерігається зміна структури особистісних мотивацій, зниження інтересу до занять фізичною культурою і спортом та, як наслідок, зниження рухової активності і рівня здоров’я [6].

Дослідження, що провели В.П. Неділько, Т.М. Камінська, С.А. Руденко, Л.П. Пінчук (ДУ “Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України”, м. Київ), свідчать, що перше місце серед виявлених відхилень у стані здоров’я дітей посідають захворювання верхніх дихальних шляхів (84,9%); друге місце –хвороби органів травлення (40,2%). Слід відзначити високий рівень порушень нервової системи, більшість із них належать до різних ступенів вегетосудинних дистоній (35%), астенії (28,9%), цефалгії (16,5 %), неврозів (14,6%).

Офтальмологічну патологію виявлено в 16,7% дітей, серед якої 23,1% займав астигматизм, 41% – міопія, 23,9% – спазм акомодації, 9% – гіперметропія.

Беручи до уваги невтішні дані стану здоров’я школярів та враховуючи вікові особливості дітей, необхідно звернути увагу на: виховання в них інтересу і звички до занять фізичними вправами; виховання дбайливого ставлення до свого здоров’я; формування стійких мотиваційних настанов на здоровий спосіб життя; усвідомлення необхідності розвивати свої фізичні здібності та рухові уміння і навички; виховання морально-вольових і психологічних якостей особистості.

Так, проблема підвищення рухової активності та розвитку рухових умінь і навичок, необхідних для підтримки оптимального рівня фізичного здоров’я, залишається невирішеною, актуальною та потребує наукового обґрунтування.

Останнім часом у дослідженнях сучасних науковців затвердилися уявлення про фізичне виховання як про процес управління індивідуальним розвитком здібностей і якостей людини, необхідних їй у сфері рухової діяльності. Окрім формування спортивних рухових умінь і навичок, потрібно формувати життєво важливі рухові уміння і навички, знання основ здорового способу життя, усвідомлену потребу до занять фізичними вправами

Рухова активність є зовнішнім виявом психічної діяльності. Гімнастика, біг, ігри на свіжому повітрі, плавання, катання на ковзанах, ходьба на лижах та інші фізичні вправи – уся різноманітність рухів повинна гармонійно ввійти у повсякденне життя підлітків, адже двох шкільних уроків фізичної культури натиждень замало для задоволення потреби у рухах і всебічного фізичного розвитку

Рухова активність – невід’ємна частина способу життя та поведінки дітей, яка визначається соціально-економічними і культурними чинниками, залежить від організації фізичного виховання, морфо-функціональних особливостей зростаючого організму, типу нервової системи, кількості вільного часу, мотивації до занять, доступності спортивних споруджень та місць відпочинку дітей і підлітків.

Індивідуальна норма рухової активності повинна ґрунтуватися на доцільності та корисності для здоров’я. Для цього потрібно орієнтуватися на показники, що характеризують фізичне здоров’я дітей. Під час аналізу рухової активності підлітків О. Марковою виявлено, що лише 25% школярів дотримуються оптимальних величин рухової активності – 3,5–4,8 години на добу (ранкова гімнастика, дорога до школи, рухливі перерви, тренування у спортивних секціях, самостійні заняття фізичними вправами, активний відпочинок тощо). Проаналізувавши обсяг рухової активності, руховий режим підлітків та оздоровчу цінність фізичних вправ, які вони виконують, автор відзначає, що і у вчителів, і в батьків існує великий потенціал щодо збереження та покращання здоров’я дітей за рахунок збільшення рухової активності.

Низька активність школярів на уроках фізкультури пояснюється не лише відсутністю інтересу до цього навчального предмету (особливо у старшокласників), але й недостатньою професійною майстерністю вчителя. Проблема підготовки майбутніх вчителів з фізичного виховання та спорту, формування їхньої професійної компетентності є основним завданням вищих навчальних закладів фізкультурного профілю.

Наступним аспектом проблеми підвищення рухової активності є перехід від природної потреби в рухах в усвідомлену необхідність занять фізичними вправами. Стосовно цього питання також існує низка робіт. Так, наприклад Ю. В. Драгнєв звертає увагу на профільне навчання школярів, яке має, по-перше, забезпечувати загальноосвітню підготовку, по-друге – підготовку до майбутньої професійної діяльності. Автор наголошує, що уроки загальноосвітнього предмету “Фізична культура” повинні мати міжпредметні зв’язки і забезпечувати всебічний гармонійний розвиток особистості, а якісне проведення уроків учителями сприяє залученню учнів до самостійних занять фізичними вправами.

У цьому руслі з акцентом на формування рухових умінь і навичок на уроках фізичної культури виконано роботу Л. Кузьминої та Т. Чиженюк. Автори зазначають, що нині дуже важливо підвищити роль людського чинника, створити потужну систему мотивів і стимулів, які спонукають кожну людину займатися своїм здоров’ям. При цьому все більшого значення набуває здатність людини протистояти стомленню, різним зовнішнім чинникам та збереження в цих умовах хорошої якості виконання складних операцій.

Отже, низька рухова активність пояснюється, на нашу думку, недостатнім рівнем фізкультурної освіченості школярів, слабким організаційно-методичним і матеріально-технічним забезпеченням навчального процесу, недоліками в організації фізичного виховання в школі, недооцінкою вчителями важливості цього напрямку.

Підвищення рухової активності, розвиток рухових умінь та навичок є можливим лише за умови проведення систематичних цілеспрямованих занять фізичними вправами, що мають тренувальні режими і мають розвивальний характер. У школі такими формами є уроки фізкультури, секційні заняття та виконання самостійних домашніх завдань.

Як свідчить аналіз літератури, основними шляхами підвищення рухової активності та розвитку рухових умінь і навичок у дітей на уроках фізичної культури є: застосування навчально-розважальних ігор; змагання, які сприятимуть активізації з метою суперництва та самоствердження в колективі; використання нестандартних уроків; застосування функціональної музики (музичний супровід допомагає учням більш активно, з емоційним піднесенням виконувати запропоновані завдання).

Список використаної літератури

1. Бех, І.Д. Виховання особистості / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – Т. 2. – С. 215–225.

2. Бортнєва, І.О. Професійна діяльність учителя у вихованні емоційно-позитивного ставлення підлітків до навчання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук / І.О. Бортнєва. – Одеса, 2000. – 18 с.

3. Ведмеденко, Б.Ф. Виховання в учнів звички займатися фізкультурою і спортом / Ведмеденко Б. Ф. // Педагогіка і психологія. – 1995. – №1. – С. 109–114.

4. Козак Є. Формування мотиваційно-ціннісного ставлення старшокласників до фізичного виховання / Козак Є. // Фізична культура в школі. – 2002. – №4.

6. Круцевич, Т.Ю. Общие основы теории и методики физического воспитания /Т.Ю. Круцевич. – К. : Олимп. литература. – 2003. – Ч. 2. – С. 154–170.

5. Маркова А.К. Формирование мотивации учения : книга для учителя /А.К. Маркова. – М. : Просвещение, 1990. – 191 с.

6. Теорія і методика фізичного виховання: підр. для студ. ВНЗ фіз. виховання та спорту: В 2 т. / [ред. Т.Ю. Круцевич]. – К.: Олімпійська література, 2008.

Т. 1: Загальні основи теорії і методики фізичного виховання. – 391 с.