Ісаченко В.П.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини (Україна)

Забуті імена: П.Г Житецький (1837–1911)

Вагомі соціально-політичні й культурні трансформації сучасного суспільства визначають проблеми педагогічної науки як пріоритетний напрям досліджень. Сьогодні з’явилася реальна можливість для перегляду та нового прочитання традиційної проблематики, об’єктивного незаангажованого висвітлення подій і фактів, недосліджених у минулому. Особливого значення нині набула можливість переосмислення та удосконалення освітніх систем на загальноєвропейському рівні. На сучасному етапі соціально-економічного, суспільно-політичного та культурологічного розвитку України відбувається природне оновлення національної системи освіти, усталені традиції та цінності піддаються змінам і тому виникає потреба шукати нові джерела формування свідомості, морально-духовної культури українців, звертаючись до національних надбань, до традицій української національної системи освіти та виховання, що дає можливість суттєво вдосконалити змістове наповнення освіти загалом.

Дослідження творчої спадщини вітчизняних педагогів, наукова розробка їхніх ідей і поглядів допоможуть відродити в Україні національну педагогічну думку, забезпечити єдність і спадкоємність поколінь, що в свою чергу додасть сили процесу формування нової, національно свідомої генерації.

Серед громадських діячів України цього періоду виділяється постать Павла Гнатовича Житецького – видатного науковця та педагога, який зробив значний внесок в розвиток вітчизняної освіти і педагогічної думки. Дослідження загальнопедагогічних поглядів П. Житецького, визначення внеску вченого у розвиток національного шкільництва, аналіз публіцистично-просвітницьких писань педагога, а також його участі в громадському житті українців ХІХ ст., дасть змогу розкрити донині невідомий пласт серед педагогічних феноменів минулого, а також встановити генетичний зв'язок із загальним перебігом історико-педагогічного процесу в Україні.

Педагогічна діяльність П. Житецького розпочалась після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету (1864). У 1865 році його направляють до Кам'янець-Подільської гімназії на посаду вчителя російської літератури, на якій він працює до 1868 року і повертається знову у Київ. Тут у 1875 році в «Університетських вістях» виходить його магістерська дисертація на тему: «Нариси звукової історії малоруського наріччя», яка у 1876 році вийшла окремою книжкою. За свою працю П. Житецький отримав премію імені Уварова Російської академії наук. У 1880 році «неблагонадійний» П. Житецький був змушений залишити Київ і від'їздити до Петербурга [4]. Там, у 1881 році, він отримує звання приват-доцента та починає читати лекції з історії мови на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету.

У 1882 році у П. Житецького з'являється можливість повернутися до Києва, де він продовжує викладати спочатку у Київському кадетському корпусі, а після дозволу генерал-губернатора О. Дрентельна і у Колегії Павла Галагана. У цьому ж році у жовтні на сторінках журналу «Київська старина» виходить праця П. Житецького та Г. Галагана «Малорусский вертеп Г. Галагана, с предисловием П. Житецкого». У 1890 році ученого-педагога було нагороджено другою премією імені Уварова Академії наук за наукову працю «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.». У 1893 році раптова хвороба (інсульт, а внаслідок нього - параліч правої сторони) змушує залишити викладацьку діяльність. Але важка хвороба не зламала П. Житецького. Він навчається писати лівою рукою і продовжує займатися науковими дослідженнями. Відомий П. Житецький серед учнівської молоді своїми багатьма науковими працями та підручниками. Серед них: «Теория сочинения с хрестоматией» (1895), «Теория поззии» (1898) та «Очерки по истории поззии» (1898) та ін., які витримали близько десяти видань, за два останні у 1902 році учений отримав премію Петра Великого[4]. Один із колепатських учнів П. Житецького академік А. Кримський у своєму листі до Б. Грінченка схвально відзивається про підручники свого наставника та радить останньому звернути на них увагу: «Між іншим можу Вам порадити, щоб Ви придбали собі дві найновіші книжки Житецького: «Теория поззии» і «Очерки из истории поззии». Як переглядів я ці дві книжки, то бачу, що нічого такого в рос. літературі не було. Вчивсь я колись у Житецького... та от тепер, познайомившись з його згаданими двома книжками, бачу, що він багато попрацював наново. Думається мені, що для естетичного виховання книжки Житецького дорогоцінні, бо в двох томах гуртують те, для чого треба прочитати безліч книжок» [3].

Так, у 1898 році за свої фундаментальні праці П. Житецького було обрано членом-кореспондентом Російської академії наук. А 30 травня 1908 року рада Київського університету присвоює П. Житецькому вчений ступінь доктора російської словесності[1].

П. Житецького відносять до культурно-історичної школи в літературознавстві, яка виникла в європейській науці середини ХІХ ст. Представники цієї школи вважали, що літературні твори, як і будь-які інші твори мистецтва, виражають суспільну психологію народу в певний історичний момент[1].

Педагогічний досвід П. Житецький здобував будучи ще студентом. Павло Гнатович мав велику педагогічну практику. Незважаючи на становище у якому перебували тодішні університетські студенти[6]. Таким чином, вивчення і осмислення педагогічної та науково-просвітницької діяльності українських Громад другої половини ХІХ – початку ХХ ст. загалом і діяльність її членів допоможе розглянути історію формування і розвитку національної освіти та педагогічної думки в Україні як цілісний процес, встановити взаємозалежність провідних закономірностей розвитку педагогічної науки в контексті соціальних координат розвитку українського суспільства. Павло Гнатович вирізнявся серед громадівців своїм філологічним хистом, почуттям слова, зрілістю поглядів на життя, умінням переконливо висловлювати власні думки[5].

Протягом життя він надавав великого значення просвітницькій діяльності. Донині світоглядні погляди Житецького є об’єктом вивчення філологів, істориків та педагогів. Дослідження його діяльності робить вагомий внесок у кожну з перерахованих наук.

Отож, Павло Гнатович Житецький відіграв значну роль у розвитку суспільної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст., його громадянська і суспільна позиція залишила по собі помітний слід в творенні історії Колегії Павла Галагана зокрема, та для розвитку загальноєвропейської педагогічної думки загалом.

Список використаної літератури

1. Кирилюк Є. Життя є змістом прекрасного // Вітчизна. – 1967. – № 4. – С. 171–175.

2. Кримський А.Ю. Твори: В 5 т. – Т.5. - К., 1973. – С.324.

3. Перетц В.М. Павло Житецький. До ювілею 45-літньої наукової діяльності // Записки Українського наукового товариства в Києві. – 1908. –
№1–2. – С.3–38;

4. Плачинда В.П. Павло Гнатович Житецький. – К.: Наукова думка, 1987. – 208с.

5. Побірченко Н.С. Павло Житецький – український вчений, педагог, громадський діяч. – К.:Пед. думка, 1997. – 36 с.

6. Стоян Т. А. Студентство університетів підросійської України в другій половині XIX ст. – К.: ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998. – 28 с.