магістрантка Кушнарьова М.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Проблема формування мовленнєвих умінь молодших школярів на уроках української мови

На сучасному етапі розвитку освіти початкова школа перейшла на нові структуру і зміст. Зросли вимоги до якості початкової освіти, створено сприятливі умови для посилення практичної спрямованості навчання та творчого розвитку дитини.

У методиці навчання рідної мови проблема мовленнєвого розвитку молодших школярів розроблялася ще з дореволюційних часів (роботи М.Ф. Бунакова, Ф.І. Буслаєва, А.П. Свидницького, І.І. Срезневського, К.Д. Ушинського та ін.). У 20-30 роках ХХ століття ця проблема була предметом особливої уваги І. Огієнка та С.Ф. Русової. 40-60-ті роки означені утвердженням граматичного підходу до навчання мови (С.Х. Чавдаров), за якого вивчення граматики (мовні знання) розглядалися як основний засіб розвитку мовлення. Протягом ХХ століття посилена увага науковців до вивчення граматики поперемінно змінювалася інтересом до розвитку мовлення, що відображено в програмах і підручниках з рідної мови. Однак, починаючи з 70-х років, категорія комунікативності починає утверджуватися у лінгводидактиці, зокрема в методиці навчання другої мови. 80-90-ті роки означені сплеском інтересу методистів до проблем практичної спрямованості навчання рідної й другої мов (В.І. Капінос, О.Ю. Купалова, Т.О. Ладиженська, Н.А. Пашківська та ін.), комунікативного методу навчання мови (О.А. Бистрова, К. Дімчев, М.Р. Львов, Ю.І. Пассов та ін.), навчання на основі тексту (М.С. Вашуленко, Л.О. Варзацька та ін.), розробки комунікативних завдань у процесі оволодіння мовним матеріалом (В.Я. Мельничайко, Л.В. Скуратівський, М.Г. Стельмахович), мовленнєвого розвитку дошкільників (А.М. Богуш, О.І. Тихєєва), молодших школярів (В.І. Бадер, О.Н. Хорошковська), учнів основної та старшої школи (О.М. Біляєв, Т.К. Донченко, М.І. Пентилюк, Г.Т. Шелехова та ін.).

Основою комунікативно-мовленнєвих умінь учнів початкових класів є частково мовленнєві вміння (звуковимовні, орфоепічні, лексичні, граматичні) та загальномовленнєві (уміння слухати-розуміти, говорити, читати, писати). Крім того, засвоєння писемної форми спілкування стає показником їхньої комунікативної компетентності, необхідною умовою не тільки інтелектуального, а й гармонійного розвитку особистості. Програмою з рідної мови у цей період передбачено практичне ознайомлення учнів з таким граматичним матеріалом: речення; встановлення меж речення; спостереження за інтонацією розповідного, питального, спонукального речень, а також окличних речень (без уживання термінів); поділ речення на слова; побудова графічних моделей речень; складання речень; поширення речень іншими словами за змістом; слова – назви предметів, ознак, дій; постановка до слів питань хто? що? який? яка? яке? які? що робить? що роблять? що робив? що будуть робити? тощо.

При вивчені прикметника у початкових класах ефективною є робота з загадками, використання яких сприяє не тільки розвитку спостережливості, а й збагаченню словника учнів прикметниками та формуванню умінь використовувати їх у процесі спілкування. Визначенню ознак предметів, явищ слугує відгадування загадок з одночасним використанням сюжетних чи предметних малюнків:

– Відгадайте загадку .

Він маленький, він вухатий,

куцохвостий і вусатий.

Як же звіра того звати? (Зайчик)

Олексій Катрич

– Які слова – назви ознак зайчика допомогли вам упізнати тваринку? На ознаку чого вказує слово куцохвостий ? Як іще можна назвати заячий хвостик? Чому про зайчика сказано вухатий ? А чи можна так сказати про котика? Які слова з цієї загадки варто використати, описуючи котика? Як опишете його хвіст?

Доцільно практикувати також вправи на порівняння предметів, явищ, наприклад:

- Назвіть предмети, зображені на малюнках. Чи схожі між собою яблуко і груша? Які плоди схожі за формою? Чим відрізняються яблуко і вишня? А сливи й абрикоси?

Така робота допомагає першокласникам співвідносити слово й ознаку предмета.

Ефективним у системі вивчення дієслова є використання завдань на продовження речень: Яскраве сонечко (що робить?) … (світить, гріє, сміється, посилає промінчики). Золота осінь (що зробила?) … (прийшла, завітала, розфарбувала дерева). Пухнасті сніжинки (що роблять?) … (летять, падають, кружляють).

У процесі виконання вправ слід орієнтувати учнів на встановлення зв’язку між питанням, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, та закінченням: дерево (що робить?) росте – дерева (що роблять?) ростуть ; гусеня (що робить?) пливе - гусенята (що роблять?) пливуть. Така робота сприяє поступовому узагальненню спостережень: якщо дієслово називає дію одного предмета, воно стоїть в однині; якщо дієслово називає дію двох і більше предметів, воно стоїть у множині.

Успішність сприймання і усвідомлення учнями навчального матеріалу залежить від розвиненості культури їхнього мовлення, від рівня опанування ними низки його комунікативних якостей, що вимагають відповідних вмінь. Про сформованість у школяра операційного компонента культури мовленнєвого спілкування свідчить освоєння ним таких комунікативних якостей:

– змістовності, що потребує вміння виділяти головне, розміщувати фактичний матеріал у висловлюванні в потрібній послідовності;

– логічності – вміння послідовно, обґрунтовано викладати думки;

– зв'язності – вміння взаємопов'язано викладати частини змісту, теми;

– точності – вміння добирати для передавання інформації найбільш влучні вербальні засоби, зумовлені метою висловлювання, передавати суть;

– чіткості – вміння точно передавати істотне, формулювати висновки;

– багатства мовних засобів – здатності до опанування і гармонійного використання різноманітних лексичних, граматичних і стилістичних засобів;

– зрозумілості – вміння доступно викладати думку;

– правильності – вміння викладати думки відповідно до мовної норми;

– виразності – вміння відмовлятися від мовних стереотипів, а також добирати вислови згідно з комунікативною ситуацією тощо [1, с. 118].

Отже, здатність людини до спілкування і мовлення, їх культуру забезпечує система її особистісно-психологічних якостей та комунікативних вмінь, формування яких починається вже в молодшому шкільному віці у процесі міжособистісної взаємодії між вчителем і учнем. Зауважимо також, що для розв’язання завдань навчання і розвитку школярі будь-якого психологічного віку мають володіти і загальними і специфічними вміннями здійснення навчальної діяльності та спілкування. Загальна комунікативно-мовленнєва здатність може реалізуватися в діяльності після опанування учнем низки самостійних проміжних умінь, сформованих окремо – на ґрунті набутих у навчальній діяльності фонетичних, граматичних, стилістичних знань та навичок. Так, вміння говорити (повно і логічно висловлювати свої думки) ґрунтується на відповідних знаннях і навичках, зокрема на навичці додержуватися правил граматики, а вміння слухати (розуміти і засвоювати почуте) спирається на навички слухання, зокрема на навичку розуміти значення понять, слів.

Література

1. Головин Б.Н. Основы культуры речи: Учеб. для вузов по спец. ”Рус. яз. и лит.” – 2-е изд., испр. – М.: Высш. шк., 1988. – 320 с.