Дубініна В.О.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Символіка як стильовий компонент повісті

Бориса Тенети “Гармонія і свинушник”

На сучасному етапі у фокусі наукових зацікавлень значної кількості дослідників літератури важливе місце посідає аналіз символіки художнього твору. Аналіз авторської оцінки та зовнішнього й внутрішнього світу героїв за допомогою символів сприяє глибшому розумінню художньої природи літературного тексту.

Поняття символу було в центрі уваги досліджень С. Аверинцева, В. Іванова, Г. Косікова, О. Лосєва, Ю. Лотмана, В. Топорова, К. Юнга, а також багатьох інших, які в основному вивчали зазначений аспект у творчості окремих письменників.

Метою нашої публікації є аналіз символіки як стильового компонента повісті Бориса Тенети “Гармонія і свинушник”. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: визначити специфіку символізації повісті; окреслити парадигму домінуючих символів твору; з’ясувати специфіку репрезентації імпресіоністичних тенденцій у повісті.

Повість Б. Тенети “Гармонія і свинушник” створена в імпресіоністичній стильовій манері. Події твору стають лише фоном для розкриття психологічного стану персонажів. У полі зору автора внутрішній світ людини, де зовнішні обставини лише сприяють глибшому розкриттю почуттів та настроїв героїв. Головною естетичною ознакою творів, для яких імпресіонізм є стильовою домінантою, є фіксація враження. Намагаючись відтворити безпосередні відчуття, Борис Тенета концентрує увагу на зорових і звукових образах.

Символічне наповнення повісті починається вже з назви, адже вона уміщує основну ідею твору в заголовок. Осмислення назви – це перший крок до цілісного аналізу й глибокого усвідомлення художньої специфіки твору. Адже саме в назві концентрується й узагальнюється все те, що потім знаходить своє вираження в літературному творі. На думку І. Гальпєріна, заголовок – це сконцентрований, нерозкритий зміст тексту. Його метафорично можна зобразити у вигляді закрученої пружини, яка розкриває свої можливості в процесі розгортання. [1, с. 133]. Назва повісті побудована на антитезі й включає в себе два протилежні символи, які несуть цілу парадигму символічних значень, а їхнє поєднання створює своєрідну художню систему твору.

“Гармонія” і “свинушник” – дві крайні форми людського існування, де людина стає заручником ситуації постійного вибору. У словнику української мови подається таке визначення зазначених понять. “Гармонія – це поєднання, злагодженість, взаємна відповідність якостей (предметів, явищ, частіш цілого)” [2, с. 33]. “Свинушник – це приміщення для свиней; брудне, неохайне приміщення” [3, с. 72]. У свідомості, в думках головні герої будують своє щасливе життя, прагнуть гармонії, але в реальному житті мають справжній свинушник.

Головним чином прагне до гармонії і хоче вибратися із свинушника головна героїня повісті, для якої Борис Тенета невипадково обирає ім’я – Катерина. Воно поширене в Україні й з грецької перекладається як “чиста, непорочна, свята”, а у святцях Катерина – великомучениця. Отже можемо говорити про символічність імені героїні, що розкривається в його алюзійності, інтертекстуальності, можливості викликати в читача асоціації з іншими творами. Це ім’я досить часто зустрічається у художніх творах, згадаємо поему Т. Шевченка “Катерина” та баладу А. Міцкевича “Рибка”. Сам автор так пише про неї: “Катерина проста селянська дівчина, з бровами сонцем випаленими, а очима вітром степовим навіяними” [4, с. 54].

У повісті Бориса Тенети символістична парадигма знаменує піднесення ролі символу в передачі як довкілля, що оточує героя та впливає на становлення його характеру, так і внутрішньо-психологічного стану, що знаходить своє продовження у неповторних пейзажних образах.

Так, описуючи ту місцевість, де зростала Катерина, автор намагається зобразити її окремими штрихами, використовуючи яскраві символи. “Далеко-далеко, за широкими ланами, за високими лісами кувала зозуля. Стоїть Катерина, стоїть прислухається. Вже й небо впало чорне-чорне, і далеко десь кинувсь рибальський вогник угору. Налетіли співи з села, переплутались, затремтіли над водою і погасли в хвилях. І знов тихо, тихо” [4, с. 54].

Сільські краєвиди постають незвичайними описами природи, вони – враження головної героїні. Вона сприймає їх через кування зозулі, пісні, що доносилися з села, широкі лани й високі ліси. Лише кілька коротких речень дозволяють уявити не лише прекрасну природу, але й настрій персонажа, усе ніби зливається в єдине ціле.

Переїхавши з села до міста, Катерина понад усе хоче змін, вона намагається переконати своїх друзів змінити своє ставлення до життя, усвідомити власну значущість задля перетворення оточуючого безладу на гармонійне майбутнє. Найяскравіше прагнення до прекрасного майбутнього репрезентовано в її зверненні до свого коханого Михайла: “Іноді я і тебе ненавиджу, і себе, бо погані ми, не такі, як я хочу, не такі, якими будуть колись люди, коли настане та гармонія… Але, видно, далеко той час, що я й уявити собі не можу, хоч роблю, будую її ту гармонію сонячну…” [4, с. 67]. Свинушник – це сьогодення, яке всмоктує, і молода людина розуміє, що не може вибратися з нього. Борис Тенета в самому тексті чітко описує свинушник і прагнення молоді щось змінити, вилізти з нього. “Свинушник. Ми всі стоїмо там по коліна в болоті. Є десь сонце… Є… Бо пробивається крізь щілину й навіть болото золотить, а навколо в теплому багні лежать свині і задоволено хрюкають. Їм добре, немає у них ніяких думок і сумнівів. Почнеш їх розбуркувати, так вони тебе ідіотом назвуть. Ти не думай, що вони за старе тримаються. Це невелика б біда була, але вони нюхом добре чують все нове й свіже, переможне і лізуть туди, несучи за собою свій свинушник” [4, с. 66]. Свинушник – це ще й сама природа людини, як би вона не намагалася щось у собі змінити, навіть перебудувати своє мислення, уявлення про світ, усе ж людську природу неможливо змінити. І звичайно, головні герої опиняються в ситуаціях, які поступово розвіюють їхні ілюзії, руйнують ідеали.

Міське життя виявилося справжнім випробуванням для героїв повісті, які приїхали з села розбудовувати місто. Нестача їжі, жахливі побутові умови, відсутність усталених моральних норм поведінки породжують у молоді відчуття байдужості й безвідповідальності. Так, хлопці з комуни, намагаючись вижити у складних життєвих ситуаціях, не усвідомлюють того, що не всім людина може нехтувати. Без найменшого натяку на совість вони паплюжили те, що в усі часи залишалося об’єктом шанобливого ставлення – могили померлих. Чи варто сподіватися молодим людям на світле майбутнє, які вночі знімали хрести з могил, поповнюючи запаси дров, що були основою їхнього добробуту. Автор не випадково вводить у текст розповідь про те, як комуна відправлялася у “хрестові походи”, адже хрест – це стародавній символ життя, істини і спасіння. Спалюючи хрести, вони нищили своє життя, щастя й долю. Звичайно, десь на рівні підсвідомості молоді люди розуміли помилковість своїх вчинків, осмислювали трагічність свого статусу істоти, яка не може нічого змінити у складних життєвих обставинах, але все ж не надто переймалися своїми діями.

Життя диктує свої закони, і, як би герої повісті не прагнули їх змінити, небагато вдається зробити. Усе більше доводиться пристосовуватися та підкорятися, і кожний крок залишає свій відбиток на їхньому характері й світобаченні. Найтрагічніше ці зміни вплинули на життя Катерини. На початку твору вона була сповнена надій на краще майбутнє, але з часом розуміє марність своїх сподівань. В її уяві постає образ маленької дівчинки, яка, проходячи свій життєвий шлях, набирається неоціненного досвіду. Але виявляється, що не все набуте протягом життя є вартісним. У своїй більшості це зайві, непотрібні речі, які колись вважалися важливими. “От малою-малою іде вона. За спиною в неї торба. Життя все більше й більше кидає в ту торбу, а вона приходить в оаз, розкладає скарби свої, що позбирала за довгу путь, відшукує там між намулу й болота самоцвіти. Мало їх” [4, с. 56].

Усе своє свідоме життя Катерина хотіла звільнитися від оточуючого безладу й дисгармонії, порівнюючи їх із свинушником. Людей, яких задовольняло таке існування, які й породжували цей свинушник, вона ототожнювала зі свинями. Постійна боротьба з оточенням, розуміння безперспективності цієї боротьби забрали всі сили головної героїні й позбавили найголовнішого – необхідності жити.

Перед своєю смертю Катерина разом зі своїм коханим Михайлом, щоб хоч якось відволіктися від важких думок, розповідали один одному про весну, бо весна – це символ життя, оновлення й надії на майбутнє. “Надворі весна. Я скоро встану вже і ми підем з тобою у степ… по волошки. Як море він розкинувся… степ… мабуть маки цвітуть? Що ти кажеш? Мені говорити не можна. Осінь надворі” [5, с. 252]. Розум відмовлявся вірити у трагічний фінал, а душа до останнього прагнула надії. “Скажи ж, Михайле, що весною, весною вмираю ” [5, с 253].

Символічною є реакція матері Катерини на звістку про смерть доньки. Автор не випадково в цьому епізоді згадує свиней. “Коли ж на село прийшла вістка, то мати (жінка, що породила Катерину) заплакала, а потім, згадавши, що час годувати свині, пішла виносити помиї, шморгаючи носом…” [5, с. 255]. Свині “не дозволили” матері повною мірою посумувати за своєю дитиною.

Особливого значення у повісті набувають космологічні реалії, маючи смислові відтінки, вони утворюють складну парадигму. Знаковим є сонце – складний амбівалентний символ. Це верховне божество, духовне начало світу, джерело життя, світла й гармонії, об’єкт устремлінь головної героїні. Сонце має два вираження: зовнішнє, фізичне й внутрішнє, духовне. У першому випадку воно є втіленням ідеї часоплину. Символічного звучання у повісті набуває світанок, як очікування чогось нового, сподівань на краще: “а сонце рожево сходило і день був молодий і зелений” [4, с. 63]. Внутрішній вияв символіки сонця бачимо у зображенні його як символу всього прекрасного й життєдайного. “Чому ж мало сонця і квітів? Хай вся земля буде в квітах, щоб радість гаряче дихала пахучим повітрям на землю” [4, с. 55].

Символіка місяця функціонально протистоїть сонячній. Якщо сонце розглядається лише в позитивному аспекті, то місяць здебільшого має негативні конотації. За допомогою антитези автор наділяє місяць демонічними властивостями: коли людям погано, він веселиться. “Були якраз холодні дні, випав сніг білий-білий, місяць світив весело, а по дорозі попадалися обідрані, знесилені люди” [5, с.241].

Символи сонця й місяця тісно пов'язані з символом землі, який є традиційним для української літератури. Земля – це мати, в якій зароджується і якою підтримується життя. Описуючи голодне літо на селі, автор звертається до матері-землі: “Чи тебе не орано, не сіяно, чи тебе кинуто на призволяще, що не видно ні жита, ні пшениченьки, що не струниться колос.

От туга впала, впала, сповила, немає ні билини” [4, с. 68].

Похмурий образ землі у творі є передвісником скорої загибелі головної героїні. “Чорна земля, і вітер, і небо хмарне. Шляху немає. Просто полем шкутильгаючи, перечіплюючись за скиби зораного степу. І немає кінця цьому степові й цим чорним килимам набухлим” [4, с. 72]. Чорний колір завжди має негативну семантику, він – символ темряви, зла і смерті. Він – ознака загибелі всього живого, бо живе любить і прагне світла, а він світло поглинає.

У повісті можна виділити цілий комплекс символів, що фізично пов’язані з землею, але мають різко негативні конотації: безодня “Важко йти, а коли глянеш в безодню, голова крутиться і тягне стрибнути вниз. Треба йти тихо-тихо і боляче, що не можна швидко і вільно вгору побігти, там де сонце і синє небо” [4, с. 56]; провалля “Там на горах сонце кидає золото на все, а тут у проваллях темно” [4, с. 56]; криниця “Здається їй, ніби вона впала в глибоку криницю… темно і вогко там, а нагорі вітер квітками грає” [4, с. 56], могила “могили стоять та сумують” [4, с. 68].

Важливе значення у творі має символіка стихій. Вогонь – це духовна першооснова буття, джерело людського існування. У Бориса Тенети цей символ має бінарне значення. Спочатку вогонь руйнує й знищує в епізоді, коли Михайло вирішує спалити зшитки Катерини. “Лизнуло червоним язиком, листки здригнули, ніби їм було боляче, почорніли й разом загорілися” [5, с. 259]. Але потім вогонь набуває позитивного значення, стаючи символом пізнання, очищення й переродження. “Ще раз забився вогонь, хотів стрибнути з одчинених дверець, але вмер: то він, прочитавши рядки, схотів вирватися з своєї в’язниці…” [5, с.259].

Наступною стихією, що знайшла своє відображення у творі, є вода. Вона є лоном життя, яке бере активну участь у створенні світу. Вода завжди знаходиться в русі, змінює колір під світлом небесних світил, під дією тепла перетворюється в пар, здатна відображати предмети і живі істоти, в шумі її потоку чується мова, вона відроджує до життя висушену землю, втамовує спрагу людей і тварин, дає зцілення стомленим і хворим. Вода також наділяється здатністю очищення не лише тіла, а й душі.

Борис Тенета розглядає воду як джерело очищення й оновлення, віддзеркалення усього, що існує в природі. “Так потік, вбираючи в себе струмки, не може через вузьку щілину прогнати всю воду. Рветься до моря, зриває беріг і біжить далі не чистий вже, замутнений, темний.

І скаржиться він, що не дав йому час іншого шляху, широкого, де б міг текти струмком кришталевим, відбиваючи радісно і беріг зелений і далекий обрій” [4, с. 56].

На противагу потоку, що швидко рухається, вбираючи в себе як позитивні, так і негативні сторони життя, у творі зображено болото. Воно постає як символ стагнації, розпаду і загибелі. Асоційоване з болотом фізичне розкладання стає уособленням розкладання духовного. Останнє відбувається в результаті відсутності динамічного начала, зупинки духовних процесів. Болото, як перехідна зона між сушею і водою є одним з прикордонних локусів і постає як елемент ландшафту, в якому немає місця людині. У поєднанні з образом свині воно стає уособленням негативних сторін життя людини, виразником її тваринних інстинктів, де існування повністю позбавлене будь-яких прагнень до змін. “Заздрить вона навіть свині, що спокійно лежить собі в теплому болоті і немає в неї ні думок, ні сумнівів” [4, с. 56].

Символіка повітря зустрічається у повісті досить часто. Вітер уособлює символ часу, простору, швидкості. “Вітер бився, заплутавшись в хмарах, а по небу летіли шматки сірої вати. Сходилися на хвилину в жагучих обіймах і знову летіли” [4, с. 72]. Вітер також є уособленням змін як позитивних, так і негативних. Борис Тенета згадує про нього в усі доленосні моменти життя героїв повісті. За допомогою яскравих метафор автор наділяє вітер незвичайними властивостями. “Пробіг вітерець по кущах, прислухавсь, шугнув по алеях і сповістив щось гарне тополям” [5, с. 244]; або “Вітер знову і знову тополям на вуха дурниці казав, а ті головами лукаво хитали: ну! ну!” [5, с. 244].

Опозиційними виступають у творі символи дня і ночі. Вони вживаються не тільки для номінації частин доби, а й для передавання внутрішнього стану героїв. День являє собою світло, радість, надії на майбутнє, а ніч виступає передвісником розчарувань, страждань тощо, є виявом темної сторони буття: “в довгу безсонно-томливу ніч чекає ранку й сонця” [4, с. 56].

Яскраві колористичні образи допомагають відчути внутрішній стан головної героїні, її прагнення до боротьби за гідне життя. “Я гукаю на всіх, хто відчув відблиски проміння й бачить світло: розбийте ці стіни, болото засмоктує нас, бо вже сонце сходить і золотить обрій” [5, с. 257].

Мова твору насичена великою кількістю зображально-виражальних засобів, багато пейзажних деталей та зорових образів. Одним з них є образ стіни, який наділений глибоким підтекстом, здобуваючи все нові й нові конотативні враження. Стіна – це не лише перепона, що з’являється у житті майже кожної людини, це межа, яка може поділити людську свідомість, додаючи певних суперечностей і протиріч. Стіна – це лінія, що розділяє темну буденність сучасного й світле омріяне майбутнє. “Стіна. Хіба можна спокійною бути, коли знаєш, що обійти не можна цю стіну, а зруйнувати, ще не зруйнуєш” [5, с. 258].

Життя постійно створює певні кордони, обмеження, які не дають розкритися людині на повну силу. Символом цих обмежень виступає не лише стіна, але й обрій та море. “Не сила людині стрибнути за обрій… Бачить вона море широке, ясне, а крил немає, щоб перелетіти це море” [5, с. 242].

Досліджуючи символіку пір року в повісті “Гармонія і свинушник”, слід зазначити, що вона є неоднозначною. Існує загальноприйнята символіка весни, літа, осені й зими, які відповідають чотирьом стадіям людського життя: народження, зростання, старості та смерті. Ототожнення частин року з віковими характеристиками людини є досить поширеними в літературі.

Окрім віку пори року часто є символами людських сподівань, надій на майбутнє чи, навпаки, розчарувань і туги за минулим. “Туман. Десь блимає зеленою зіркою трамвай. Над заводами ліворуч догоряє сяйво. Було вогко й темно. Перехожі лаялись, потрапляючи в болото ногою. З неба сіяв дрібний, нудний дощик. Лише струмки дзвеніли так, ніби прийшла весна” [5, с. 254].

Досить часто у творі природа, як акомпанемент, вторить діям і емоційним станам персонажів. “Так весело дивитися, як у степу перші проліски глянули і дерева вже розпускаються. Я не люблю акації, вона зеленіє, коли весна проходить” [5, с. 258]. Або таке: “Дзвеніла знову весна. Знову голуби світилися в небі, а за заводським парканом хлопчики грали в цурки” [5, с. 255].

Життя героїв повісті складне й багатогранне, унікальне й у той самий час однакове. У кожну мить воно приносить для них щось нове, раніше незнане, наповнюється новим змістом, але взагалі нічого невідомого не відбувається. Усе ніби вже колись було. “Життя – це картина в картині. Намальована картина, а на картині теж картина, а в другій картині теж картина і так без кінця. І всі однакові” [4, с. 74]. Борис Тенета не випадково використовує таке порівняння, адже в літературу імпресіонізм прийшов з живопису.

Повість закінчується оптимістично, є надія на те, що думки й прагнення головної героїні колись справдяться. Боротьба за нове гармонійне життя не повинна припинятися, незважаючи ні на що.

“А надворі була весна. Теж така весна!

… І точилася боротьба нового життя…” [5, с. 259].

Система символів повісті “Гармонія і свинушник” допомагає встановити стильову домінанту твору, вона є важливим чинником з’ясування глибинного змісту, активізації пошуків нових форм осягнення життя, особливостей індивідуального стилю автора. Символіка стає універсальним засобом кодування авторської концепції світовідчуття. Уся повість “Гармонія і свинушник” побудована на точному відтворенні відчуття, враження від сприйнятого в даний момент. Цей твір можемо назвати вершинним у прозовій творчості Бориса Тенети, де він виявився справжнім художником слова.

Загалом, у повісті “Гармонія і свинушник” спостерігаємо продовження кращих традицій класичної спадщини української літератури в поєднанні з пошуком нових форм зображення сучасної авторові дійсності. Творчість Бориса Тенети по праву належить до здобутків вітчизняної літератури, а твори потребують подальшого вивчення.

Література:

1. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М., 1981. – С.133.

2. Словник української мови: в 11 томах. – Том 2, 1971. – С. 33.

3. Словник української мови: в 11 томах. – Том 9, 1978. – С. 72.

4. Тенета Б. Гармонія і свинушник. Ч. І. / Тенета Б. // Життя й революція. – № 8. – 1927. – С. 48-75.

5. Тенета Б. Гармонія і свинушник. Ч. ІІ. / Тенета Б. // Життя й революція. – № 9. – 1927. – С. 240-259.