Чекан Марина Володимирівна

Науковий інститут права та психології Національної академії внутрішніх справ, Україна

Вимоги до укладання та дійсності господарського договору на прикладі укладення договору особою без відповідного дозволу (ліцензії)

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. В свою чергу ст. 180 ГК України зазначає, що істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. В сою чергу, строк дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на підставі цього договору. Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Порядок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати [1, С. 471]. Законодавець не завжди є послідовним з приводу строку дії господарського договору: відповідно до ст. 180 ГК України якщо умови про строк не досягнуто, то договір вважається неукладеним; одночасно за ч. 1 ст. 267 ГК України якщо у договорі поставки строк дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Таким чином, з одного боку строк є істотною умовою, з іншого – умову про строк можна не погоджувати, оскільки є звичайна (передбачена законодавством) умова [2, C.9].

Відповідно ж до ст. 640 ЦК України договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Необхідно розглядати оферту та акцепт без відриву від конструкції договору та домовленості за його істотними умовами. Якщо оферта містить істотні умови договору, в акцепті повинна бути згода на їх прийняття, отже всі істотні умови в акцепті неодмінно маються на увазі [3, С. 12]. Також варто зауважити і те, що в статті 203 ЦК України чітко визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Це передбачені законом умови, яким повинні відповідати укладені правочини, у тому числі і господарські договори.

Як вже зазначалося вище, договір є дійсним, якщо було дотримано всіх вимог, зокрема однієї з основних – наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності. Дієздатність юридичних осіб у певних сферах підприємницької діяльності виникає лише після отримання у встановленому порядку відповідної ліцензії. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі призвести до визнання його недійсним. Якщо ж ми будемо розглядати факт отримання ліцензії як вчинення спеціальної дії про що йдеться в ч. 2 ст. 640 ЦК України (якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії), то до моменту отримання ліцензії, договір буде просто неготовимим. Отримання ліцензії в даному випадку – остання стадія оформлення договору, без якої він просто не є готовим. Тому в нашому випадку можна говорити саме про оспорюваність правочину, а не про визнання його повністю недійсним. На підставі презумпції правомірності правочину (п.1 ст. 204 ЦК України), оспорювані правочини вважаються правомірними. В цьому розумінні правомірність означає можливість правочину спричинити настання відповідних юридичних наслідків, а також визнання цих наслідків цивільним правом. Однак це не означає, що правомірний правочин, в силу свого дефекту, створює вказані юридичні наслідки. Тому що можливість створити правові наслідки не означає безпосереднє їх виникнення [4, С. 94]. Варто зауважити і те, що дане твердження буде відноситися лише до того моменту, коли ліцензію отримують до початку виконання зобов’язаннь, в іншому ж випадку договір може бути недійсним. Тобто, наприклад, юридична особа не отримавши дозволу (ліцензії) на певний вид господарської діяльності, який потребує такого дозволу, починає виконувати зобов’язання згідно договору вкладеного нею раніше, то в такому випадку правочин може бути недійсним, так як були порушені істотні умови.

Література:

1. Господарський кодекс України. Науково-практичний коментар. За загальною редакцією доктора юр.наук, члена-кореспондента Академії правових наук Притики Д.М., канд.юр.наук Булгакової І.В.: К.: Юрисконсульт, Юстініан 2010. – 1088 с.

2. Черешнюк В. М. Правове регулювання укладення і виконання господарських договорів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 – «Господарське право; господарсько-процесуальне право»/ Віктор Миколайович Черешнюк. – К.: 2007. – 19 с.

3. Зазуляк І. І. Істотні умови договору: теоретичний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 – Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Іван Іванович Зазуляк. – К.: 2009. – 17 с.

4. Бородовський С.О. Визнання нікчемного правочину дійсним// Судова апеляція. – 2011. – № 2. – с. 92-96.