Право\3.Охрана авторських прав.

 

К.ю.н. Панькевич В.М., Степанова О. С.

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут,Україна

плагіат як один з видів порушення авторських прав

 

В сучасних умовах результати інтелектуальної власності використовують набагато ширше, ніж раніше. Практично кожен творець об’єкта інтелектуальної власності прагне продавати свій продукт чи послугу та мати надійний правовий захист результату своєї творчої діяльності. В наслідок стрімкого розвитку цифрових технологій, які дають можливість користуватися творами літератури, науки та мистецтва, не виходячи з дому, особливо актуальним постало питання охорони та захисту авторських прав.

Фундаментальними роботами в доктрині правової охорони об’єктів авторського права є праці В. Я. Іоанса, О. С. Іоффе, Е. П. Гаврилова,                 В. І. Серебровського, Г. Ф. Шершеневича,  В. С. Дробязка, С. О. Глотова,         В. В. Коноваленка, Л. Г. Максимова, А. П. Панкєєва, І. М. Рассолова, А. Серго, Т. І. Стексової, О. О. Штефан та інших.

Метою статті є дослідження поняття «плагіату» як одного з порушень авторських прав, виявлення його кваліфікуючих ознак.  

Будь-яка система правової охорони є достатньо ефек­тивною лише за умови існування системи захисту суб'єктивних прав, зокрема авторських прав, що являє собою сукупність певних заходів, які застосовуються та спря­мовуються на поновлення або визнан­ня авторського права, а також на за­хист прав осіб, яким належать автор­ські права в разі їх порушення або оспорювання. В сфері авторського права, порушниками визнаються будь-які фізичні чи юридичні особи, які своїми діями (або бездіяльністю) по­рушили закріплені в нормативно-правових актах положення, якими регу­люються дані правовідносини.

Згідно з національним законодавством, розглядувана сфера права, містить перелік дій, вчинення яких визнається по­рушенням авторського права та (або) суміжних прав,серед яких законодавець називає і «плагіат».

На думку С. В. Бондаренка, плагіатом є переробка змісту твору іншого автора у нову форму літературного або художнього вираження і видання його як власного оригінального твору [1, с. 204]. В. А. Хохлов визначає плагіат як привласнення чужого твору або незаконне запозичення авторського тексту     [7, с. 316]. Слушною є також позиція К. Леонтьєва, який  розкриває зміст поняття «плагіат» як оголошення себе автором чужого твору, випуск чужого твору (в повному обсязі або частково) під своїм ім'ям, видання під своїм ім'ям твору, створеного у співавторстві з іншими особами, без вказівки їх              імені [3, с. 154].

Як зазначається у ч.1. ст.50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон), плагіат - це опри­люднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Дане визначення дає підстави виокреми­ти кваліфікуючі ознаки розглядуваного різнови­ду протиправних дій, серед яких:

1)       Посягання на об'єкт автор­ського права.

         Перелік  охоронюваних ав­торським правом об'єктів наводиться у ст. 8 Закону, проте він не є вичерпним. Варто зазначити, що законодавець надає правову охорону творам, не за­лежно від того, оприлюднені вони чи ні, як завершеним так і не заверше­ним, незалежно від їхніх призначен­ня, жанру, обсягу, мети (освіта, ін­формація, реклама, пропаганда, роз­ваги тощо). При цьому передбачена Законом правова охорона поширюєть­ся тільки на форму вираження твору та не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони вираже­ні, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

2)       Плагіат - це завжди активна дія, форму якої законодавець визначив як оприлюднення (опублікування) твору.

Під оприлюдненням (розкриттям публіці) твору, згідно ст.1 Закону, розуміють здійснену за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дію що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, пуб­лічного виконання, публічного пока­зу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Поняття «оприлюднення» є більш ши­роким і таким, що поглинає поняття «опублікування».

Під опублікуванням твору, законо­давець розуміє випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права й (або) суміжних прав виготовле­них поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору в кількості, здатній задовольни­ти, з огляду на характер твору, розум­ні потреби публіки, шляхом його про­дажу, здавання в майновий найм, по­бутового чи комерційного прокату, надання доступу до нього через елек­тронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця та в будь-який час за власним вибором або пе­редачі права власності на них чи воло­діння ними іншими способами. Опуб­лікуванням твору, вважається також депонування рукопису твору у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання з нього при­мірника (копії) твору.

3)       Дія, яка є зов­нішнім проявом плагіату, є незакон­ною (протиправною).

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону, майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі за авторським договором, після чого ця особа стає суб'єктом ав­торського права. Перелік правомочностей автора, закріплений у ч. 3 ст. 15 Зако­ну і є невичерпним. Необхідно відмітити, що у ст. 441 Цивільного кодексу України також міститься пере­лік дій, які законодавець визначає як використання твору, проте варто зазначити, що деякі способи використання творів, названі у Цивільному кодексі Украї­ни, збігаються з тими, що закріплені в Законі, а деякі – ні. Вичерпний перелік ви­падків позадоговірного використання творів, що пов'язані з обмеженням ви­ключних авторських прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) законода­вець закріплює у ст.ст. 21-25 Закону.

В цьому контексті слушною є позиція О. Штефан, яка визначає неправомірне використання твору як будь-яке використання об'єкта авторського права як у межах договору, так і поза договором, що порушує майнові права й особисті немайнові права суб'єктів авторського права [8, с. 23].

4)       Незакон­на дія може проявлятися в оприлюд­нені (опублікуванні) твору, як повні­стю, так і частково.

Плагіат проявляється у багатьох формах та умовно, за обсягом привласненого матеріалу, поділяється на повний та частковий. Як зазначає      О. Германова, що повний плагіат – це зумисне привлас­нення авторства на твір у повному обсязі; частковий – це використання у своїх працях частин або уривків з чужих творів без зазначення імені автора або без оформлення уривку відповідно до вимог цитування» [2, с. 42].

Важливим фактом є те, що згідно з ч. 2 ст. 8 Закону, правова охорона авторського права поши­рюється на твір незалежно від його обсягу та розповсюджується як на окремі ча­стини твору, так й на твір у цілому. Тому використання твору може бути визнано плагіатом не залежно від обсягу неза­конного використаного твору, адже кваліфікуючою ознакою плагіату є незаконне повне або часткове опри­люднення (опублікування) чужого твору під іменем особи, що не є авто­ром цього твору.

5)  Привласнення чужого твору – оприлюднення (опублікуван­ня твору) чужого твору під іменем особи, що не є автором цього твору.

Посягання на особисте немайнове право автора, який став постраждав плагіату, завжди пов'язане з пося­ганням на право авторства, так як плагіатор видає чуже авторство за своє власне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону, п. 1 ч. 1 ст. 423 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 438 ЦК Украї­ни, право авторства належить до невідчужуваних осо­бистих немайнових прав автора твору. Під правом авторства законодавець розуміє особисте немайнове право автора вимагати визнання свого автор­ства через зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це прак­тично можливо. Як вказує О. Штефан, зміст цього права по­лягає в тому, що саме автор має право стверджувати, що об'єкт права інте­лектуальної власності, до яких зокре­ма належать й об'єкти авторського права, є результатом його інтелекту­альної, творчої діяльності, та право авторства на цей результат належить йому як авторові [8, с. 23].

Зважаючи на вище наведені ознаки плагіату, важливого значення набуває розгляд можливих способів припинення цього правопорушення.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що зазначене у законодавстві визначення поняття «плагіат» потребує вдосконалення. Зважаючи на ознаки плагіату, що були розглянуті вище, таке правопорушення слід трактувати як комплексне по­рушення, яке посягає як на особи­сті немайнові права автора твору так і на майнові права суб'єктів автор­ського права, і є опри­людненням (опублікуванням), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.

Список використаної літератури:

1)     Бондаренко С. В. Авторське право та суміжні права / C. В. Бондаренко. – К.: Ін-с інтел. власн. і права, 2008. – 288 с. 

2)     Германова О. Плагіат в українському інформаційному просторі / О. Германова // Інтелектуальна власність. – 2008. – №2. – с.41-45.

3)     Леонтьев К. Б. Авторское право и смежные права / К. Б. Леонтьев. – М.: Проспект, 2008. – 410 с.

4)    Паладій М. В. Право інтелектуальної власності : науково-практичний коментар до Ци­вільного кодексу України / М. В. Паладій, Н. М. Мироненко, В.О. Жаров. – К. : Парламентське вид-во, 2006. — 432 с.

5)     Петренко І. І. Питання виявлення плагіату літературного твору в умовах розвитку інформаційних технологій / І. І. Петренко // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2009. – 12. – с.57-60.

6)     Про авторське право і суміжні права: закон України від 23.12.1993 р. № 3792-ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР), – 1994,  – N 13, ст.64

7)     Хохлов В. А. Авторское право: законодательство, теория, практика /  В. А. Хохлов. - М. : Городец, 2008. - 288 с.

8)     Штефан О. Плагіат – невід’ємна частина творчості? / О. Штефан // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2012. - №2. – с. 20-29.