Экология / 6. Экологический мониторинг

Лавренюк Анастасія Олегівна

Науковий керівник: асистент Боженьова Інна Миколаївна

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-

економічного університету

Екологічна стандартизація та сертифікація

На сьогодні в Україні склалася та діє система екологічних та гігієнічних нормативів, якими встановлюються критерії до якості природного середовища та вимоги до об’єктів його забруднення. Дотримання норм екологічного законодавства та інших норм та стандартів стосовно охорони навколишнього середовища, виконання експортних вимог, виконання міжнародних домовленостей стануть важливими стимулами у досягненні конкурентоспроможності України на міжнародному ринку.

Актуальність проблеми. Запровадження екологічних стандартів та норм в Україні, а також неухильне їх дотриманні, обумовлено необхідністю впровадження нових економічних та організаційно-управлінських механізмів управління якістю навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки нашої держави. Актуальність дослідження особливо підвищується з огляду на потребу запровадження вже діючих норм та нормативів у сфері екології, які рекомендовані міжнародними організаціями та адаптовані в ЄС.

Аналіз останніх наукових досліджень. Свої наукові праці та дослідження окремим аспектам екологічної стандартизації присвятили такі українські вчені як: В. Андрейцев, Є.Бердніков, Н. Гавриш, А. Гетьман, С. Кравцов, С. Малишева, Г. Момот, Ю. Шемшученко.

Метою статті є оцінка екологічних стандартів та нормативів, що діють в Україні.

Загалом система екологічних стандартів та нормативів складається з елементів кількох рівнів: міжнародний, які розроблені міжнародними організаціями та розповсюджуються на країни, що підписали відповідні міжнародні угоди (конвенції та інші документи), державний, які мають директивний характер та є обов’язковими у середині країни, регіональний і локальний, що встановлюються на рівні окремих територіальних одиниць місцевими органами влади та відомчі (галузеві) і спеціальні, які діють тільки в межах окремих галузей і виробництв.

Система державних екологічних стандартів України у сфері екологічних питань знаходиться в розділі 13 Національного стандарту України ДСТУ «Навколишнє середовище. Захист довкілля та здоров’я людини. Безпека". У свою чергу ці стандарти конкретизуються на ДСТУ, ГСТУ з відповідної нумерацією і вказівкою року, в якому вони були прийняті [1].

Головним методом визначення рівнів забруднення у різних середовищах є порівняння реальної кількості викидів із нормативними показниками. В основі такого нормування лежить встановлення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в атмосферному повітрі, воді й ґрунті та харчових продуктах, при встановленні яких за найнижчій рівень забруднення приймають такий, що визначений на основі санітарно-гігієнічних норм, тобто обсяг забруднюючих речовин, за якого не знижується самопочуття людини та його працездатність.

Для кожного виду середовища розроблені свої види гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин. Вони розроблені приблизно для 700 речовин.

Для викидів у атмосферу і скидів у водойми використовують ще один норматив - гранично допустимий викид, скид, який являє собою кількість викиду шкідливих речовин за одиницю часу, яка не перевищує відповідний гранично допустимий вихід на межі санітарної зони підприємства.

Найбільш жорсткі гранично допустимі концентрації шкідливих речовин встановлені для питної води та для водойм рибогосподарського призначення. Для питної води мають значення не тільки вміст неорганічних і органічних компонентів, а також органолептичні показники, показники радіаційної безпеки, вміст мікробіологічних і паразитологічних домішок тощо.

Для оцінки забруднення ґрунтів розроблені гранично допустимі концентрації шкідливих речовин – це понад 130 забруднювальних речовин. Для ґрунтів існують також санітарно-гігієнічні нормативи, які досліджуються за титрами E. Coli, Cl. Perfringens, санітарним числом Хлєбнікова та ін. . Для шумового та інших видів забруднення також розроблені відповідні стандарти.

Велика кількість нормативів і стандартів розроблена в будівництві, архітектурі та плануванні населених пунктів, у тому числі проектуванні. Наприклад, при спорудженні промислових об’єктів обов’язково виділяють санітарно-захисні зони, які відокремлюють підприємство від житлової зони.

Існує також велике різноманіття екологічних стандартів якості продукції, технологій та обладнання, тари тощо, яке відбувається шляхом видачі відповідних сертифікатів.

Найскладніше піддається стандартизації оцінка негативних впливів на природні комплекси (ландшафти, екосистеми), тобто оцінка за комплексним, а не середовищним підходом.

Для оцінки антропогенного впливу на біоценози розроблені чотири рівні негативної дії, аналогічна оціночна шкала розроблена для дослідження вилучення з природного середовища відновлювальних ресурсів. Проте ці показники поки ще не стандартизовані на державному рівні.

Доцільно зменшити перелік нормативів якості елементів навколишнього середовища, що підлягають контролю, підвищивши реалістичність їх виконання, використовуючи вже існуючі європейські стандарти. Для України характерна не відсутність екологічних нормативів, а недієвий контроль за їх виконанням. Потребує впровадження сертифікація техніки, технології, продукції тощо.

У світі набув розповсюдження, розроблений у 1996 році Міжнародною Організацією по стандартизації, міжнародний стандарт ISO 14000, що містить вимоги до системи екологічного менеджменту [3]. Наявність сертифікату ISO 14000 стала необхідна для підтвердження відповідності системи природоохоронного управління на підприємстві міжнародним стандартам.

В Україні екологічний менеджмент у якості міжнародних стандартів ISO серії 14000 був прийнятий як національний в 1998 році, проте, розповсюджується незначними темпами, шляхом отримання відповідного сертифікату. Додержання введеного в дію в Україні державного стандарту серії ДСТУ ISO 14000 «Настанови з управління навколишнім середовищем», на жаль, є добровільним, необов’язковим та законодавчо незакріпленим.

Водночас, впровадження стандартів ІSО 14000 є необхідним як для держави, так і для окремого підприємства, насамперед, у зв’язку з потребою приведення нормативно-правової бази України у відповідність з міжнародними нормами, а також необхідністю впровадження нових економічних і організаційно-управлінських механізмів управління якістю навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки нашої держави.

Створена на окремому підприємстві система екологічного менеджменту може бути впроваджена як шляхом її сертифікації з боку акредитованих органів із сертифікації (реєстрації), так і шляхом самодекларації.

Незначне розповсюдження в Україні набувають розроблені стандарти систем екологічного менеджменту (EMAS - системи екологічного управління й аудиту та ISO 14001) [1], які спрямовані на: зменшення негативного впливу на навколишнє середовище, приведення господарської діяльності у відповідність до норм і вимог з охорони навколишнього середовища, отримання дозвільних екологічних дозволів, необхідних для здійснення господарської діяльності тощо. Водночас, EMAS ґрунтується на принципі «забруднювач і користувач платить», тобто компенсації економічної шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за рахунок винуватця в завданні такої шкоди, що є неабияк актуально для України.

Висновок. Отже, більшість українських стандартів вимагають оновлення та розробки принципово нових нормативів. Значним недоліком є відносно мале різноманіття прийнятих норм у порівнянні з більш розвиненими країнами світу. Доцільно переглянути існуючий перелік нормативів якості елементів навколишнього середовища, підвищивши їх реалістичність та забезпечити контроль за їх виконання, використовуючи вже існуючі європейські стандарти. Потребує розповсюдження сертифікація корпоративних систем екологічного управління й аудиту як свідчення процесу екологізації виробництва на конкретних підприємствах.

Література:

1. Екологія: підручник /С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.Ф. Хвесик та ін. - К.: КНЕУ. – 2005. – 371 с.

2. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посібник. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 416 с.

3. Коробко В. И. Экологический менеджмент. – М. ЮНИТИ – ДАНА. – 2010. – 303 с.