Талалая Вадима Вікторовича

Науковий керівник асистент Боженьова Інна Миколаївна

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-

економічного університету

управління ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯм

В Україні законодавчо закріплені як порядок використання та управління природними ресурсами, належного ставлення людей до природи, прав та обов’язків суб’єктів господарювання в області охорони навколишнього середовища, так і відповідальність за порушення відповідних правил природокористування. Зростаюче використання природних ресурсів потребує раціонального природокористування та збереження здатності природних систем до самовідновлення, у зв’язку з чим виникає необхідність у більш ефективному управлінні природокористуванням.

Актуальність проблеми. Екологічні проблеми, які розпочалися ще у минулому столітті набувають ще більшої гостроти, незважаючи на численні програми, плани природоохоронних заходів та прийняті закони щодо регулювання впливів суспільства на природу. Тому питання управління природокористуванням в Україні є сьогодні особливо актуальним.

Аналіз останніх наукових досліджень. Різні аспекти проблем управління у галузі природокористування та охорони довкілля досліджували у своїх наукових працях такі автори як: Ю. С. Шемшученко, А. П. Гетьман, В. В. Костицький, В. М. Комарницький, Н. В. Кручиніна та інші автори.

Метою статті є оцінка управління природокористуванням в Україні та формулювання напрямів його вдосконалення.

Під природокористуванням розуміють практику використання природного середовища та інших природних ресурсів людством.

Розрізняють два основних види управління природокористуванням: державне, суб’єктом якого виступає держава в особі відповідних структур, та суспільне, де суб’єктами є недержавні утворення. Головну роль в управління природокористуванням відіграють державні органи, хоча останнім часом підвищується вплив на управління й недержавних утворень. Зокрема, органи місцевого самоврядування дедалі активніше займаються питаннями охорони навколишнього середовища та раціональним природокористуванням.

Державне управління у галузі природокористування являє собою діяльність державних органів, яка спрямована на забезпечення дотримання цінностей, процесів та правил поведінки людей з метою раціонального використання природних ресурсів [2].

Особливий розвиток набуває громадська діяльність, утворюється низка громадських організацій, метою яких є розв’язання окремих проблемних питань природокористування.

Загалом управління природокористуванням залежить від здатності органів державного управління організовувати раціональне використання ресурсів суб’єктами господарювання. Метою управління в галузі природокористування є: дотримання норм законодавства при реалізації своїх прав у даній галузі, адміністративне-правове регулювання державних органів влади при реалізації повноважень влади та контроль держави за раціональним використанням природних ресурсів всіма суб’єктами господарювання.

Державне управління природокористуванням в Україні відбувається на рівні держави через три гілки влади: Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України та Верховну судову владу України; на регіональному рівні - через територіальні органи управління (обласні державні адміністрації), територіальні органи правосуддя; на місцевому рівні - через місцеві ради депутатів, місцеві виконавчі органи, судову владу на місцях [3].

Законотворчими питаннями у галузі управління природокористуванням займається Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховній Раді України. Управління природокористуванням також здійснюється через відповідні прийняті законодавчі нормативно-правові акти: законодавство про навколишнє природнє середовище , яке регулюється як Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», так і низкою інших законів України.

Практичною реалізацією Законів на державному рівні займається Кабінет Міністрів України, а безпосередньо - Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України та Державна служба геології та надр України.

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій:·спостереження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування та інформування населення та іншої виконавчо-розпорядної діяльності. Державний моніторинг навколишнього природного середовища являє собою систему спостережень, збору, обробки, передачі та аналізу інформації про стан навколишнього середовища [3].

У місцевих радах діють комісії чи групи депутатів, що займаються питаннями природокористування на своїй території шляхом розробки проектів територіальних постанов, нормативів, які приймаються на сесії певної ради.

На регіональному рівні місцеві органи управління проводять соціо-економічний аналіз регіону, визначають екологічну політику на місцях. Саме на цьому рівні вирішуються екологічні проблеми з охорони, захисту та відновленню природного середовища та здоров’я населення регіону за рахунок коштів місцевих бюджетів, яких катастрофічно не вистачає.

Доцільно було би на регіональному рівні проводити таку екологічну експертизу, яка би встановлювала ступінь відповідності здійснення запланованої та реально здійснюваної економічної діяльності екологічним вимогам.

Використовуючи загальноєвропейський досвід щодо єдиної загальнодержавної політики природокористування доцільно надавати регіонам самостійність у виборі пріоритетних напрямів та застосуванні норм і стандартів, що розроблені на державному рівні, вводити власні у доповненні до державних, проводити конкурси з відбору найвигідніших еколого-економічних проектів для подальшого затвердження їх на державному рівні.

На регіональному рівні виконавча влада виконує управління окремими природними об’єктами, розміри яких перевищують розміри адміністративних областей, зокрема, використанням річкових вод за басейновим ореалом, охорони Чорного та Азовського морів тощо. На місцевому рівні в масштабах області, міста, району здійснюється подвійне управління природокористуванням - з одного боку, місцевими підрозділами Мінекології, з іншого - виконавчою владою відповідної території. Контроль за виконанням природоохоронного законодавства виконують суди, прокуратура, міліція.

На сьогодні в Україні у природокористуванні використовується еколого-економічний принцип, який полягає в одержанні максимального економічного результату за умови мінімального порушення навколишнього природного середовища, що фактично передбачає його забруднення в певних нормах. У зв’язку з цим основним результатом природоохоронної діяльності є ліквідація негативних наслідків впливу господарської діяльності на довкілля, а не їх своєчасне попередження та недопущення.

Фактично вся системи охорони природи спрямована на утримання гранично-допустимого забруднення природи в певних екологічних межах, які лише би не призвели до катастрофічних явищ. Хоча найпрогресивнішим принципом природокористування і природоохоронної діяльності у світі є соціоекологічний, що вимагає обов’язкового попередження будь-якого негативного впливу на довкілля, впровадження мало- та безвідхідних та екологічно-чистих технологій у всіх сферах виробництва та споживання [2].

Для успішного розв’язання регіональних екологічних проблем необхідно впроваджувати і підтримувати розвиток екологічного бізнесу, створити ринок екологічних товарів і послуг, підтримувати ініціативу підприємців у цій сфері.

Висновок. Отже, управління природокористуванням здійснюється як безпосередньо державними органами, так і опосередковано через громадські організації, засоби масової інформації тощо. Збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу потребує оптимізації управління природно-ресурсним потенціалом. Для покращення ефективності управління природокористуванням доцільно було би надавати регіонам самостійність у виборі пріоритетних напрямів та застосуванні норм і стандартів, а у роботі всіх органів застосовувати соціоекологічний принцип природокористування, сприяти запровадженню безвідхідних та екологічно-чистих технологій.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року» // http:// zakon.rada.gov.ua.

2. Лінник С. О. Державне регулювання природокористування на регіональному рівні: автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. наук з держ. упр. / С. О. Лінник ; Харк. регіон. ін-т держ. упр. ; НАДУ. - Х., 2006. - 25 с.

3. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Д. М. Стеченко. — К. : Знання, 2007. — 271 с.