Экология / 6 Экологический мониторинг

Сорока Маргарита Василівна

Науковий керівник : асистент Боженьова І.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,Україна

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД І СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

На сьогоднішній день відбувається усвідомлення взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища та виникає об’єктивна потреба у співробітництві в галузі охорони природи на міждержавному рівні у зв’язку із глобальним характером екологічної кризи.

Окрім того, однією з основних передумов виникнення та розвитку міжнародної екологічної співпраці є обмеженість природних ресурсів та зростаючі потреби в них.

Актуальність проблеми. Охорона навколишнього середовища є однією з найактуальніших проблем сучасності, яка обумовлена складністю екологічної ситуації у різних регіонах земної кулі. Вирішення даної проблеми неможливо самостійно окремими країнами, а потребує міжнародно-правового регулювання охорони довкілля та співпраці усіх держав.

Аналіз останніх наукових досліджень. Дослідженням ролі екологічного чинника у формуванні міжнародних відносин присвячено праці українських та зарубіжних вчених, зокрема таких як : В. Ф. Грищенка, Л. С. Гринів, Б. М. Данилишина, К. О. Дергачової, В. С. Кравціва, Л. Г. Мельника, В. В. Сабадаша, І. М. Синякевича, Т. Ю. Туниці, Є. А. Єрасової, М. М. Лебедєвої, В. М. Морозової, Дж. Макнейла, М. Пєтрася, К. Ксєнжопольского та інших.

Метою статті є аналіз міжнародного співробітництва з питань охорони навколишнього середовища у сучасних умовах та участі України у міжнародній співпраці в цій галузі.

До вагомих проблем, які виникли у сфері охорони навколишнього середовища та потребують спільного вирішення вчені відносять такі, як: зміна клімату, дефіцит питної води та забруднення прісних вод, знеліснення та опустелювання, низька якість управління природокористуванням, зменшення біорізноманітності, утилізація відходів, забруднення повітря тощо.

Сьогодні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає екологічний імператив. Набуває поширення міжнародне співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією, головною метою яких є вироблення системи світової екологічної безпеки.

У рамках міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми та створюються конкретні проекти, до яких відносяться спільні інженерні та технічні розробки з питань охорони атмосферного повітря та природних вод від промислових викидів, проблеми забруднення під час сільськогосподарських робіт, збереження флори та фауни тощо [3].

Основними формами міжнародної співпраці у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища є : парламентське співробітництво, яке спрямоване на координацію законодавчої діяльності та розробку рекомендаційних законів з питань екології; взаємодія виконавчих структур окремих держав у галузі розробок та реалізації екологічних програм у рамках ООН; співробітництво конвенційного типу, яке зорієнтоване на вирішення конкретних екологічних проблем окремих територій та об’єктів, науково-технічне співробітництво тощо.

Однією із основних форм міжнародної співпраці у вирішенні проблем навколишнього середовища є укладання договорів та інших видів міжнародних угод. Двосторонні або багатосторонні угоди та міжнародні конвенції використовуються з метою координації природоохоронних заходів різних країн-учасниць, які мають спільні проблеми або інтереси [1].

У міжнародному співробітництві в сфері охорони навколишнього середовища набуває розповсюдження практика підписання або приєднання до міжнародних конвенцій та подальшого їх дотримання. Сучасне конвенційне регулювання стосується питань, пов’язаних з безпекою певних видів діяльності: Конвенція про перевезення небезпечних вантажів (Женева, 1989 р.), Домовленість про компенсації жертвам аварійного забруднення (Париж, 1989 р.), Базельська Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів, Конвенція про кліматичні зміни та збереження біологічних видів (1994 р.) тощо.

Важливим міжнародним досягненням є Монреальський протокол (1987 р.), який спрямований на зменшення викидів в атмосферу озоноруйнуючих речовин. У 1997 р. підписаний Кіотський протокол, згідно з яким для кожної країни встановлюються квоти на викиди парникових газів [2].

Неабияке значення у розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього середовища мають міжнародні організації, такі як Організація Об’єднаних націй, міжнародна організація «Римський клуб», науковий комітет з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ) Міжнародної Ради наукових союзів, міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів та інші. Міжнародні спеціалізовані організації займаються науковими дослідженнями впливу антропогенної діяльності на зміну клімату, стану руйнування озонового екрану тощо.

В Україні доволі гостро постала потреба у захисту довкілля, зростають негативні тенденції у сфері навколишнього середовища, що особливо підсилилися Чорнобильської аварією, складною екологічною ситуацією у східних регіонах країни. Вирішення зазначених проблем у нашій державі неможливо без використання міжнародного досвіду та міжнародної співпраці у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Україною підписано низку міжнародних зобов’язань щодо охорони довкілля, обміну досвідом, технологіями, інформацією, залучення міжнародних фінансових джерел до вирішення національних та транснаціональних природоохоронних проблем. Зокрема, Україна є учасником понад 20 міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища.

Україні слід скористатися позитивним досвідом країн світу, наприклад, європейських країн, Росії, у створенні безвідходних моделей виробництва, зокрема, у вугільній промисловості, що значно би покращило стан довкілля у східних регіонах країни.

Заслуговує на увагу та застосування у нашій державі досвід інших країн щодо використання різноманітних засобів стимулювання приватного капіталу для виконання норм екологічного законодавства. Так, у країнах Європейського співтовариства загалом налічується понад 200 таких механізмів, серед яких наступні: пільгове цільове кредитування приватного сектора; система податкових пільг, а також пряма дотація на будівництво й експлуатацію природоохоронного обладнання, міських і районних водоочисних споруд, що звільняє підприємства від надмірних витрат.

Оскільки країни з ринковою економікою мають значний досвід використання механізму платності природокористування й справляння екологічних податків, потрібно детально вивчити та проаналізувати можливість застосування такого досвіду в Україні. Відповідно до досвіду європейських країн, в яких частка екологічних податків в загальній сумі податкових надходжень уже сягає 7%, а в окремих країнах (Данія, Туреччина) перевищує 10%, Україні також потрібно підвищити роль цих платежів, оскільки у доходах зведеного бюджету України за 2012 рік податки (збори) пов’язані з використанням природних ресурсів та забрудненням навколишнього природного середовища становили лише 3,1% [4].

Висновки. Отже, глобальний характер сучасних екологічних проблем потребує спільних зусиль всіх країн для їхнього вирішення. Перебуваючи в єдиній взаємозалежній природній системі Європи, Україна не може відмежуватися від проблем забруднення та деградації біосфери на континенті та активно залучається до підписання та виконання міждержавних договорів та конвенцій. Посилаючись на європейську практику Україні необхідно збільшити розміри справляння природно-ресурсних платежів, які посилили би їх екологічну функцію та роль у фінансуванні природоохоронної діяльності.

Список використаних джерел:

1. Дубас Р. Економіка природокористування. Навчальний посібник / Р. Дубас. – (2-ге вид., стереотип.) – К. : КНТ, 2009. – 448 с.

2. Зуйко О. С. Серія міжнародних стандартів екологічного менеджменту / О. С. Зуйко //Сучасні тенденції розвитку економіки, освіти та науки в контексті євроінтеграції: Тези ХІ науково-практичної конференції викладачів, співробітників та студентів ЧДІЕіУ. – Чернігів, 2007. –279 с. – С. 80-81.

3. Кобецька Н. Р. Екологічне право України : навч. посіб. / Н. Р. Кобецька. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 352 с.

4. Статистичний щорічник України за 2012 рік // Державний комітет статистики України – Київ: Видавництво "Консультант", 2013. – 551 с.