Экология / 6 Экологический мониторинг

Антоненко Ганна Ігорівна

Науковий керівник : асистент Боженьова І.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,Україна

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Сукупність раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід’ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України.

Питання порядку використання природних ресурсів, належного ставлення людей до природи, прав та обов’язків державних органів, підприємств, установ, громадян в області охорони навколишнього середовища та інших питань природокористування закріплені у законодавстві України. Окрім того, законодавство передбачає і відповідальність за порушення відповідних правил природокористування.

Актуальність проблеми. В економічних перетвореннях, які відбуваються в Україні, особливе місце відводиться питанням раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища, оскільки від забезпечення охорони навколишнього середовища, ефективного та ощадливого використання природних ресурсів залежить стабільне функціонування національної економіки та добробут населення. Тому використання природних ресурсів та пов’язане з ним відповідне навантаження на навколишнє природне середовище вимагає відповідних правових механізмів їх регулювання.

Аналіз останніх наукових досліджень. Свої наукові праці та дослідження, питанням даної проблеми присвятили такі українські та іноземні вчені як : Ф. Вольвач, Б. Данилишин, С. Дрогунцов, С. Лінник, Д. Стеченко, Т. Туниця.

Метою статті є визначення та оцінка правових механізмів регулювання природокористуванням, формулювання напрямів їх вдосконалення.

Система правових механізмів регулювання природокористування та екологічного законодавства в Україні складається з таких елементів:

- конституційне регулювання екологічних правовідносин;

- регулювання правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства;

- міжнародно-правове регулювання, яке ратифіковане Верховною Радою України.

Основою регулювання раціонального використання природи та екологічно-правової системи держави є Конституція України, у якій закріплені базові принципи правової охорони навколишнього середовища. Відповідно до Конституції право на екологічне безпечне довкілля є самої високою соціальною цінністю. Конституція гарантує відшкодування громадянам України збиток, завданої внаслідок порушення цього права.

Відповідно до ст. 16 Конституції України обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування; спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (ст. 116 Конституції України).

До органів на яких покладений контроль у галузі охорони навколишнього середовища відноситься Верховна Рада України, а на рівні областей – це місцеві ради.

На сьогодні проблеми раціонального природокористування в Україні мають гострий характер та вимагають особливої уваги органів державного управління та громадськості. Так, у розробленій та схваленій Кабінетом Міністрів України Концепції національної екологічної політики на період до 2020 року зазначено, що в Україні найвищий у Європі рівень розораності земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів [1].

Головними правовими елементами в області охорони навколишнього середовища є: система закріплених законодавством правил; державний і громадський контроль дотримання закріплених законодавством правил та юридична відповідальність за порушення вимог законодавства.

Уперше питання екологічного права були порушені на Стокгольмській конференції ООН з навколишнього середовища у 1972 році, на якій прийнята Декларація про право людини на сприятливе навколишнє середовище [2].

У подальшому це право у тій або іншій редакції було закріплено в конституціях багатьох країнах світу. Однією з перших серед яких була Україна, яка закріпила його з 1991 році в «Законі про охорону навколишнього природного середовища», у якому визначені правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

На даний час окрім вищезазначеного закону в Україні діє розгалужена система природоохоронного законодавства, основу якого складають: Водний кодекс України (1995 р.), Земельний кодекс України (2001 р.), Кодекс України про надра (1994 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), Закон України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.), Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.), Закон України «Про відходи» (1998 р.) та інші.

Загалом в Україні діють близько 30-ти загальних законодавчих актів та значна кількість нормативно-правових природоохоронних актів, у числі яких: постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, Указ Президента України, Положення, Інструкції та методики Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України.

Так, використання та охорона водних ресурсів регулюються майже 140 законодавчими та підзаконними актами, земельних ресурсів та надр - 32, тваринного і рослинного світу - 105, природно-заповідного фонду – 105 [4].

Проте, у діючих законодавчих актах має місце низка неузгодженостей із діючими міжнародними актами. Тому першочерговим завданням для Україні є приведення національного законодавства у відповідність із чинними нормами міжнародного права та забезпечення того, щоб нові законодавчі акти нашої держави узгоджувалися з міжнародними вимогами.

Окрім того, серйозною вадою чинного на сьогодні природоохоронного законодавства є відсутність комплексності в регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиної системи. Україні вкрай необхідні більш жорсткі вимоги до здійснення контролю за виконанням нормативних актів та посилення відповідальності за порушення норм природокористування. Держава повинна більш швидко реагувати на результати техногенного впливу на довкілля.

У цілях зменшення використання земельних надр та раціонального природокористування необхідно впроваджувати активні заходи з відповідного економічного стимулювання оптимального господарювання, що в підсумку приведе до скорочення сукупних витрат ресурсів на виробництво продукції за рахунок їх раціонального використання [3].

Потребує розробки та впровадження в Україні Національної програми природокористування на наступні 10 років та більш тривалу перспективу.

Незважаючи на дію низки природоохоронних податків, система плати за природокористування є недосконалою та не сприяє економічному стимулюванню природоохоронної діяльності та упорядкуванню джерел її фінансування. Тому потребує вдосконалення система плати за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища.

Висновок. Отже, правові механізми регулювання природокористування складаються з конституційного регулювання екологічних правовідносин, регулювання правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства, міжнародно-правового регулювання.

Система законодавства й нормативів, що регулюють природокористування в Україні потребує значного удосконалення, приведення до норм міжнародного законодавства та має бути еластичною та швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, пристосовуватися до змін занадто складного середовища, що є запорукою та ефективним засобом подолання екологічної кризи та врегулювання комплексного природокористування.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року» // http:// zakon.rada.gov.ua.

2. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Д. М. Стеченко. — К. : Знання, 2007. — 271 с.

3. Основи екології: навчально-методичний посібник /; сост.: Б.О. Дадашев, В.П. Гордієнко; УАБС НБУ. – Суми: УАБС НБУ, 2006. – 122 с.

4. Туниця Т. Ю. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст / Т. Ю. Туниця. — К. : Знання, 2006. — 300 с.