Экономические науки/10. Экономика предприятия

Левошко Н.В., Радочин Ю.Г.

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка, Україна

Мотивація впровадження енергоефективних проектів на підприємстві

Основою забезпечення усіх видів життєдіяльності суспільства була і залишається енергетика. На даний момент в галузі склалася критична ситуація з постачанням енергетичної сировини та сплатою за її споживання, а енергозбереження - єдиний шлях до покращення цієї ситуації та вирішення проблем в сфері споживання енергетичних ресурсів. Технічний стан підприємств енергетики в Україні характеризується критичним рівнем зношеності основних фондів (від 60 до 70%), збільшенням питомих витрат палива на виробництво електроенергії, зростанням втрат в мережах під час транспортування енергопродуктів. Підвищити рівень енергозбереження можливо за умов зменшення енергоємності виробництва, збільшення виробництва електроенергії за рахунок АЕС, застосування альтернативних видів палива. Крім того, важливим залишається питання вдосконалення правової бази. Так, питання енергозбереження регулюють п’ять Законів України, розроблено понад 50 нормативно-правових актів, понад 100 методичних документів, діють 40 національних (ДСТУ) та понад 60 міждержавних стандартів. За оцінкою експертів за рахунок енергозбереження Україна до 2020 року може заощадити близько 470 млн. тонн умовного палива, що відповідає зменшенню витрат на імпорт енергоресурсів приблизно на 38 млрд. дол [1].

Дослідження у галузі енергозбереження підприємств, ролі владних і комерційних структур у розвитку фінансування енергоефективних проектів здійснили зарубіжні вчені і практики Вексей Е., Гула А. (Польща), Дідушкова М., Вотапек М., Земан І., Сохор В. (Чехія). Обґрунтування і реалізацію практичних проблем з енергозбереження в Україні здійснюють кваліфіковані працівники відповідних служб Державного комітету з енергозбереження, Асоціації енергосервісних компаній (АЕСКО), Центру енергоменеджменту, багатьох організацій, які активно займаються проблемами екології та енергозбереження. Серед них можна відмітити: Праховник А., Іншеков Є., Степаненко В., Рапцун М. та багато інших.

Сьогодні, ні у кого не викликає сумніву, що успіх державної енергозберігаючої політики можливий лише при активній участі у реалізації цієї політики найширших верств населення, при повсякденній увазі до ефективного використання енергоресурсів. І це стосується не лише діяльності працівників підприємств, але й працівників та організацій, органів влади, комерційних установ. Виходячи з цього, перед державою постало питання формування ефективно діючої системи до несення до населення та керівного складу підприємств переваг енергозбереження та здійснення координації роботи регіонів та галузей у реалізації завдань держави та підприємств в цілому, зниження енергоємності валового внутрішнього продукту.

Безумовно, якщо розглядати класичну схему «Виробник – Споживач енергоресурсів», то виробник зацікавлений як можна більше виробити тепла, електроенергії та ін., щоб отримати більші прибутки, розвивати власне виробництво, створювати нові потужності. Споживач зацікавлений в зменьшенні витрат за енергоспоживання, тому він повинен мати високий рівень мотивації по впровадженню енергоефективних та енергозберігаючих технологій [3].

Основні моделі мотиваційного механізму:

- стимулювання керівників, колективів та працівників підприємств за впровадження енергозберігаючих технологій;

- розвиток підприємств та подальше впровадження енергозберігаючих технологій за рахунок економії коштів від впровадження енергозберігаючих технологій;

- проведення загальноміських конкурсів щодо впровадження енергозберігаючої політики;

- впровадження фінансових механізмів для впровадження енергозберігаючих технологій;

- проведення навчання в сфері впровадження енергозберігаючих заходів та технологій.

Шлях по впровадженню енергозберігаючих технологій є складним та витратним саме через:

- Відсутність мотивації споживачів до впровадження енергозберігаючих технологій та "невидимість" кінцевого результату;

- Відсутність стратегії та системного підходу в сфері енергозбереження;

- Низький рівень обізнаності керівників в сфері енергозберігаючих технологій;

- Система бюджетного фінансування комунальних підприємств та бюджетних установ скоріше сприяє пасивний поведінці керівників;

- Нестачу коштів в міських бюджетах для впровадження енергозберігаючих заходів та технологій, формування бюджету на енергозбереження за остаточним принципом;

- Специфіку оцінки реальної матеріальної вигоди від впровадження енергозберігаючих технологій та відсутність системи перерозподілу коштів, якщо така економія є [4].

Саме через відсутність мотивації працівників та самого підприємства до впровадження енергозберігаючих технологій та "невидимість" кінцевого результату, виникає невизначеність.

Отже, проекти по енергозбереженню є важливими як для підприємств, так і для всієї держави в цілому, але розуміння політики енергозбереження переважно як "технічної проблеми", що пов'язана із технічним та технологічним оновленням виробництва, не дозволяє забезпечити належний вплив на загальний рівень ефективності використання енергоресурсів національною економікою.

Енергоефективність проектів виступає своєрідним критерієм якості функціонування економічної моделі держави, злагодженої взаємодії між суб'єктами господарювання, населенням та органами влади.

Суб'єкти господарювання зацікавлені в підвищенні рівня енергоефективності виробництва, оскільки це безпосередньо впливає на його рентабельність і, відповідно, їх прибутки. Держава має сприяти підвищенню ефективності використання енергоресурсів національною економікою, оскільки це дозволяє їй збільшити базу оподаткування (зростання надходжень до бюджету) та зменшити державні витрати (зменшення видатків на енергозабезпечення бюджетних установ), посилити свій вплив на світових ринках та підвищити рівень енергетичної безпеки [2]. Для населення підвищення енергоефективності дозволяє збільшити рівень доходів та зменшити витрати на закупівлю енергетичних послуг. Для суспільства в цілому - це шлях наближення до рівня сталого розвитку. Впровадження різноманітних мотиваційних моделей сприятиме більш ефективному та результативному переходу міст, регіонів та країни в цілому до системних змін в сфері енергоспоживання.

Реалізація проектів можлива коли всі зацікавлені сторони працюють спільно, формуючи взаємовигідні стосунки між виробником та споживачем енергоресурсів.

Література:

1. Енергетична стратегія України до 2030 року // www.aes-ukraine.com/ documens/5390.html - 48k;

2. Здановський В.Г. Деякі аспекти екобезпеки теплоенергетики України та шляхи її покращання // Розвідка і розробка нафтових і газових родовищ - Івано-Франківськ, 2000 - № 37(том 9) - с.21-30;

3. Суходоля О.М. Розвиток нормативно-правової бази енергозбереження та створення механізмів фінансового забезпечення енергозберігаючих проектів. http://www.is.svitonline.com/sukhodolya/index.htm

4. .Ковалко М.П., Денисюк С. П. Енергозбереження - пріоритетний напрямок державної політики України. - К.: Українські енциклопедичні знання, 1998 - 511с.;