Економічні науки  / 10. Економіка підприємств

ас. Селицька К.В.,  Богачова О. П.

Донбаська національна академія будівництва та архітектури, Україна

Проблеми усунення подвійного оподаткування в Україні

 

Практично всі країни світу мають власні правила, що регулюють податкові режими для своїх резидентів, які здійснюють ділову ак­тивність за кордоном, і для іноземних платників податку, які діють у країні. Відмінність підходів різних країн щодо певних питань опо­даткування не тільки зумовлює складність в оформленні необхідної податкової звітності, а й призводить до такого феномену, як подвійне оподаткування.

Проблема подвійного оподаткування загострюється з посилен­ням інтернаціоналізації господарського життя, яка виявляється в ба­гаторазовому зростанні міжнародного товарообміну та обсягів пос­луг, що надаються за межами країни. В податковій практиці й теорії розрізняють подвійне економічне та подвійне юридичне оподатку­вання.

Подвійне економічне оподаткування - ситуація, коли з одного й то­го самого доходу податок сплачують декілька його послідовних отри­мувачів. Це виявляється при оподаткуванні доходу підприємства як самостійного платника та при оподаткуванні доходу акціонера або пайовика при розподілі прибутку. Як правило, проблема економічного подвійного оподаткування розв’язується при розробленні національно­го податкового законодавства, в якому передбачено норми, що дають змогу певним способом зараховувати податок, сплачений на рівні під­приємства, при визначенні податкових зобов’язань акціонера.

Подвійне юридичне оподаткування - ситуація, коли один і той са­мий платник податку оподатковується стосовно одного й того само­го доходу однаковими або порівнянними податками два й більше разів за один період. В принципі подібна ситуація може виникати й у тому випадку, коли платник податку здійснює діяльність лише в одній країні. Таке подвійне оподаткування може виникнути при невідповідності загальнодержавного (центрального, федерального, конфедеративного) законодавства і законодавства на рівні регіонів (штатів, провінцій, областей, земель), а також на рівні органів місце­вого самоврядування. Проте, якщо в одній країні ця проблема може бути вирішена шляхом приведення регіонального і місцевого законо­давств у відповідність із загальнодержавним, то у міжнародних еко­номічних відносинах подвійне і навіть багаторазове економічне та юридичне оподаткування здійснюються на основі податкового зако­нодавства суверенних держав і можуть бути усунені лише шляхом уз­годження численних і складних питань на міждержавному рівні.

У запобіганні подвійному оподаткуванню доходів і майна заці­кавлені не тільки платники податку, податковий тягар яких набагато зростає при послідовному оподаткуванні одного й того самого об'єкта у різних країнах, а й самі країни, що прагнуть до збільшення внутрішнього і зовнішнього товарообігу, залучення іноземних інвес­тицій і підвищення конкурентоспроможності окремих національних підприємств та економіки у цілому. Податковий тягар на юридичних і фізичних осіб, які діють у сфері міжнародних економічних відно­син, без усунення подвійного оподаткування може сягати таких розмірів, що будь-яка участь у міжнародному розподілі праці для них стане економічно невиправданою.

Запобігання подвійному економічному та юридичному оподатку­ванню в принципі можливе і в односторонньому порядку. Для цього країна постійного місця перебування платника податку може дозво­лити йому при виконанні податкових зобов’язань враховувати по­датки, сплачені ним за кордоном. Проте це може призвести до невип­равданих втрат бюджету, а також до різного роду махінацій з боку недобросовісних платників податку. Крім того, у цьому разі країна постійного місцеперебування виступає донором тієї країни, де її гро­мадянин (або підприємство) здійснює економічну діяльність.

Іншим шляхом врегулювання проблеми подвійного оподатку­вання є укладання міжнародних угод. Країни, що підписують такі угоди, йдуть на взаємний компроміс, домовляючись, які податки і з яких категорій платників податку утримуватимуться на території кожного учасника угоди.

У сучасних умовах діяльність багатьох підприємств набула міжна­родного характеру, тобто здійснюється на території декількох країн. Тому часто виникає питання про розподіл і перерозподіл доходів підприємства між джерелами, розташованими у різних країнах. Особливо важлива ця проблема для транснаціональних компаній, діяльність яких у сфері міжнародних економічних відносин є основною.

Міжнародне оподаткування юридичних осіб у принципі подібне до міжнародного оподаткування фізичних осіб, але має певну спе­цифіку як у визначенні суб’єкта оподаткування, так і в обчисленні бази оподаткування. Крім того, існують норми і правила міжнарод­ного оподаткування, які діють лише стосовно юридичних осіб, на­приклад угоди про уникнення подвійного оподаткування диві­дендів.

До проблем міжнародного оподаткування юридичних осіб відносяться:

‒          визначення національної прив'язки юридичної особи - суб’єкта оподаткування;

‒          порядок визначення режиму діяльності іноземної юридичної осо­би на території країни діяльності;

‒          проблеми, пов’язані з визначенням джерела доходу;

‒          урахування податків, сплачених за кордоном, при визначенні по­даткових зобов’язань у країні постійного місця перебування;

‒          порядок визначення податкової бази з прибуткового оподатку­вання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між взаємозалежними економічними агентами.

Зарубіжні економісти розрізняють дві категорії подвійного опо­даткування: економічне та міжнародне. Під економічним, як зазначалося вище, розуміють податок на компанію як юридичну осо­бу плюс прибутковий податок на розподілений прибуток на рівні акціонерів. Міжнародне подвійне оподаткування - це одночасне обкладання в різних країнах ідентичними податками або такими, що мають однакову природу.

Отже, у світовій практиці для уникнення подвійного оподаткування використовують двосторонні податкові договори.

Основним їх призначенням є:

‒          запобігання податковим шахрайствам;

‒          уникнення подвійного оподатковування;

‒          запобігання ухиленню від оподаткування;

‒          розподіл податкових прав між договірними державами;

‒          запобігання податковій дискримінації.

Запобігання податковим шахрайствам. На нього здебільшого посилаються в назвах двосторонніх податкових договорів. Основні поло­ження податкових договорів, що розглядають це питання, - обмін інформацією. Саме двосторонні угоди надають країнам, що співро­бітничають, юридичне право обмінюватися інформацією з податкових питань. Крім того, вони містять положення щодо порядку використан­ня отриманої інформації. Спосіб обміну інформацією вибирається компетентними органами договірних держав. Взаємна допомога між податковими адміністраціями можлива тільки у разі впевненості кож­ної адміністрації в тому, що інша сторона поводитиметься конфіден­ційно з інформацією, яку вона одержує у процесі співробітництва.

Уникнення подвійного оподатковування. Забезпечується визна­ченням у відповідних конвенціях механізму його усунення, а також регламентацією дій особи, яка вважає, що дії держави (держав) приз­водять або призведуть до оподаткування, що не відповідає умовам цих конвенцій.

Запобігання ухиленню від оподаткування. Передбачає перелік видів прибутків, які можуть обкладатися податками, а також зазна­чення у конвенціях відповідних механізмів щодо коректування до­ходів і стягування податків.

Розподіл податкових прав між договірними сторонами. Передба­чає положення, що обмежують право країни обкладати податком де­які статті доходу чи капіталу. Наприклад, податкові договори зазви­чай визначають межу (як правило, 15 %) податків, які країна може стягувати з дивідендів, що виплачуються резиденту іншої договірної держави. Оскільки країна, резидентом якої є власник акцій, здебіль­шого усуває будь-яке подвійне оподатковування дивідендів на підставі національного законодавства, практичний вплив цих поло­жень полягає у визначенні способу розподілу урядами двох країн по­датку на дивіденди.

Запобігання податковій дискримінації. Держава не повинна засто­совувати гірший податковий режим стосовно деяких платників по­датків на підставі того, що вони не є громадянами цієї держави, або до філій дочірніх підприємств іноземних компаній, ніж до націо­нальних підприємств. Правила стосовно відрахувань витрат з метою обчислення оподатковуваного прибутку, повинні застосовуватися однаковим чином як до резидентів, так і до нерезидентів.

Проте це не повинно тлумачитися як зобов'язання держави, яка надає спеціальні податкові пільги своїм громадським організаціям чи службам, поширювати ті самі пільги на аналогічні організації та служби іншої держави, а також як зобов’язання держав, що надають спеціальні податкові пільги некомерційним приватним організаціям, які працюють на суспільне благо, поширювати ті самі пільги на подібні організації, діяльність яких не спрямована на благо цієї дер­жави.

Література:

1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями від 01 січня 2011 року.

2. Вісник податкової служби України: журнал. – 2011. – № 1, 2 і 3.