Экономические науки/10.Экономика предприятия.

Котлярчик Х.П.

студентка Кременчуцького льотного коледжу НАУ, Україна

Наукові керівники: Бескурнікова Ю.Г., Борисенко О.М.

Розвиток інноваційних процесів в Україні

Розвиток суспільства та економічна стабільність залежить від ефективного розвитку науково – технічного процесу в країні. Процеси інноваційної діяльності потребують дослідження , аналізу стану та перспектив впровадження інновацій на підприємствах , з метою оцінки ефективності регіонів України , їх впровадження суб’єктами господарювання та їх вплив на розвиток регіонів та економіки України в цілому .

Протягом 2005-2013 рр. інноваційний розвиток промисловості України відзначався нестабільністю. У докризовий період рівень інноваційної активності підприємств був найвищим у 2007 р. Кількість промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, у 2007 р. порівняно з 2005 р. збільшилася на 23,3 %, їхня частка у загальній кількості промислових підприємств – до 14,2 % (з 11,9 %). Питома вага підприємств які впроваджували інновації у 2008-2009 рр. була дещо знижена, проте вже у 2010 р. підвищилася на 0,8%, а у 2011 р. - на 1,3%. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, зросла на 40,2 %, їхня частка – до 11,5 % (з 8,2 %)[1]. На стан інноваційної сфери руйнівно вплинула світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр., інновації все недостатньо впливають на економіку країни, а макроекономічна ситуація та інституційне середовище, у свою чергу, стримують інноваційну активність підприємств. Її низький рівень характерний для всіх видів економічної діяльності (промислового виробництва, включаючи мале підприємництво і сфери послуг), а також для всіх типів інновацій (технологічних, організаційних, маркетингових).

Реалізація в Україні у 2010-2013 рр. заходів державної політики, орієнтованих на підтримку інноваційних процесів, стала головним рушієм відновлення інноваційної діяльності промислових підприємств. Рівень їхньої інноваційної активності у 2012 р. досяг 17,4 % (у 2011 р. – 16,2 %), серед підприємств переробної промисловості він становив 17,1 %, добувної – 8,6 %, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води – 13,2 %. Впроваджували інновації 13,6 % загальної кількості промислових підприємств (у 2011 р. – 12,8 %; у добувній промисловості – 6,4 %, переробній – 13,9 %, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води – 7,3 %).

Водночас, незважаючи на певну позитивну динаміку, в Україні показники інноваційного розвитку відстають від аналогічних світових значень. Так, у провідних країнах – Німеччині (70%), Канаді і Новій Зеландії (65%), Бельгії (60%), Ірландії, Данії та Фінляндії (55-57%), але й більшості країн Центральної та Східної Європи, де рівень інноваційної активності коливається в межах 20—40%.

Практика показує, що в багатьох країнах промислові підприємства скористалися наслідками фінансово-економічної кризи в частині здійснення відповідної агресивної технологічної політики, що суттєво вплинуло і на загальний рівень інноваційної активності, і на типологічну структуру технологічних інновацій. Для більшості відомих світових компаній кризовий період слугував поштовхом до розвороту в бік процесних інновацій, менш капіталомістких, ніж продуктові, і спрямованих на економію трудових, матеріальних і енергетичних витрат і, врешті-решт, на зниження ціни виробленої продукції й тим самим — на підтримку попиту на неї. При цьому через викликане інфляцією і зростанням валютного курсу різке підвищення цін на імпортовану продукцію було створено сприятливі умови для імпортозаміщення, тобто інтенсифікації потоку продуктових інновацій.

На жаль, в Україні ці умови не було враховано, і криза в цілому негативно позначилася на стані всієї економіки, особливо — на її найуразливішому промисловому секторі. Вже очевидним є той факт, що зовнішні умови економічного розвитку країни сьогодні погіршуються порівняно з докризовим (2008—2009 рр.) періодом. У цій ситуації перспективи посткризового зростання визначатимуться тим, чи почнуть докладатися необхідні зусилля (і держави, і бізнесу, і громадянського суспільства), щоб криза слугувала каталізатором галузевої переорієнтації економіки із сировинних на обробні галузі виробництва за умови випереджального інноваційного розвитку останніх.

Обсяги витрат на інноваційну діяльність у 2012 р. становили - 11,5 млрд. грн., з них 70,1 % коштів було спрямовано на придбання машин, обладнання і програмного забезпечення, лише 10,4 % - на проведення науково-дослідних робіт. Інноваційні витрати у 2011 році становили 14,3 млрд.грн., у 2010р. – 8 млрд. грн..

Інноваційна активність промислових підприємств відбувається за освоєнням і впровадженням окремих напрямів виробництва. Так, у 2012 р. освоєно виробництво 3,4 тис. найменувань інноваційних видів продукції (у 2011 р. - 3,2 тис.), з яких 942 найменування – нові види техніки (у 2011 р. – 897).

Нові явища в інноваційному розвитку зумовлюють суттєві зміни у спрямуванні фінансових ресурсів: головна увага приділяється формуванню й використанню інтелектуального капіталу та підвищенню ефективності тих стадій інноваційного процесу, на яких відбуваються освоєння і комерціалізація нововведень, тобто перетворення їх у реальні інновації. Зокрема, у технологічно розвинутих країнах в останні 10—15 років скорочується обсяг фундаментальних досліджень за одночасного зростання прикладних досліджень, здатних продукувати не тільки науково-технічний чи економічний, а й ринковий ефект.

Наслідком того, що в Україні формувалася і закріплювалася модель економіки, що побудована переважно на низько технологічних галузях і укладах, стало поглиблення у промисловому комплексі тенденції домінування виробництв з низькою наукоємністю. Так, у 2012 р. частка інноваційної продукції в реалізованій промисловій продукції становила 3,3 % (у 2005 р. – 6,5 %), частка експорту інноваційної продукції в реалізованій інноваційній продукції – 36,9 % (у 2005 р. – 50 %). У загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції нова для українського ринку продукція становила 40 %, тоді як решту 60 % становила реалізація продукції, яка була новою для окремих підприємств.

В Україні на фоні поступового зростання загального обсягу фінансування інноваційної діяльності в промисловості його розподіл характеризується незначними коливаннями. За період з 2008 по 2011 р. значно зменшилася частка фінансування за рахунок державного бюджету (з 2,8 до 1,7 %), вітчизняних інвесторів (з 1,4 до 0,3 %), іноземних інвесторів (з 1,0 до 0,4 %). Найбільшу частку протягом тривалого періоду мають обсяги фінансування інноваційної діяльності власними коштами (60,6 % у 2008 р. і 52,9 % у 2011 р.), збільшуються обсяги фінансування з інших джерел (з 34,1 до 45,3 %)[2].

Важливе значення для здійснення інноваційної діяльності у країні має рівень розвитку інноваційного середовища, який можна виміряти за допомогою індексів, що характеризують стан того чи іншого аспекту економіки та суспільства. Україна представлена у декількох доповідях та індексах, які оцінюють технологічну та інноваційну конкурентоспроможність країн.

Згідно з даними Всесвітнього економічного форуму, провідні позиції в рейтингу глобальної конкурентоспроможності у 2012— 2013 рр. займали економіки, що базуються на таких інституційних чинниках, як передові технології, розвинута бізнес-культура та компетентне макроекономічне управління. Серед 144 країн світу, охоплених рейтингом, перші місця посідають Швейцарія, Сінгапур, Фінляндія, Швеція. Німеччина — на 6-му місці, США — на 7-му, а Великобританія — на 8-му місці, Україна посіла 73 місце [3]. Незважаючи на те, що Україна відповідно до рейтингу зі списку факторно орієнтованих економік потрапила у перелік економік, орієнтованих на ефективність, фінансові інститути є дуже слабкими і вразливими, що створює загрози макроекономічній стабільності.

За результатами дослідження індексу економіки знань (Knowledge Economy Index) проведеним Інститутом Світового банку серед 145 країн Україна у 2012 р. посідала 56 місце, що на дві сходинки нижче, ніж у 2000 р. Здатність забезпечувати свій економічний розвиток за допомогою знань в Україні за 10-бальною шкалою було оцінено у 5,73 балу, тоді як, наприклад, у Польщі таку здатність оцінено в 7,41 балу, Болгарії - 6,80, Угорщині - 8,02, Чехії - 8,14.

Аналіз складових індексу свідчить, що Україна у 2012 р. знаходилась на низьких позиціях за субіндексами «економічні стимули та інституції» - 3,95 балу (93 місце у рейтингу), «інформаційні та комунікаційні технології» – 4,96 балу (77 місце), «інноваційна система» - 5,76 балу (59 місце). Слід відмітити високі позиції за субіндексом «освіта та кадри» - 8,26 балу (21 місце), що відображає рівень вищої та середньої освіти, а також рівень підготовки кадрів в Україні.

У 2013 р. Україна за Глобальним індексом інновацій посіла 71 місце серед 142 країни світу, що на 8 позицій менше порівняно з 2012 р. і на 11 - порівняно з 2011р.

Аналіз субіндексів Глобального індексу інновацій свідчить, що основними вадами, які заважають інноваційному розвитку України, є недостатня ефективність державного управління (124 місце у світі) і регуляторного контролю (113), низька якість верховенства права (117), несприятливе бізнес-середовище (127), ускладнений режим сплати податків та банкрутства підприємств (125 та 135 відповідно), недостатня енергоефективність та екологічність виробництв (119 та 97 відповідно), низькі темпи формування капіталів (108), недостатній рівень конкуренції на внутрішньому ринку (101 та 82 відповідно), низький рівень розвитку кластерів (110) та ін.

За оцінками експертів, які здійснювали розглянуті дослідження, інноваційна діяльність в Україні потребує міжгалузевого технологічного обміну, зміцнення зв’язків компаній з університетами та науково-дослідними інститутами, розвитку міжнародної науково-технічної кооперації, венчурного інвестування в нові прогресивні розробки, створення інноваційної інфраструктури, широкого застосування інформаційних технологій тощо.

Таким чином, на сьогодні Україна продовжує розвиватися без суттєвого використання свого інноваційного потенціалу. Інноваційна продукція освоюється в основному шляхом використання науково-технічних надбань попередніх років. Такий тип інноваційного розвитку має досить вузькі межі і не дає можливості підтримувати конкурентоспроможність вітчизняних підприємств протягом тривалого періоду.

Література:

1. The Global Competitiveness Report 2012 – 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.weforum.org/docs/WEF.GlobalCompetitivenessReport - 2012 - 13 pdf.

2.Статистичний щорічник України за 2011 рік/Державна служба статистики. – К.: Август – Трейд, 2012. – 558 с.

3. Kof Index of Globalization [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kof/ethr.ch/globalization/