Економічні науки /10. Економіка підприємства

Моїсеєнко К.В.

Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця

Теоретико-методологічні аспекти управління структурою капіталу підприємства

Сучасне економічне становище потребує від власників та фінансових менеджерів підприємств ефективного управління, уважного контролю та своєчасного коригування структури капіталу підприємства, бо оптимальна структура капіталу дозволяє отримувати максимальний прибуток, рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності. Актуальність теми полягає у тому, що в умовах ринкової економіки в процесі формування та використання капіталу підприємства виникає сукупність специфічних проблем щодо знаходження адекватних шляхів оптимізації його структури, тому існує необхідність у подальшому розгляді та удосконаленні підходів до управління структурою капіталу.

Метою статті є узагальнення теоретико-методологічних аспектів управління структурою капіталу підприємства.

Капітал завжди є необхідним атрибутом діяльності підприємства – від моменту його створення до ліквідації або реорганізації. Ефективність діяльності підприємства значною мірою залежить від рівня розвитку системи управління його капіталом. Управління капіталом передбачає вплив на його обсяг і структуру, а також джерела формування з метою підвищення ефективності його використання.

В основу системи управління капіталом покладено концепцію його структури. Виходячи з того, що однозначного визначення «оптимальна структура капіталу підприємства» як категорії не існує, а тому різні автори трактують оптимальність структури капіталу диференційовано за певними критеріальними показниками. Є.Ф. Брігхем [1, с.223], Ю.М. Воробйов [2, с. 205], Е.С. Стоянова [3, с.415] та інші дають визначення оптимальної структури капіталу як певного співвідношення власного та залученого капіталу, яке призводить до максимізації вартості акцій підприємства. І. О. Бланк, зазначає, що оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення використання власних і залучених джерел, за якого забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості, тобто максимізується його ринкова вартість [4].

Процес управління структурою капіталу ґрунтується на певному механізмі, який являє собою систему основних елементів та функцій, що регулюють процес розроблення та реалізації управлінських рішень у цій галузі.

Налагоджений механізм управління капіталом передбачає [5]:

чітку постановку цілей і завдань управління капіталом, а також контроль за їх дотриманням у плановому періоді;

удосконалення методики визначення й аналізу ефективності використання усіх видів капіталу;

розроблення напрямків оптимізації процесу управління капіталом, а також їх аналізу і впровадження;

розроблення методики оперативного управління високоліквідними обіговими активами;

розроблення загальної стратегії управління капіталом;

використання у процесі управління економічних методів і моделей, зокрема під час аналізу і планування;

орієнтацію на використання внутрішніх важелів впливу на процес управління капіталом.

Методологічною основою управління структурою капіталу підприємства визначено систему принципів і методів формування і реалізації управлінських рішень, спрямованих на оптимізацію структури капіталу в сучасних економічних умовах.

Принципами управління формуванням капіталу І. Бланк [4, с. 66-68] визначає:

1. Інтегрованість із загальною системою управління підприємством. Всі напрями діяльності пов’язані корпорації із необхідністю фінансування, і, відповідно, із формуванням капіталу, за рахунок якого це можна здійснити. В свою чергу фінансування змінює обсяг і структуру капіталу, фінансову стійкість та ліквідність корпорації. Це визначає необхідність органічної інтегрованості управління формуванням капіталу із іншими функціональними системами управління та загальною системою управління корпорацією.

2. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення в площині формування обсягу та структури капіталу, схем фінансування окремих видів діяльності та господарських операцій, розроблені та реалізовані в корпорації у попередньому періоді, не завжди можуть бути використані повторно на наступних етапах господарської діяльності корпорації. Така ситуація викликана рухомістю зовнішнього середовища та змінами, які можуть відбуватись у внутрішньому середовищі корпорації. Врахування зміни факторів, які впливають на управлінські дії дозволить приймати більш обґрунтовані рішення, які сприятимуть зростанню ефективності діяльності корпорації.

3. Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення, які пов’язані із рішеннями в площині формування обсягу, структури капіталу, його залучення із різних джерел і в різних формах пов’язані із ефективністю використання капіталу і результатами діяльності корпорації в цілому. Саме тому управління формуванням капіталу повинно розглядатись як комплексна функціональна керуюча система, що забезпечує розроблення взаємозалежних управлінських рішень, кожне із яких здійснює свій внесок у загальну результативність діяльності корпорації. Отже, управління структурою капіталу розглядається як комплексна керуюча система, місце якої в системі управління капіталом підприємства наведене на рис. 1 [6, с. 134].

0

Рис. 1. Місце управління структурою капіталу в системі управління капіталом підприємства

4. Варіативність підходів до розроблення окремих управлінських рішень. Реалізація цього принципу передбачає, що підготовка кожного управлінського рішення у площині обсягу та структури капіталу корпорації, джерел його формування повинна враховувати можливі зміни і мати відповідні альтернативні варіанти вирішення проблем формування капіталу корпорації. Це дозволить мінімізувати фінансовий та комерційний ризик при прийнятті управлінських рішень, спрямованих на управління формуванням капіталу корпорації.

5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. При управлінні формуванням капіталу (структура, схеми фінансування) головним орієнтиром повинні виступати місія та стратегічні цілі корпорації.

Управління капіталом підприємства, як і весь процес управління, містить стратегічні і тактичні аспекти. Під стратегією розуміють загальний напрямок і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Встановлюючи визначені правила, стратегія дає змогу сконцентрувати зусилля на тих варіантах рішень, що не суперечать обраному напрямку управлінської діяльності. Тактика управління – це конкретні методи і прийоми досягнення поставленої мети у визначеній ситуації й у визначений момент часу. Завдання тактики управління – вибір найоптимальнішого рішення і способів його втілення в ситуації, яка склалася [7].

Існують такі базові стратегії управління капіталом:

консервативна, метою якої є отримання дохідності вищої, ніж за банківськими депозитами за значно менших ризиків, ніж на ринку акцій;

збалансована, де очікується отримання дохідності, що порівнюється з середньоринковою за найліквіднішими акціями, але з меншим ризиком;

ризикова, де метою є отримання максимального приросту активів;

індексна призначена для інвесторів, які мають на меті отримання інвестиційного доходу з портфеля цінних паперів, сформованого на основі індексу [8].

Структура управління капіталом підприємства передбачає управління:

власним капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо формування власного капіталу за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел);

залученим капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо збільшення капіталу підприємства за рахунок таких внутрішніх джерел, як додаткові внески учасників (засновників), випуск акцій тощо);

позиченим капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо збільшення капіталу підприємства за рахунок таких зовнішних джерел, як банківський кредит, товарний (некомерційний) кредит, емісія облігацій тощо);

оптимізація структури капіталу.

В системі управління капіталом важливе значення має саме оптимізація його структури. А враховуючи особливості кожної галузі господарства можна зазначити, що не існує єдиного рецепта раціонального співвідношення власного і позикового капіталу. Однак існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, використання яких дає можливість цілеспрямовано формувати структуру капіталу, яка б забезпечила умови найбільш ефективного його використання підприємством. Серед них можна виділити [9]:

галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність;

стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, які перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть залучати для свого розвитку більшу частку позикового капіталу;

кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура цього ринку, а відповідно, стабільний попит на продукцію підприємства, тим вищим і безпечнішим є використання позикового капіталу і навпаки, в умовах несприятливої кон’юнктури необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зниження обсягу використання позикового капіталу;

кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану цієї кон’юнктури знижується вартість позикового капіталу;

рівень рентабельності операційної діяльності - при високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу;

коефіцієнт операційного левериджу – зростання прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного та фінансового левериджу, тому підприємства із зростаючим обсягом реалізації продукції, які мають низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть набагато збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використовувати велику частину позичених коштів у загальній сумі капіталу;

ставлення кредиторів до підприємства – як правило, кредитори при оцінюванні кредитного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, які іноді не збігаються із критеріями оцінювання власної кредитоспроможності підприємством;

рівень оподаткування прибутку – в умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг з прибутку, різниця у вартості власного та залученого із зовнішніх джерел капіталу знижується. У цих умовах більш прийнятним є формування капіталу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій;

фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства – неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу становить власний капітал і навпаки;

рівень концентрації власного капіталу – для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі для цього передумови;

безпосередній розрахунок показника цільової структури капіталу.

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямів:

встановлення оптимальних рівнів для певного підприємства використання власного та залученого капіталів;

забезпечення залучення на підприємство необхідних видів та обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури [8].

Результатом управління капіталом повинна бути розроблена підприємством на основі власного досвіду із врахуванням теоретичних узагальнень, наведених в економічній літературі, система показників стану і використання капіталу, наприклад:

співвідношення власного, позиченого і залученого капіталу;

норматив власного оборотного капіталу;

плече фінансового важеля (фінансовий леверидж) тощо.

Таким чином в умовах ринкової економіки в Україні процеси, що пов’язані з вдосконаленням системи управління капіталом підприємства, зокрема його формування та використання, набувають особливого значення, оскільки створення та розвиток необхідної фінансової ресурсної бази є важливою умовою сталого економічного зростання.

Література

1. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. Навч.посібник./ Є.Ф. Брікгем. – К. : Центр навчальної літератури - 2008. - 560 с.

2. Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталу підприємства/ Ю.М. Воробйов // Фінанси підприємств. – 2008.- №6.- 332 с.

3. Семенов А.Г. Методи оптимізації структури капіталу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/.

4. Бланк И.А. Управление формированием капитала / И.А. Бланк. - К.: «Ника-Центр», 2008. - 510 с.

5. Городня Т.А., Стефанюк О.Р. Сучасна стратегія управління капіталом підприємства / Т.А. Городня // Науковий вісник НЛТУ. – 2008. – Вип..18.10. – С.250-253.

6. Яремко І. Й. Управління капіталом підприємства: економічний і фінансовий інструментарій : монограф. / І. Й. Яремко. – Л. : Каменяр, 2006. – 176 с.

7. Подольська В.О.Фінансовий аналіз:[навч.посіб.] / В.О.Подольська, О.В.Яріш.-К. : Центр навчальної літератури, 2007.- 202 с.

8. Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер.кол.авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - К. : КНЕУ, 2008. -536 с.

9. Боронос В.Г. Формування механізму оптимізації структури капіталу та його вплив на фінансовий потенціал підприємства [Teкст] / В.Г. Боронос // Механізм регулювання економіки. – 2010. – № 3.Т.1 – C. 154–166.