Економічні науки /13. Регіональна економіка.

Гоменюк М. А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Місцеве самоврядування, як основний ресурс забезпечення сталого економічного розвитку

На сьогоднішній день важливим є розгляд та впровадження новітніх механізмів управління місцевим економічним розвитком, адже світова фінансова криза призводить до погіршення економічного стану і в Україні. При цьому, особлива увага стала приділятися впровадженню нових управлінських підходів та технологій, які б дозволяли максимально використовувати внутрішні переваги та ресурси на місцевому рівні. Практика довела, що передумовою сталого національного економічного розвитку є самодостатність територіальних громад, їх здатність раціонально використовувати наявні у них ресурси.

Проблемою підвищення ефективності управління на місцевому рівні займаються такі науковці, як: О. Батанов, О. Бойко-Бойчук, Л.Е. Горян, А. Гошко, В. Корженко, Ю. Куц, В. Мамонова, Г. Музиченко та ін.

Метою даної статті є розгляд та узагальнення ідей щодо місцевого економічного розвитку та окреслення вимог щодо управління цим процесом.

Можливість місцевих громад самим визначати, які повноваження залишати за собою та повною мірою розпоряджатися ресурсами, які знаходяться на території – все це є одним із ключових принципів Концепції реформування місцевого самоврядування.

Вже з перших років незалежності в нашій країні здійснювалися поступові кроки, спрямовані на відродження самобутніх самоврядних традицій українського народу з урахуванням сучасних міжнародно-правових стандартів у сфері організації управління на місцях. За час, що минув, у цій сфері багато що зроблено. Зокрема, вдалося закласти правові, організаційні, матеріально-фінансові засади місцевого самоврядування. Питанням його організації був присвячений окремий розділ Конституції України, прийняті Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи самоорганізації населення», «Про службу в органах місцевого самоврядування», значний регулятивний потенціал у цій сфері несуть й інші законодавчі акти[1].

Проте, поряд з безумовними здобутками щодо розбудови місцевого самоврядування в Україні, необхідно визнати, що зроблено далеко не все з того, що є необхідним. Місцеве самоврядування в Україні на сучасному етапі потребує суттєвого реформування. На сьогоднішній день є висунуто багато ідей щодо поліпшення управління на місцевому рівні і всі вони є об’єднаними у різні групи, проте у даній статті буде розглянуто 3 із них.

1. Економічний розвиток, як вивільнення людського потенціалу.

2. Економічний розвиток, як збереження соціального середовища.

3. Економічний розвиток, як результат керівництва.

Економічний розвиток, як вивільнення людського потенціалу.

Головною ідеєю цього підходу є необхідність посилення уваги місцевих органів управління до використання потенціалу населення, як найважливішої умови економічного розвитку. Адже, представники, які вивчають цей підхід підкреслюють, що економіка – це насамперед люди.

Через низьке використання творчих здібностей працівників та не змогу місцевих органів управління повною мірою використати потенціал громадян, рівень розвитку економіки в Україні, бажає кращого. У зв’язку з цим, питання соціальної політики, спрямовані на забезпечення високої якості освіти, виходять на перше місце і тому витрати на освіту і перепідготовку робочої сили у витратних статтях бюджетів державних установ, необхідно істотно збільшити.

Результатами досліджень було встановлено, що рівень і якість освіти впливають на якість і продуктивність праці працівників. Також під час досліджень, що проводилися представниками даної ідеї, виявилося, що рівень освіти істотно впливає на міграцію [3]. Виявилося, що молодь, мігруючи з районів, що мають економічний спад, зазвичай представлена найосвіченішими людьми.

Отже, «розвиток людських ресурсів» на відміну від інших підходів зосереджує увагу на людях, як агентах соціальних змін і розвитку їхнього потенціалу.

Економічний розвиток, як збереження соціального середовища

Цей підхід віддає перевагу «соціальній відповідальності порівняно з економічною автономією; децентралізованому демократичному управлінню порівняно з ієрархічними структурами централізованого або корпоративного управління; сприйняттю цілісності порівняно з абстракцією окремих взаємозв’язків» [4].

У рамках цього напряму особлива увага приділяється не зовнішнім економічним стимулам, а місцевим інтересам і тим внутрішнім прискорювачам, які сприяють розвитку територіальних громад.

Будучи вдосконаленим варіантом теорії систем, цей підхід передбачає, що соціальний аналіз має справу із складними моделями взаємозв’язків, які швидко змінюються[3].

Тому представники даного підходу враховують те, що людські стосунки можуть впливати на ухвалення економічних рішень. Вони підкреслюють, що на якість рішення можуть впливати і обурення тих суб’єктів, які знаходяться в невигідному становищі, і незадоволення ділових і громадських еліт, коли руйнуються їх пропозиції щодо тих або інших моделей розвитку.

Однією із базових цінностей представників даного підходу є територія, внаслідок чого дуже часто прагнення зберегти статус віддаляє питання соціальної справедливості на другий план, особливо якщо вони виходять за адміністративні або соціальні межі територіальної громади. Так, зокрема, приділяючи велику увагу питанням внутрішніх (місцевих) взаємозв’язків, представники даного підходу знижують значення соціальних і економічних зв’язків з іншими територіальними громадами. Проте, значення цього чиннику для місцевого розвитку не можна недооцінювати. Адже, крізь призму цього чиннику виразніше оцінюється значущість місцевих ресурсів, цінність громадської думки тощо.

Економічний розвиток, як результат керівництва

У сучасній літературі, присвяченій розвитку територіальних громад, тема керівництва займає центральне місце.

Можна зазначити, що даний підхід виділено на основі визнання пріоритетним у економічному розвиткові суб‘єктивних чинників – характеру, методів та особливостей керівництва. Відповідно до цього, як відзначають представники даної ідеї, управління економічним розвитком може здійснюватися на основі використання декількох стилів – авторитарного, ліберального, демократичного. Найбільш ефективним в сучасних умовах є демократичний стиль, заснований на співпраці – рівноправних відносинах всіх суб‘єктів економічного розвитку (влади, бізнесу, громади тощо) задля досягнення спільно визначених цілей[6].

Керівництво на основі співпраці передбачає об’єднання зусиль у розв’язанні важких і суперечливих проблем, у вирішенні групових або соціальних конфліктів, що стримують економічний або соціальний розвиток. При цьому термін «співпраця» свідомо замінює термін «партнерство», передбачаючи постійне обговорення місцевих проектів, програм економічного розвитку та їх подальше спільне виконання. При цьому представниками даної концепції підкреслюється важливість міжорганізаційних зв’язків і вільно побудованих соціальних мереж, мобілізуючих ресурси населення.

Вчені підкреслюють, що від того, наскільки впливовим, авторитетним є місцеве керівництво, залежить здатність його членів об’єднатися для спільного вирішення нагальних соціальних та економічних проблем.

Звертаючись до 3 розглянутих підходів, які останнім часом набули найбільшої популярності, можна дійти висновку, що на поліпшення економічного розвитку країни великою мірою впливає розвиток самого місцевого самоврядування. Перш за все це:

- покращення процесу розкриття людського потенціалу на місцевому рівні, шляхом забезпечення високої якості освіти та перепідготовку робочої сили;

- поліпшення соціального середовища через покращення людських стосунків, можуть впливати на ухвалення економічних рішень;

- збільшення ефективності праці керівників, адже від авторитету місцевого керівництва, залежить здатність його членів об’єднатися для спільного вирішення нагальних соціальних та економічних проблем.

Підсумовуючи вищесказане можна зробити висновок, що саме на рівні місцевого самоврядування сьогодні зосереджено основний ресурс для забезпечення сталого економічного розвитку держави, забезпечення належної якості життя громадян. Тому важливим є не лише підтримання вже існуючого місцевого самоврядування, а й створення нових умов, задач та принципів роботи для покращення наслідків виконання його обов’язків. І саме тоді місцеве самоврядування буде одним з основних засобів забезпечення ефективного економічного розвитку країни.

Література:

1. Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні / Кампо В.М. - К.: Ін Юре, 2006.

2. Бойко-Бойчук О.В. Розвиток міст та регіонів України: методологія державно-правового експерименту / Бойко-Бойчук О.В. Верланов Ю.Ю. - К.: Міленіум. 2003.

3. Капелюшников Р.И. Новая институциональная теория. www.libertarium.ru/libertarium/kapelushnikov.

4. Корнієнко М. “Пошук варіантів місцевого самоврядування ще продовжується” // Місцеве тарегіональне самоврядування України / Корнієнко М. - К., 2004.

5. Федів І. Місцеве самоврядування, територіальне і регіональне управління в України // Місцеве і регіональне самоврядування в Україні / Федів І. – К. – 2005.