Економічні науки/13. Регіональна економіка

К.е.н. Гусєва М.О.

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів

Регіональна структурна політика та її місце серед складових державної політики

Складність та неоднозначність процесів регіонального розвитку, зумовлених впливом різноманітності внутрішніх та зовнішніх чинників, призводить до виникнення сутнісних змін у функціонуванні регіональних економічних систем, що, в свою чергу, зумовлюють структурні трансформації регіонального розвитку. Перехід до структурної ролі у регіональній політиці сьогодні визначається тим фактом, що з початку ХХІ сторіччя остання стала менше орієнтуватися на перерозподіл доходів і зайнятості і більше на стимулювання структурних змін.

Регіональну структурну політику можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на управління структурними зрушеннями, які відбуваються всередині регіональної соціально-економічної системи, з метою раціонального використання її потенціалу та конкурентних переваг території, залученні інноваційних технологій, підтримки розвитку тих елементів, які забезпечують економічне зростання та розв’язання актуальних проблем функціонування її економіки.

Розглядаючи поняття регіональної структурної політики постає питання про визначення її місця серед складових елементів структури державної політики. На основі аналізу і узагальнення різних точок зору науковців-дослідників у даній сфері варто зазначити, що досі не склалося чіткого однозначного підходу до структуризації державної регіональної політики і, зокрема, визначення місця регіональної структурної політики в загальній структурі державної політики. Одні вчені визначають окремо структурну політику держави і вважають, що головними її завданнями є подолання диспропорцій, що виникають між окремими сферами, галузями економіки країни, а також регіонами та інституціями, і формування на цій основі збалансованої структури національного господарства [1]. Відтак, вони розглядають загалом структурну політику держави у галузевому, регіональному та інституціональному аспектах (зрізах) і зазначають, що «регіональна складова структурної політики — це комплекс різних заходів (законодавчих, адміністративних, економічних), здійснюваних як центральними, так і місцевими органами влади, метою яких є усунення диспропорцій у соціально-економічному розвитку, більш повне використання потенціалу регіонів, сприяння розвитку депресивних районів країни». А «виокремлення регіонального аспекту в структурній політиці зумовлено об'єктивною нерівномірністю в розміщенні природних ресурсів, продуктивних сил і населення, а також потребою забезпечення прийнятного рівня і якості життя в кожному регіоні країни» [1].

Деякі автори як складові елементи структурної політики держави розрізняють галузеву та регіональну. У першому випадку вони зазначають, що об’єктом державної політики виступають підприємства певних галузей чи виробництв, а у другому увага зосереджується на економічно відсталих районах з метою підтягування їх до середнього по країні рівня розвитку [2]. Крім того, самостійною ланкою економічної політики вони виділяють технологічну (інноваційну) структурну політику, яка спрямована на підтримку НТП як фундаментальної основи структурних перетворень.

Вчені – регіоналісти розглядають структурну політику у рамках регіональної політики держави, зокрема як компонент регіональної економічної політики. Ряд економістів під керівництвом Долішнього М.І. зазначає, що регіональну економічну політику доцільно розглядати як конгломерат бюджетної, податкової, кредитної, цінової, структурної, інвестиційної та інституційної політики [3].

Інші науковці стверджують, що регіональна структурна політика має виконувати роль сполучної ланки між мікроекономічним рівнем, що характеризується ефективним функціонуванням окремих підприємств, та макроекономічними пріоритетами розвитку загальнодержавної структурної політики [4].

Зважаючи на ряд проаналізованих підходів, ми виходимо з того, що регіональну структурну політику слід розглядати на двох рівнях її реалізації, а саме на національному та регіональному. У першому випадку це означає, що держава в рамках загальної структурної політики провадить політику структурних зрушень на національному рівні і остання, в свою чергу, зводиться винятково до дій держави стосовно регіонів. В цьому випадку мова йде про державну економічну структурну політику в контексті її регіональної складової. У другому випадку регіональна структурна політика – це політика, яка здійснюється окремими регіонами в межах наданих їм прав та повноважень і вона реалізується в рамках регіональної соціально-економічної політики (рис.1).

Рис. 1. Місце регіональної структурної політики серед складових державної політики

Джерело: складено автором

Слід зазначити також кілька слів про причини виділення регіональної структурної політики серед загальнодержавної структурної політики. Як підтверджують численні дослідження, сьогодні вивчення розвитку економічних процесів тільки в часі вже не може служити надійною методологічною основою аналізу відтворення суспільного продукту і прийняття рішень по структурній політиці в регіоні. Це пов’язано не тільки з тим, що природні умови й сама територія регіонів служать обмеженням росту масштабів економічної діяльності, але й підсилюється залежність відтворювального процесу в масштабах країни від специфічних відтворювальних умов окремих регіонів [5]. Сучасну регіональну політику не можна зводити лише до забезпечення повної зайнятості, регулювання фінансових потоків та ринкового попиту. В даному випадку особливістю саме структурної політики також її функцією є управління найбільш складними потоками організаційно-технологічних змін, які відбуваються у регіональній соціально-економічній системі (рис.2). Отож, виділення регіональної структурної політики серед загальнодержавної структурної політики насамперед має місце тому, що існує залежність відтворювального процесу в масштабах країни від специфічних відтворювальних умов окремих регіонів (рис.2).

Рис. 2. Порівняння функцій регіональної економічної політики та регіональної структурної політики

Джерело: складено автором

Регіональна структурна політика сьогодні стає вагомим інструментом регулювання соціально-економічного розвитку регіональних систем, особливо, коли інституту ринкового саморегулювання є недостатньо. Лише завдяки механізму структурної політики можна досягнути активізації внутрішнього потенціалу та розв’язання сутнісних проблем розвитку регіональної системи з метою соціально-економічного зростання території та підвищення життєвого рівня населення регіону. Саме така політика покликана стати засобом ефективного використання резервів регіональної соціально-економічної системи на відміну від галузевих (локальних) методів управління. Відтак, регіональна структурна політика як елемент внутрішньої соціально-економічної політики регіону не може бути явищем тимчасовим, але навпаки, випливаючи із конкретних завдань розвитку регіону, є неперервним процесом синтезу мети, конкретних завдань, цілей та напрямів, які можуть коригуватися у часі, проте базові з яких є незмінними.

Література:

1. Економічна політика: навч. посіб. / О. О. Бєляєв (кер. кол. авт.), А. С. Бебело, М. І. Диба та ін. – К.: КНЕУ, 2004. – 287 с.

2. Гулик Т.В. Напрямки структурної перебудови економіки України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nie/2011_4/180-185.pdf

3. Регіональна політика: методологія, методика, практика / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відповідальний редактор академік НАН України М.І. Долішній. – Львів, 2001. – 700 с.

4. Дудкін П. Структурні трансформації розвитку регіональної економіки та їх інституційне забезпечення / Дудкін П., Дудкіна О. // Галицький економічний вісник. — 2010. — №4(29).— с.92-97

5. Папп В.В. Структурні процеси в економіці регіональних суспільних систем: теорія, методологія, практика: монографія / В.В. Папп; НАН України. Інститут регіональних досліджень; [відп. Ред.. Л.Т. Шевчук]. – Львів, 2009. – 340 с.