Економічні науки/14 Економічна теорія

Д.е.н. Коденська М.Ю.

Академія праці, соціальних відносин

і туризму Федерації профспілок України

Напрями формування людського капіталу

Людський капітал – важливіша структурна складова інвестиційної діяльності, особливо на шляху розвитку інтелектуально-інформаційного суспільства. Його активне нагромадження й раціональне використання у всіх сферах господарської діяльності і на всіх рівнях управліннях економікою сприяє забезпеченню стабільного соціально-економічного розвитку країни.

Людський капітал, що сумарно складається з капіталу конкретної людини, конкретної особливості є найбільш структурованим за своєю формою, ресурсними складовими, які мають властивості спрямовуватись у різні сфери людської діяльності, забезпечуючи власне самовідтворення і саморозвиток.

Ресурсні складові людського капіталу в залежності від рівня свого розвитку включають: фізичний стан людини (здоров’я, витривалість, стійкість, психологічну стабільність, відношення і здатність до праці й навчання); інтелектуальну складову (освіченість, кмітливість, креативність, культурність, підприємливість, відповідальність); духовну складову (моральність, соціальність, гуманістичність, мудрість, сумлінність, сповідування цінностей і норми, чесність і розсудливість).

Складові людського капіталу з одного буку є системними факторами розвитку, накопичення (формування) і реалізації безпосередньо людських ресурсів, з іншого боку – рівень розвитку людського капіталу визначає економічність і соціальність людини, її спроможність брати участь в управлінні підприємством, підвищуючи ефективну виробничу чи інші види діяльності, забезпечувати відтворення і самовідтворення, підвищувати свій соціальний ресурс.

Інвестиції у капітал людини, особистості, а сумарно у людський капітал сприяють формуванню, відтворенню і нарощуванню фізичного, інтелектуального і духовного потенціалу суспільства, держави.

Виходячи із структурных складових людського капіталу його формування має різнорівневий характер:

· Особистісний – формування капіталу людини здійснюється особистістю в родинному колі окремої сім’ї з дня її народження під впливом сформованого мікросередовища. При цьому кожна сім’я повинна мати у своїй власності стільки матеріальних та фінансових ресурсів, щоб на достатньому рівні утримувати себе, бути незалежним у виборі своєї діяльності, за власним інтересом, та спроможним розвивати й виховувати своїх дітей.

· Мікрорівневий – формування капіталу людини, окремою особою здійснюється самостійно та під впливом сформованого конкретного соціального мікросередовища в окремому селі чи підприємстві (мікрорівень), незалежно від форми власності чи форми господарювання. Цей рівень визначатиметься станом розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та сукупним капіталом особистостей, що проживають у конкретному селі, чи працюють на конкретному підприємстві.

· Галузевий – формування капіталу людини визначатиметься сукупним капіталом особистостей, сформованим на особистісному та мікрорівні з подальшим ціленаправленим його розвитком для використання у виробничому процесі конкретної галузі чи продуктового підкомплексу, або іншого виробництва, обслуговуючої (обслуговуючих) галузей, визначатиметься рівнем їх розвитку та залежатиме також від розвитку сфер освіти, культури, науки.

Наведені рівні формування людського капіталу взаємопов’язані і взаємообумовлені, є визначальними розвитку й формування якісних характеристик капіталу людини, видатки на реалізацію яких визначаються не тільки економічним розвитком держави. Різнорівневий характер формування людського капіталу потребує відповідних вкладень для свого розвитку конкретної особистості, сім’ї, села, селища, підприємства, галузі, продуктового підкомплексу, регіону, держави.

Кожна людина, це суспільна людина, що формується з дитинства культурою, історією, навколишнім соціальним і виробничим середовищем в процесі зростання й виховання, навчання, діяльності. І саме через ці цінності людина накопичує в собі певні прагнення, соціальні, політичні, особистісні уявлення про те, якою людина має бути. А з боку суспільства – якою вона повинна бути. Отже, для нормального розвитку людини з самого дня її народження має бути сформоване таке середовище, яке б забезпечувало всі умови її життя, виховання, освіти. Разом з тим рівень здоров’я людини, рівень її освіченості, інтелектуальності, духовності, професіональності є критеріями її розвитку, складовими капіталу людини.

Розвиток капіталу людини визначається не тільки рівнем володіння кожною конкретною людиною сучасними науковими знаннями, а й здібністю і вмінням реалізувати свою професійність, мотивуючи це необхідністю примножувати свій капітал. Виходячи з вищевикладеного вирисовується модель формування й розвитку капіталу людини і напрямів його інвестування. У структурі моделі розвитку людини складовими є:

- здоров’я, інтелектуальність, духовність;

- база (основа) розвитку людини (сім’я, школа, соціальне середовище, суспільство, держава);

- напрями фінансування інвестицій у розвиток людини (оздоровлення, медичне обслуговування, змістовний відпочинок, культурно-просвітницькі програми, забезпечення робочими місцями, житлом і комунальними послугами, інформаційним, телекомунікаційним і транспортним зв’язком, сучасним дорожнім господарством та іншими соціальними програмами);

- джерела інвестицій у розвиток людини (видатки Державного бюджету, регіональних і місцевих бюджетів через державні цільові програми, власні заощадження сім’ї, прибутки підприємств, промислово-фінансових формувань, меценатство, громадські організації).

Для визначення пріоритетів в соціальній сфері, що забезпечують інвестування у розвиток людини, необхідно здійснити оцінку її розвитку у кожному селі, селищі. Інвестиції в соціальний розвиток села мають бути одним з пріоритетних завдань держави, спрямовуватися на повноцінне відтворення населення країни.

Забезпечення соціально-економічного розвитку села має здійснюватися: пропорціями інвестицій на республіканському, регіональному (обласному) і місцевому рівнях; фінансовою, податковою, кредитною і ресурсною політикою; системою державної підтримки; політикою забезпечення приросту населення.

Розвиток сільських населених пунктів має поєднувати всі традиційні форми розселення, що склались в Україні – село, селище, поселення, хутір при рівних їх правах на життєдіяльність.

Вчені стверджують, і не безпідставно, що головним пріоритетом розвитку в новому столітті буде людина, як гармонійна складова Природи, Всесвіту. Саме в проблемі розуміння феномену людини на землі мають поєднуватись дослідження економістів з практичним втіленням їх у життя. Лише в суспільстві, орієнтація розвитку якого буде направлена на формування якісного людського капіталу, на фізичний й духовний розвиток людини, можливе впровадження і реалізація інноваційної моделі розвитку економіки, передача з покоління в покоління знань, вміння і навичок, відродження села.

На вирішення соціальної проблеми на селі значний вплив матиме різнобічна (не тільки виробнича) орієнтація господарської діяльності.

Завдання динамічного розвитку соціуму, сільської місцевості можуть вирішуватись через стимулювання розв’язання соціальних проблем і надання їм пріоритетності, першочерговими серед яких є створення нових робочих місць з врахуванням раціонального використання наявного виробничого потенціалу, організація служб, установ і підприємств ринкової та обслуговуючої інфраструктури, створення соціально-культурних та побутових служб і закладів, організація прийнятної моделі сучасної служби медицини праці, що враховувала б різні форми медичного обслуговування населення (гігієни, профілактики, лікування) тощо.

На вирішення соціальних проблем, забезпечення належних умов життя і праці жителів села повинні бути запрограмовані з одного боку – певні інвестиційні ресурси, включаючи державні капіталовкладення, з іншого - об’єднані зусилля організаторів виробництва. Шляхи вирішення проблеми можуть бути різні, але в їх основі мають бути: чинні закони, санітарні норми й правила, відповідні етичні принципи.

Джерелами для розбудови соціальної інфраструктури регіону мають бути: - державні централізовані капіталовкладення – установлений відсоток від валового внутрішнього продукту, але не нижче 1 відсотку; - кредитні ресурси на капіталовкладення для будівництва і вирішення питань виробничої і соціальної сфери, насамперед, створення робочих місць та сучасного житла.

Однією із форм сприяння соціально-економічному і культурному розвитку соціуму у сільській місцевості і джерелом інвестицій найбільш оригінальних інвестиційних проектів в соціальній сфері може бути створення на рівні села (району, області) благодійного Фонду відродження села. Ініціаторами створення таких фондів можуть бути відомі, заслужені люди (бувші керівники колгоспів, радгоспів, інших установ тощо), що свого часу багато зробили для селян, села, в якому проживали і працювали. Такий Фонд має діяти за своїм статутом, на громадських засадах. Мета його створення – акумулювати добровільні внески як окремих громадян, так і юридичних осіб, насамперед, місцевих патріотів, численних земляків у різних місцях України, а можливо, і за кордоном, прибуткових підприємств. Кошти фонду мають спрямовуватись на благоустрій села, розвиток освіти, культури, охорони здоров’я, збереження і розвиток народних традицій на розвиток і примноження капіталу людини.

Використана література:

1. «Про державні цільові програми»: Закон України від 18 березня 2004 року № 1621 – VI

2. О.Шаповал. Найефективніше вкладати у людину//УК, 12 березня 2003 р.,с.16.

3. Інвестиційна привабливість аграрно-промислового виробництва регіонів України / [Саблук. П.Т., Кісіль М.І., Коденська М.Ю. та ін.]; за ред. М.І. Кісіля, М.Ю. Коденської. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 478.

4. Концептуальні засади розробки і реалізації інвестиційних програм в аграрно-промисловому виробництві / Саблук П.Т., М.Ю. Коденська. – К.: ННЦ ІАЕ, 2012. – 46с.