Економічні науки/Государственное регулирование экономики

К.е.н. Яременко М.О., Осіпова Ю.В.

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ «Криворізький національний університет», Україна

Державне регулювання інноваційної політики в країнах з перехідною економікою

Еволюція людської цивілізації у ХХІ столітті переконливо підтверджує той факт, що головним чинником стійкого економічного розвитку країни є науково-технічні інновації, або комерційне застосування нових, більш продуктивних технологій, які істотно змінюють обсяги та якість виробництва і споживання. Головним фактором економічної політики всіх розвинених держав, на який робиться опір, є інноваційна політика та сприяння інноваціями на підприємствах, які визначають здатність національної економіки до подальшого розвитку, ефективного використання найновіших технологій.

Узагальнюючи вище сказане можна надати наступне визначення інноваційної політики – політика систематичного і практичного управління нововведеннями у розрізі суспільства або конкретного підприємства, галузі чи країни.

На характер і зміст інноваційної політики впливає потреба переходу національного господарства від екстенсивного до інтенсивного методу розвитку за рахунок кращого використання наявних обмежених виробничих ресурсів, отримання максимальних результатів при їх мінімальних витратах, а також результати наукових фундаментальних досліджень [5]. Особливого значення інноваційний процес набуває для перехідних економік. Адміністративно-командна система, що була встановлена довгий час виявилась неефективною системою господарювання, і в умовах жорсткої міжнародної конкуренції та встановлення врівноважених цін вона поставила більшість існуючих підприємств перед загрозою банкрутства [3; с.12]. Подолання такого стану можливе тільки через введення та регулювання інновацій, через потужний інноваційний перерозподіл ресурсів суспільства на користь конкурентоспроможних наукоємних виробництв.

Важливим чинником нестабільності інноваційної активності підприємств є відсутність платоспроможного попиту на інноваційну продукцію. Тому його стимулювання та забезпечення є важливим завданням держави. До основних заходів центральної влади щодо формування попиту на інновації необхідно віднести:

1. Подолання байдужості до нововведень та формування в підприємницькому середовищі і суспільстві інноваційної ідеології та психології;

2. Стимулювання попиту населення на національні наукомісткі продукти;

3. Заохочення підприємницького попиту на інноваційні ресурси;

4. Стимулювання інноваційного попиту на ресурси в державному секторі;

5. Сприяння та стимулювання експорту наукомісткої продукції.

Для встановлення і закріплення міцної інноваційної платформи у державі необхідно створення «ідеології інновацій» у суспільній свідомості. Закладення даної думки має починатися з освітнього базису та переходити у подальший шлях розвитку в житті кожної особистості, що є громадянином даної держави. Необхідне чітке усвідомлення того, що інновації є рушійним фактором суспільного та економічного життя держави. Але окрім цього інноваційний розвиток не можливий без розвитку внутрішнього ринку та підняття рівня життя населення.

Однією з країн з перехідною економікою є Україна. Інтенсивність розвитку світових глобалізаційних процесів, інтегрованість економічних систем та активна співпраця України з країнами ЄС та СНД вимагає від неї покращення її економічного стану та особливо інноваційного потенціалу. Розбудова інституційного сектору надає можливість перейти до нового етапу в економіці, що безперечно виведе її на новий рівень функціонування та сприйняття у світовій системі. Головними пріоритетами державної політики України відповідно до положень «Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України» (схваленою постановою Верховної Ради України (від 13 липня 1999 р. № 916-XIV) визначені:

1) У сфері наукового-інституційного розвитку: фундаментальна наука, прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний, виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку; наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;

2) У сфері технологічного розвитку: дослідження та створення умов для високопродуктивної праці й сучасного побуту людини; забезпечення медичних закладів медичною технікою, а населення — лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

3) Запровадження сучасних технологій та техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, передусім агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

4) У сфері виробництва: формування наукомістких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне й технічне оновлення базових галузей економіки держави; упровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів [1, с. 12].

Так ставка державних органів на інноваційний потенціал країни дозволяє визначати й інші напрями державної політики. Але основним недоліком інноваційної політики, що здійснюється державними органами України залишається її спрямування на управління у більшості випадків «процесом», а не «кінцевим результатом». Є необхідність створення матеріально-технічної основи для стимулювання та забезпечення організаційно-технологічних умов для науково-технічної та виробничої сфер, що мають потенціал. Для вдосконалення інноваційної політики важливим залишається формування та стимулювання економіко-правового середовища для економічних суб’єктів, що можуть і мають надати кінцевий позитивний результат. Забезпечення інноваційного розвитку вимагає спільних і скоординованих зусиль центральної влади, органів регіонального управління та місцевого самоврядування. Кожен з цих органів має виконувати певне завдання та відігравати свою роль у розвитку інноваційного середовища.

Державна інноваційна політика повинна стати найважливішою опорою діяльності, спрямованої на виведення економіки з кризи та піднесення її на новий рівень розвитку. Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування нових машин, матеріалів, технологій виробництва, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу. Досвід показує, що значна частина науково-технічних інновацій пов¢язана з інвестиційними товарами, які потребують капітальних витрат. Тому, якщо рівень нагромадження, відповідно, інвестицій у країни низький, то потенційні можливості розвитку науково-технічної сфери можуть бути втраченими. Цей аспект сьогодні дуже актуальний для країн з перехідною економікою, бо процес відтворення виробничого апарату переживає глибоку кризу. [1; с.37] Створення інвестиційної платформи є також одним із важливих завдань у керуванні та впровадженні інноваційної політики.

Інноваційна політика для країн з перехідною економікою відіграє важливу роль через її місце у функціонуванні векторних галузей економіки. Вона має бути спрямована на позитивний результат від її впровадження, врегульована та визначена органами державної влади. Таким чином вона стане міцним поштовхом для утвердження держави на світовій арені.

Література

1. Данько М. Проблеми прогнозування інноваційно–технологічного розвитку економіки // Економіка України, 2008. №5.– С.35–40.

2. Патон Б. Інноваційний шлях розвитку економіки України // Вісник НАН України, 2006. – №2.– С.11–16.

3. Положення «Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України» (схваленою постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. № 916-XIV). – 12 с.

4. Соціально–економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / [за заг. ред. В.М. Гейця та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.

5. Чухно А. Нова економічна політика (теоретико – методологічні засади) / А.Чухно// Економіка України. – 2005. – No7. – С. 15 – 22.

6. Хруневич К. Особливості інноваційної політики в умовах трансформаційної економіки /К. Хруневич, С. Покрова – [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/20511/1/108.pdf