Экономические науки/ 15.Государственное регулирование экономики

Андрюшко А.К.

директор ДП «Кривбасстандартметрологія», Україна

Державне сприяння розвитку інноваційно-активних підприємств в Україні

Сучасна держава може мати стійкий розвиток тільки за умови, якщо її економічна політика спрямована на підвищення рівня та якості життя громадян, розширення їх можливості формувати власне майбутнє. У Концепції переходу України до ринкової економіки зазначається, що основною метою державного регулювання економіки є досягнення ефективного постійного й стабільного економічного, соціального, наукового та культурного розвитку країни. При цьому державне регулювання забезпечується управлінською, плановою та контрольною діяльністю міністерств, державних комітетів і інспекцій України й включає втручання в діяльність підприємств та інших господарюючих суб’єктів.

Досвід світових лідерів у сфері інновацій і високих технологій свідчить про необхідність державного управління цими процесами. Упродовж останніх десятиліть уряди країн і керівництво корпорацій стабільно нарощують витрати на науку, інновації, високі технології. Навіть під час фінансовоеко номічних криз розвитку науки й інноваційної діяльності приділяли особливу увагу. Усе це зумовлює нагальну потребу активізації дій українського уряду в напрямі інноваційних перетворень [2].

Сьогодні існує велика різноманітність видів інноваційної діяльності і часто складно діагностувати, належить дана діяльність до інноваційної чи ні.

Підприємство вважається інноваційно-активним, якщо воно: постійно удосконалює і оновлює продукцію, що випускається; набуває, освоює і використовує прогресивну техніку і новітнє устаткування; використовує переваги спеціалізації і диверсифікації; оновлює сировинну базу за рахунок застосування якісніших, а також нового виду сировини; розвиває і удосконалює сектор НДДКР; упроваджує більш довершені (високі) технології у виробничий процес; вводить зміни у складі функцій, методах роботи апарату управління, зокрема, застосовує автоматизовані системи управління; покращує структуру кадрів, використовуючи працю високої кваліфікації; упроваджує новітні методи організації виробництва і праці; використовує нові джерела енергії і енергозберігаючі технології; удосконалює організаційну структуру; упроваджує фінансові інновації; удосконалює логістичний ланцюг; застосовує новітні маркетингові технології; упроваджує екологічні нововведення [1].

Слід зазначити, що для підприємства, яке опинилося в кризовому стані, впровадження інновацій стає ключовим фактором успіху, а в деяких випадках і єдиним засобом виживання. Але, незважаючи на це, існують серйозні обмеження для інноваційно-активного підприємства, які пов’язані із можливістю залучення фінансових ресурсів в умовах підвищеного для інвестору ризику. Адже, якщо джерелами коштів для фінансування інноваційно-активного підприємства є власні кошти та довгострокові пасиви, то в кризових ситуаціях структура джерел деформується, виникають випадкові або пов’язані із надзвичайними заходами джерела – власний капітал, позиковий капітал, підтримка держави. І тут слід підкреслити, що при здійсненні інновацій великі перетворення можливі тільки за допомогою значних зовнішніх інвестицій.

Державне сприяння інноваційній активності промислових підприємств в Україні має такі складові:

-державне регулювання, що складається із законодавчих, структурних і функціональних інституцій, які встановлюють і забезпечують дотримання норм, правил, вимог в інноваційній сфері;

-державне сприяння науково-дослідній діяльності державних наукових центрів, академічних та галузевих інститутів, наукових підрозділів вищих навчальних закладів, науково-виробничих підприємств, наукових та конструкторських підрозділів підприємств та інших незалежно від форми власності, які проводять наукові дослідження та розробки, створюють нові наукові знання і технології, а також проводять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

-державне сприяння розвитку інноваційної інфраструктури, що складається з виробничо-технологічної, фінансової, інформаційно-аналітичної та експертно-консалтингової складової, а також з технополісів, технологічних і наукових парків, інноваційних центрів, центрів трансферту технологій, бізнес-інкубаторів та інноваційних структур інших типів, інформаційних мереж науково-технічної інформації, експертно-консалтингових та інжинірингових фірм, інституційних державних і приватних інвесторів;

- державна підтримка виробництв, що складаються з організацій та підприємств, які виробляють інноваційну продукцію, надають послуги або є споживачами технологічних інновацій [3].

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що одним з головних завдань, яке стоїть перед державою, є створення необхідної нормативно-правової бази. Зокрема на рівні закону мають бути визначені механізми стимулювання діяльності комерційних банків, спрямованих на кредитування інноваційних проектів; страхування ризику інвестицій в інноваційні проекти, а також правовий статус венчурних фондів та венчурних підприємств як головних об’єктів спрямування інвестицій.

Література:

1. Логвиненко Є.І., Кузьменко О.М., Плетньов М.В. Визначення характеристик для опису діяльності інноваційно-активних підприємств // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum./VSUNU/2010_11_2/Logvinenko.pdf

2. Одотюк І.В., Фащевська О.М., Щегель С.М. Сучасна інноваційна політика України: передумови, основні підходи та напрями реформування: [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/All/herald/2012_7/a4-2.pdf

3. Плішка Т. Державне сприяння інноваційної активності промислових підприємств в Україні: [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/dums/2011_1/11ptpppu.pdf