Панасенко С.А.

Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ ЇХ НЕДОЛІКИ ТА ПЕРЕВАГИ

Актуальність теми. Сучасна світова економіка характеризується значною інтегрованістю. У зв’язку з цим стає поширеною співпраця між суб’єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками. В зв'язку з цим значний інтерес представляє вивчення форм міжнародних розрахунків вживаних при експорті і імпорті товарів, як їх достоїнств, так і недоліків. Особливу значущість ці питання мають для країн, орієнтованих на активну участь в міжнародній торгівлі товарами. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами. Вони здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).

Метою статті є дослідження найпоширеніших форм міжнародних розрахунків, їх недоліків та переваг.

Виклад основного матеріалу дослідження. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.[1]

Вибір форми розрахунків обумовлюється певними факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг у більшості випадків не збігаються: експортер прагне одержати від імпортера платежі в найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам. Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон’юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо.

У розрахунках за договорами купівлі-продажу здебільшого використовуються банківський переказ, інкасові операції, оплата по акредитиву і банківська гарантія. [2]

Розглянемо кожну з цих форм окремо.

Банківський переказ  – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Банківський переказ є ризикованим, оскільки неможливо відкликати здійснений переказ коштів, які вже було зараховано на рахунок одержувача (бенефіціара). [3]

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період.

Перевага цієї форми розрахунків полягає в швидкому здійсненні платежу і його обробки, низька собівартість операції. Його недоліком є те, що виникає ризик не поставки товару при вже здійсненій оплаті, або навпаки, ризик не оплати при здійсненій поставці товару. Також недоліком, точніше, незручністю банківського переказу може виступати такий фактор як тимчасова несправність системи електронних платежів, тобто у випадку неробочого стану СЕП, платіж може бути відкладений, або затриманий в обробці. Це є досить важливим при негайній оплаті за поставку товару, послуги, роботу.[1]

Інкасові операції – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є “ Уніфіковані правила по інкасо ” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками. Бувають такі види інкасо:

- чисте, тобто інкасо тільки фінансових документів,

- документарне, тобто інкасо комерційних документів.

Істотною перевагою документарного інкасо є простота проведення операції і її дешевизна; можливість одночасного вручення покупцеві документів і товару. Недоліком виступає можливість відмови оплати документів покупцем, як наслідок цього пошук іншого покупця або транспортування товару назад пов’язані з порівняно великими втратами.[1]

Акредитив – це умовне зобов’язання банку (банку-емітента), видане на підставі доручення свого клієнта-покупця (апліканта, імпортера), виплатити продавцеві товарів або послуг (бенефіціару, експортеру) визначену грошову суму за умови своєчасного подання передбачених в акредитиві документів, що підтверджують відвантаження товару або виконання послуг.

Для розподілення ризиків, при використанні документарного акредитива, контрагенти залучають для забезпечення угоди банк (банки). В такому випадку банк (банки) виконує роль посередника у розрахунках.[4]

Основними недоліком акредитивної форми міжнародних розрахунків є те, що вона найбільш складна і дорога. За виконання акредитивних операцій (перевірку документів, авізування, платіж, підтвердження) банки беруть високу комісію, яка складає близько 3,0 % суми платежу. Крім того, для відкриття акредитива імпортер бере кредит, за який платить відсотки.

Ця форма розрахунків має переваги, вона дає можливість імпортеру контролювати через банки виконання угод експортером, а для експортера - це єдина форма розрахунків, яка дає гарантію отримання платежу.

Банківська гарантія, як і документарний акредитив, є банківським зобов’язанням, яке дозволяє бенефіціару під час виконання своїх зобов'язань не залежати від платоспроможності принципала. Проте, на відміну від акредитиву, банківська гарантія є засобом забезпечення зобов'язань принципала перед бенефіціаром, а не однією з форм здійснення розрахунків між ними.[5]

Для банківських гарантій застосовується право, яке діє за місцем розташування банку, що видав гарантію. Уніфіковані правила по гарантіях (публікації Міжнародної торговельної палати № 325, № 406, № 458, № 503, № 524) мають рекомендаційний характер і застосовуються лише у випадку, коли в гарантії зазначено, що вона підпорядковується цим Уніфікованим правилам.[1]

Переваги: гарантія є самостійним зобов’язанням, що не залежить від відносин між продавцем і покупцем за договором. Видаючи гарантію, банк зобов’язується сплатити за першою вимогою, якщо виконано умови, що містяться в тексті гарантії.

Висновок. Форми міжнародних розрахунків, які розроблені міжнародною практикою, є свого роду захисними інструментами від валютних ризиків і відрізняються один від одного механізмом, ступенем гарантованості і формою участі в розрахунках банків. Тому необхідно вибрати таку форму розрахунку, яка незалежно від економічної і політичної стабільності країни-контрагента давала б можливість захистити інтереси як експортера так і імпортера.

Література:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV.

2. Азаров Л., Азарова Р. Міжнародні розрахунки і документарні операції [Електронний ресурс] / Л. Азаров, Р. Азарова – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1027.

3. Антонова А.А., Іваненко І.А. Форми міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності України/ Антонова А.А. Іваненко І.А.// Економічний простір. – 2011. – ст.13.

4. Руда О.Л. Переваги і недоліки використання акредитивної форми розрахунків/Руда О.Л.//Банки и банковская система. – 2012. – ст.23.

5. Левченко О.М. Міжнародні кредитні розрахунки: методи управління // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – №1 (80). – С.31-36