Экономические науки/2.Внешнеэкономическая деятельность

асист. Сисюк Л.П., Загородня І.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Особливості міжнародної міграції робочої сили України

На сучасному етапі одним із важливих елементів глобальної економічної системи є міжнародний ринок праці, а основною метою його функціонування – досягнення економічної рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили. У зв’язку з нерівномірним розподілом трудових ресурсів і центрами попиту на них підґрунтям досягнення цієї рівноваги є міжнародна трудова міграція [5].

Міжнародна міграція робочої сили посідає чинне місце в системі міжнародних економічних відносин. Дослідження цієї проблеми завжди є актуальним, цікавим і корисним щодо розгляду економічних відносин між країнами світу. Глобалізація суттєво прискорює процеси міжнародної міграції робочої сили [1].

Україна долучається до сучасних процесів глобального міграційного перерозподілу людського потенціалу, будучи одночасно країною походження, призначення і транзиту мігрантів [3, с. 113].

Проблеми трудової міграції населення України одержали висвітлення в дослідженнях таких вітчизняних науковців як С.І. Бандур, О.Л. Бугрова, О.М. Гладун, І. Гнибіденко, В. Джаман, М. Долішній, А. Доценко, А. Загробська, Л. Запорожан, Е. Кальмуцька, Е. Лібанова, О. Маліновська, С. Мельник, В. Онікієнко, О. Позняк, М. Романюк, С. Чехович, Т. Царик, О. Хомора та інші.

Мета даної роботи: визначити особливості міжнародної міграції робочої сили в умовах глобалізації та проаналізувати участь України в цих процесах.

В умовах глобалізації світової економіки міжнародні міграції досягли безпрецедентних масштабів. Вони належать до найбільш вагомих факторів розвитку людства, спричиняючи кардинальні економічні, політичні й соціальні зміни [4, с. 5].

За даними Державного комітету статистики, в 2012 році працездатне населення України становило 22,5 млн. осіб, з яких офіційно працевлаштовані були тільки 12,5 млн. За інформацією Світового банку та Міжнародної організації з міграції, за межами України працює близько 6,5-8 млн. українців.

Серед трудових емігрантів з України переважають особи віком 20–49 років, а максимальний рівень участі у зовнішніх трудових міграціях характерний для осіб 25–29 років [3, с. 114].

Масовий виїзд громадян України закордон, особливо жінок, супроводжується зниженням показників народжуваності, соціальним сирітством, підвищуванням захворюваності внаслідок виснажливої праці на чужині. За таких умов постає нагальна потреба у глибинному дослідженні основних напрямів зовнішньої трудової міграції, чинників, які спонукають громадян України до неї, а також наслідків трудової міграції [2, с. 26].

Хоча масштаби міграції іноземців в Україну не зіставлювані із обсягами міграційних потоків у розвинутих державах, залучення до загальносвітових процесів, у т.ч. і міграційних, мало за наслідок збільшення кількості іноземців, які прибувають чи транзитом прямують через територію України. У той же час сотні тисяч українців, вихідців з України інших національностей змогли повернутися на історичну батьківщину, мільйони співгромадян отримали можливість виїжджати на роботу чи навчання, для постійного проживання за кордон, значним був рух етнічних меншин у напрямку материнських націй.

Все це позначилося на структурі населення. За даними Першого всеукраїнського перепису населення 2001 р., питома вага українців (порівняно з останнім радянським переписом 1989 р.) зросла з 72,7% до 77,8%, у 5,3 разу збільшилася кількість кримських татар (248,2 тис.). Натомість, питома вага росіян скоротилася на 4,8 відсоткових пункти (17,3% населення у 2001 р.), а чисельність євреїв зменшилася у п’ять разів і становила лише 103 тис. осіб. Скоротилася чисельність також деяких інших етнічних меншин: на 35% стало менше чехів, на 34% – поляків, на 19%– словаків, на 12% – німців, на 7% – греків, на 4% – угорців.

Водночас міграція була основною причиною кількісного зростання низки етнічних груп. Так, кількість азербайджанців збільшилася на 20% (45,2 тис.), грузин – майже у півтора рази (34,2 тис.), вірмен – у 1,8 разу (99,9 тис.). Перепис показав також, що на 50% в Україні стало більше корейців (12,7 тис.), у 30 разів зросла чисельність турків (8,8 тис.),  у 9 разів – курдів (2 тис.), у 8 разів – в’єтнамців (3,9 тис.) і представників народів Індії та Пакистану (1,5 тис.), у 5 разів – арабів.

Хоча перелічені нетипові для населення України національності все ще малочисельні і не справляють суттєвого впливу на етнічну структуру населення, швидкі темпи їх зростання засвідчують загальносвітову тенденцію, яка в майбутньому може набути більш виразних рис, відповідно, обумовити суттєвіші зміни в суспільстві [4, с. 16].

Про значну кількість нелегальних трудових мігрантів з України у Європейському Союзі свідчать дані, отримані після здійснення програм легалізації у деяких країнах призначення. Незаконне перебування українських емігрантів за кордоном супроводжується низкою проблем: порушенням їх прав, несприятливими умовами праці, загрозами експлуатації й торгівлі людьми тощо. Наслідком цього є загальне зниження людського потенціалу осіб, які мігрували  [3, с. 117].

За оцінками експертів Світового банку, більшість країн Азії та Африки можуть стати постачальниками мігрантів до України в найближчому майбутньому. Важливим є використання досвіду європейських країн, у яких інтеграційні програми передбачають мовну підготовку, навчальні курси з ознайомлення іммігрантів із законодавством, культурою та історією країни призначення, професійну підготовку із подальшим працевлаштуванням відповідно до потреб ринку праці [3, с. 118].

Для ринку праці України на сучасному етапі розвитку характерними особливостями залишаються: згортання сфери прикладання праці; низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки; високий рівень безробіття, особливо прихованого; низька ефективність державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва; а також природно-економічні, політичні та інші чинники, котрі не дозволяють повним обсягом створювати сприятливі умови щодо залучення інвестицій для працевлаштування в праценадлишкових регіонах. За таких умов активізувалися процеси трудової міграції, зокрема міждержавної [2, с. 26].

Статистичні дані свідчать, що найбільший відтік мігрантів відбувається саме з праценадлишкових областей України (Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Луганська, Чернівецька та Львівська) [2, с. 28].

За оцінками Міжнародної організації з міграції, у 56 % випадків основною причиною міграції є покращення умов життя та перспектива отримання вищої заробітної плати [3, с. 115].

На зростання масштабів міграції населення з України впливає також і економічна нестабільність. Невпевненість у майбутньому спонукає працездатне населення до пошуку більш стабільних джерел доходу за кордоном. До соціальних чинників, які спричиняють міграцію населення, можна віднести неналежні умови праці, відсутність можливостей до професійної самореалізації, неналежна якість системи освіти тощо.

Важливим чинником, що пожвавлює трудову міграцію української молоді є бажання отримати високоякісну освіту у зарубіжних навчальних закладах, що у майбутньому дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності на ринку праці. Найбільш популярними країнами для навчання серед вітчизняних студентів на сьогоднішній день є США, Німеччина, Франція і Польща [2, с. 28].

Міграційні процеси в Україні мають різний характер впливу на соціально-економічну сферу ( Табл. 1) [3, с. 113].

Табл. 1 Негативні і позитивні наслідки трудової міграції [2, с. 30].

Негативні наслідки трудової міграції

Позитивні наслідки трудової міграції

˗ депопуляція населення каїни;

˗  погіршення якості виховання дітей в родинах трудових мігрантів, розпад сімей;

˗ відтік кращого трудового потенціалу України;

˗ злочинність і корупція;

˗ політичний аспект;

˗ трудові мігранти переважно зайняті на роботах, що мало сприяють підвищенню їх кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині.

˗ підвищення платоспроможності родин трудових мігрантів;

 ˗ сприяння формуванню середнього класу в Україні;

˗ надходження додаткових коштів до бюджету України;

˗ зниження навантаження на ринок праці;

˗ тривале перебування у розвинених країнах сприяє формування у трудових мігрантів досвіду сучасного господарювання, ринкової

 свідомості, засвоєння цінностей і норм цивілізованого суспільства.

 

 

Спільноти співвітчизників за кордоном слід розглядати не лише як об’єднання, що зберігають мовні та культурні традиції, а й як осередки, що мають необхідний потенціал для встановлення важливих для України міжнародних контактів. Проте головним завданням політики щодо діаспор має бути заохочення повернення мігрантів на батьківщину, найповніше використання їхнього соціального, інвестиційного, трудового, інтелектуального потенціалу в інтересах України [4, с. 16].

Для створення можливостей формування та накопичення людського потенціалу за рахунок міграції у даній сфері слід передбачити такі заходи.

1. Попередження відпливу населення за кордон шляхом розробки спеціальних програм тимчасової зовнішньої зайнятості.

2. Вибіркове залучення працездатних іммігрантів з подальшою їх інтеграцією в українське суспільство на основі попереднього визначення демографічної потреби у людському потенціалі.

3. Залучення і подальше працевлаштування іноземних студентів.

4. Ефективне використання людського потенціалу в країні, що передбачає усунення диспропорції між попитом і пропозицією на ринку праці.

5. Створення належних умов працевлаштування для реемігрантів та пільгових умов організації ними підприємницької діяльності.

6. Проведення соціально-економічних реформ, що підвищать привабливість України для кваліфікованих іммігрантів.

7. Створення умов для спрямування грошових переказів мігрантів у сфери економіки, що визначають розвиток людського потенціалу [3, с. 118].

Висновки: Заходи міграційної політики мають ураховувати роботу з емігрантами, реемігрантами та іммігрантами для забезпечення всебічних можливостей збереження та накопичення людського потенціалу України. Міграційна політика має бути вбудована в загальну стратегію економічного розвитку України та втілювати ефективний механізм перерозподілу людського потенціалу з урахуванням світових соціально-економічних та міграційних тенденцій. Насамперед, необхідно створити в Україні належні соціально-економічні, організаційні, правові умови для створення умов життя, навчання, розвитку економіки та особистості.

Література:

1.                 Бахчеванова Н.В. Міжнародна міграція робочої сили в умовах глобалізації. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/fkd/2011_2/part2/45.pdf.

2.                 Краузе О. Зовнішня трудова міграція населення України / О.Краузе // Галицький економічний вісник. − 2010. − №2(27).− с.26-34.

3.                 Курій Л.О. Вирішення міграційних проблем в Україні і розвиток людського потенціалу / Л. О. Курій // Стратегічні пріоритети. − 2012.−№1 (22).−С.113-120.

4.                 Малиновська О.А. Міжнародні міграції та суспільні трансформації доби глобалізації / О.А. Малиновська // Демографія та соціальна економіка − 2009. − № 1. − С. 5-19.