Экономика/ Маркетинг и менеджмент

Пацалюк О.А., Недбалюк О.О.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Земельні ресурси в системі управління аграрним підприємством

Вступ. Земля є продуктом самої природи і виникла за багато тисяч років до появи людини внаслідок сукупної дії факторів, які сформувалися на певній території, і тому земля передує праці по її створенню. Земельні ресурси - сукупні ресурси земної території як просторового базису господарської діяльності і розселення людей, засобу виробництва, її біологічної продуктивності та екологічної стійкості середовища життя [1, c. 5].

Результати дослідження. Земельний фонд України складає 60 354,8 тис. га угідь. З них на землі сільськогосподарського призначення припадає 70,2 % або 42 985,8 тис. га: ріллі 32 482,2 тис. га, сіножать — 2 438,2 тис. га, пасовищ — 5 530,5 тис. га. В Україні сільськогосподарські угіддя становлять 70 % площі усіх земель; серед них орні землі — в середньому 55 %, а в окремих областях — більш як 80%. Більше половини всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель складають чорноземні грунти [3, c. 138].

Із набуттям Україною незалежності і започаткуванням ринкових трансформацій виникла об'єктивна необхідність у здійсненні земельної реформи за принципом "земля має належати тим, хто на ній працює". У результаті відбулося становлення приватної власності на землю, яка повинна була забезпечити найбільш раціональне та ефективне використання земель і створення конкурентоспроможного національного агропромислового комплексу. Однак здійснювана в Україні земельна реформа не вирішила поставлених перед нею завдань [2, c. 302].

Вирішення сьогоднішніх проблем в аграрному секторі України пов'язують із завершенням земельної реформи, зняттям мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, включенням вартості землі в економічний оборот і визнанням її капіталом на рівні з іншими засобами виробництва. Це має сприяти зміцненню і покращанню фінансового стану сільгосппідприємств і формуванню ефективного власника-господаря. Однак питання щодо скасування мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських земель не знаходить сьогодні однозначного вирішення.

Управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки потрібно здійснювати комплексно, з максимальним врахуванням усіх факторів, які впливають на ефективність використання земель. Тому пропонується поглибити принципи управління земельними ресурсами, такими як: принцип сталості землекористування, принцип диференційованого підходу до управління землями різних категорій і регіонів та принцип правового захисту й відповідальності [4, c. 19].

Ефективне використання земельних ресурсів має винятково важливе значення для сталого розвитку аграрного сектора України. Цьому має бути підпорядковане реформування земельних відносин, на основі якого здійснено перехід до різних форм власності на землю, запроваджено платне землекористування тощо. Проте в державі поки що не вирішено проблему забезпечення раціонального та екологобезпечного використання земельних ресурсів. Основним шляхом підвищення ефективності використання землі є послідовна інтенсифікація, оскільки вона, відповідно до незмінної площі, дає можливість збільшити валове виробництво продукції за рахунок збільшення виходу її з одиниці земельної площі. Розв'язання цієї проблеми пов'язане не лише з додатковими вкладеннями, а й з удосконаленням технології та організації виробництва [4, c. 20].

Висновки. Можна виділити шість основних напрямів удосконалення управління земельними ресурсами в сучасних умовах: 1) сприяння якомога повнішому забезпеченню галузей економіки, суб’єктів економічної діяльності та громадян земельними ресурсами; 2) гарантування конституційних прав на землю та захисту земельної власності; 3) забезпечення дієвого державного контролю за раціональним використанням та охороною земель; 4) підвищення ефективності управління землями державної власності; 5) забезпечення охорони земель та формування сталого землекористування; 6) забезпечення соціальної справедливості у сфері земельних відносин [1, c. 8].

Проблема ефективного використання земель сільськогосподарського призначення в Україні дедалі більше ускладнюється. Сьогодні це має різні аспекти, головними з яких є економічний, організаційний та екологічний. Рівень використання земель в Україні нині настільки критичний, що подальша деградація потенціалу земельних ресурсів у сільському господарстві може мати катастрофічні наслідки, котрі відповідним чином, безперечно, позначаться на загальному рівні продовольчої безпеки країни, здоров’ї нації тощо.

Підвищення зацікавленості власників землі і землекористувачів у збереженні і підвищенні родючості сільськогосподарських угідь, ефективності цільового використання земельних ресурсів потребує розробки системи економічного стимулювання використання і охорони земель, яка б забезпечила товаровиробникам сільськогосподарської продукції гарантії справедливого її розподілу і розпоряджання нею [3, c. 140].

Література:

1. Аксьонов, О. В. Визначення структури системи управління земельними ресурсами / О. В. Аксьонов // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2012. - № 1. - C. 4-10.

2. Кручок, Н. С. Ефективне реформування земельних відносин в Україні / Н. С. Кручок // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. - 2012. - Вип. 177. - C. 299-306.

3. Світличний, О. Зміст державної діяльності у сфері управління земельними ресурсами / О. Світличний // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 1. - C. 138-140.

4. Третяк, Н. Інституціональні засади вдосконалення управління земельними ресурсами як економічної функції власності на землю / Н. Третяк // Землевпорядний вісник. - 2012. - № 9. - C. 17-21.