На сучасному етапі економічних реформ і становлення ринкових відносин в Україні науковий та практичний інтерес до підприємництва невпинно зростає

Максакова Анна Сергіївна, Бицуля Ірина Олександрівна

Донбаська національна академія будівництва та архітектури, Україна

Соціокультурний аспект розвитку пострадянського міського підприємництва

Для кожного суспільства характерний свій соціальний та культурний тип підприємця, що формується і змінюється в результаті пристосування і відбору під впливом чинників культури і соціальної атмосфери. Цей процес створює пануючий в цій нації або країні тип підприємця і відповідні форми підприємництва. На сучасному етапі економічних реформ і становлення ринкових відносин в Україні науковий та практичний інтерес до підприємництва невпинно зростає. В умовах радикальних економічних перетворень особливого значення набувають дослідження соціокультурного аспекту розвитку пострадянського міського підприємництва, зокрема, пов’язаного з формуванням творчої ініціативної поведінки індивіда; реалізацією підприємницького потенціалу як в економічній, так і в соціальній сфері суспільства; відтворенням підприємницької субкультури; становленням та розширенням системи підготовки вітчизняних підприємців.

Метою статті є розгляд соціальних та культурних рис пострадянських підприємців; виявлення проявів традиціоналістської культури в нових за метою і змістом ділових відносинах.

Погляди на підприємця та його роль у суспільстві зазнали тривалої еволюції в науковій (перш за все економічній) теорії. До об’єктивного рівня слід віднести особливості українського національного характеру, менталітету, схильність українців до підприємницької активності, специфіку соціально-історичного генезису, соціального фону підприємництва в суспільстві. До суб’єктивного – соціальний портрет українського підприємця і властиві йому ціннісно-мотиваційні установки, цільову спрямованість діяльності, наявність специфічних психологічних рис, що сприяють підприємницькій активності, а також субкультурні характеристики. Об’єктивний і суб’єктивний рівні складають соціокультурний контекст розвитку підприємництва як явища в суспільстві [3].

Термін «підприємець» (франц.entertpreneur) вперше було введено до наукового обігу англійським економістом Р.Кантильоном, автором «Есе про природу комерції загалом», яке побачило світ 1755 року. До числа підприємців він зараховував усіх осіб із нефіксованими прибутками (торговці, ремісники, селяни), що працюють в економічній сфері та залучені до процесу купівлі – продажу товарів в умовах несталості, непевності та непередбачуваності цін. На його думку, головною властивістю підприємців є готовність до ризику[1,50].

Останнім часом не припиняються дискусії про мале підприємництво, як одну з найбільш ефективних форм сучасного пострадянського підприємництва, що сприяє успішному розвитку української економіки. Світовий досвід держав з ринковою економікою показує, що в країнах, де є великі підприємства і корпорації, значна частка валового продукту створюється великою кількістю малих підприємств. Вони є не тільки гарантами гнучкості і динамічності економіки, потужним засобом постійного коректування і збереження структури виробництва, що задовольняє потреби населення в роботі, заробітній платні, соціальних послугах, але й тією сферою, яка дає можливість державі вирішувати соціальні проблеми, а громадянам самореалізуватися на особистому рівні [3].

Дослідження представників малого і середнього бізнесу доводять, що у сучасних підприємців окремі якості виражені особливо яскраво:
- самостійність, автономність;

- знижена відповідальність;

- значна відчуженість від суспільства;

- психологічна захищеність від соціального несхвалення.

Це пов'язано з тим, що пострадянське підприємництво розвивається в умовах незбалансованого ринку за відсутності реальної і послідовної підтримки з боку держави і в соціокультурному середовищі несхвалення, часто демонструючи відкрите протиставлення бізнесу до держави і крайній прояв індивідуалізму [4].

Вітчизняні підприємці загалом орієнтуються на західний стиль ділових відносин. Але в своїй реальній діяльності вони часто демонструють моделі поведінки традиційного суспільства. У 1990-1992 рр. було проведено експертне опитування 50 директорів СП, яке виявило, що головна проблема вітчизняного бізнесу – його «радянський характер». Типовими рисами пострадянських підприємців, на думку директорів СП, є: необов’язковість, відсутність порядності та ділової етики, невміння та небажання працювати, психологічна неготовність до самостійності, жадібність до легких грошей, небажання займатися складними проектами [5].

На відміну від США та Японії, де у підприємцеві бачать людину, що обслуговує потреби всього населення і створює місця праці для багатьох громадян, у пострадянських країнах образ підприємця – не лише позитивний. Це пов'язано і з таємничістю його діяльності, прихованої від очей громадськості; і з певними стереотипами сприйняття підприємця як спекулянта, ділка, експлуататора, а також через заздрощі з приводу його прибутків [6]. Новий погляд на підприємця сформулював французький економіст Ж. – Б. Сей. У своєму «Трактаті політичної економії» він визначив підприємця як особу, що береться власним коштом і на власний ризик виробляти який-небудь продукт. Він вважав, що підприємець має бути «людиною заможною, відомою своїм розумом, розважливістю, любов`ю до порядку, чесністю, і щоб завдяки цим властивостям він міг отримати капітали, яких сам не має». До інших обов`язкових моральних рис, що необхідні для виконання підприємницьких функцій, Ж. – Б. Сей зарахував сталість, знання людей, розуміння довколишніх обставин, уміння правильно оцінювати важливість продукту та потреби, які підприємець збирається задовольняти. Він також вважав, що успішна підприємницька діяльність має ґрунтуватися на наявності таланту керувати, здатності долати численні перешкоди й виправляти невдачі, на винахідництві нових прийомів виробництва [2, 240].

Хочеться сподіватися, що в майбутньому вітчизняні підприємці у своїй діяльності керуватимуться тими кращими традиціями господарювання, що були притаманні українським підприємцям минулого. Як приклад, пригадаємо "моральні практики", які виявляли цукрозаводчики Яхненко та Симиренко. Колишні кріпаки, вони стали купцями першої гільдії, а їхня фірма була відома всій Росії. У голодному 1830 р. протягом кількох місяців підприємці своїм коштом утримували близько 10 тис. селян. Біля цукрового заводу в Городищі неподалік Млієва фірма побудувала 150 будинків для своїх працівників. Місто мало свій паровий млин, театр, бібліотеку, лікарню, шестикласну школу, до якої добиралися викладачі лише з вищою освітою. На заводах та вулицях було влаштоване газове освітлення (для порівняння: у Росії лише два-три міста на той час мали подібне освітлення). На кошти П. Ф. Симиренка Тарас Шевченко видав у 1860 році свій "Кобзар" [5].

Література:

1.Верхан П.Х. Підприємець. Його економічна функція та суспільно-політична відповідальність. – К.: Юрінком, 1994. – 50 с.

2.Сей Ж.-Б. Трактат политической экономии. – М.: Издательство И.Т. Солдатенко, 1896. – 240с.

3.Електронний ресурс: // http://www.br.com.ua.

4. Електронний ресурс: http://bibl.com.ua.

5. Культурологія: Навч. посіб. / Упоряд.: О.І. Погорілий, М.А. Собуцький. – К.: Вид. дім «Києво-Могил. акад.», 2005. – С.236-241.

6. Бєляєв О. О. Політична економія: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.