Газінська О. В.
Наук. керівник – ст. викладач Нікульча В. А.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

МАРКЕТИНГОВІ ВИБОРЧІ ТЕХНОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

Актуальність дослідження визначається тим, що сучасний підхід до використання маркетингових виборчих технологій вимагає органічного поєднання наукового знання і практичного досвіду політичної боротьби. Організаторам виборчої кампанії важливо не лише знати способи і засоби передвиборчої боротьби, які дали позитивний результат, а й розуміти глибинні причини успіху чи невдачі конкретних технологій. Саме тому для розробки виборчої кампанії, перш за все необхідно адекватно оцінити ситуацію, виявити тенденції розвитку масових настроїв, визначити «больові місця» у свідомості і мотивації людей, вплив на які може призвести до зміни їх поведінки в потрібному для організаторів напрямку.

Світова практика має великий досвід застосування різних прийомів для досягнення політичних цілей, які піддавалися науковому аналізу та теоретичному осмисленню. Відтак для підвищення ефективності політичної діяльності широко використовуються спеціально розроблені й апробовані політичні технології, ефективність яких залежить від психологічних та іміджмейкерських технологій, політичного капіталу лідерів та впливових осіб партійних осередків, вдалої інформаційної комунікації з електоратом. В ході формування передвиборчої компанії відбувається презентація програмних засад політичної партії(блоку), її лідерів, окреслюються шляхи майбутньої діяльності. В свою чергу наслідком за отриманий на виборах рівень довіри, настає політична відповідальність під час реалізації повноважень. Саме тому маркетингові виборчі технології в руках професіоналів стають сильною зброєю, яка дозволяє схилити на бік кандидата, який обслуговується цими професіоналами, значні верстви населення, та змінити їх політичні симпатії на користь певного кандидата.

Аналізуючи питання наукового дослідження категорії маркетингових виборчих технологій, необхідно звернути увагу на праці представників західної політичної науки, зокрема таких як Є. Вятр, Д. Істон, М. Крозʼє, Дж. Міллі, Дж. Сарторі, Х. Томас, К. Бове. З українських науковців слід виділити праці Г. Почепцова, В. Іванова, В. Бебика, В. Головченко, М. Томенко, Л. Чубей, О. Чернець та інших.

Недостатність аналізу в науковій літературі згаданих проблем, визначає необхідність здійснення подальшого дослідження з метою поглиблення їх наукового вивчення.

Термін «технологія» походить від двох древньогрецьких слів: «техно» – мистецтво, майстерність і «логос» – наука, знання, закон. У словниках технологію трактують:

1) як сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь;

2) як сукупність способів обробки чи переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих операцій тощо;

3) як науку про переробку і обробку матеріалів, способи виготовлення продукції та сукупність прийомів, застосовуваних у різних видах діяльності;

4) як будь-який засіб перетворення вихідних матеріалів, будь-то люди, інформація або фізичні матеріали – для отримання бажаної продукції чи послуг [9].

У широкому значенні під «технологією» розуміють сукупність прийомів, способів, методів і засоби організації й упорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки й навіть логіки процесу перетворення й трансформації того чи іншого об'єкта. Більшість вітчизняних й зарубіжних вчених вважають широке застосування технологій аксіомою розвитку суспільства. До числа соціальних технологій належать і виборчі. На сьогоднішній день не існує чіткого визначення політичних технологій. Використовуючи це словосполучення, політконсультанти мають на увазі найчастіше зовсім різні категорії – від конкретних прийомів і методик формування суспільної думки до стратегічних підходів і принципів. [10].

У працях В. Бебика під маркетинговими виборчими технологіями розуміють сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади [2, с. 334].

М. Малишевський в даному контексті зазначає, що «сучасні технології проведення виборчих компаній в Україні можна визначити як сукупність найбільш загальних заходів і дій, порядок і принципи застосування яких регламентуються умовами відповідної виборчої компанії, а самі вони завжди унікальні тому, що залежать не лише від специфіки та особливостей виборчого округу, а й від особистісних характеристик кандидатів та їхніх команд, які беруть учать у виборчому процесі»[4, с. 4].

В умовах боротьби за владу, політики у нашій державі використовують різноманітні технології для завоювання прихильності електорату, за допомогою якого вони отримують делеговані повноваження. З часом вдосконалення технологій висуває на перший план не кандидата або ж політичну партію, а те як завоювати електорат, а тому завдання маркетингових виборчих технологій полягає у допомозі їм у цьому.

Процес реалізації виборчого маркетингу умовно поділяють на 4 етапи:

· оцінка потреб і можливостей політичного ринку: акумулювання інформації про політичну ситуацію, а також аналіз сильних і слабких сторін самої політичної партії чи кандидата;

· вибір цільових сегментів політичного впливу: складається маркетинговий портрет електорату з метою визначення «цільової групи» виборців - їх переваг, особливостей та потреб;

· розробка комплексу маркетингових інструментів для «позиціонування» субʼєктів політики - підкреслення їх індивідуальності, несхожості на конкурентів, акцентування уваги виборців на їх індивідуальних позитивних рисах;

· втілення в життя стратегії тактики й плану маркетингу, тобто сам вплив на електорат із застосуванням виборчих технологій [5, с. 115].
Використання маркетингових технологій, повʼязаних з роботою памʼяті та уяви, призводить до змін у шкалі цінностей та потреб індивіда. На практиці часто використовують так званий «дрімаючий ефект» памʼяті. Інформація, що сприймається спочатку з недовірою, в результаті багаторазового повторення відкладається в памʼяті і пізніше сприймається як достовірна [1, с. 75].

Досить часто у виборчих кампаніях застосовують технологію дезінформування. Основним інструментом дезінформування у стратегічних та психологічних операціях зазвичай є засоби масової інформації: медіа, радіо, телебачення, Інтернет - ресурси. Основними різновидами застосування технології дезінформування є:

· тенденційне викладення фактів - вид дезінформування, який полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу. Як правило, за допомогою цього методу цільовому об'єкту спеціально сформована інформація доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження, та підтримується в такому стані шляхом постійного «підкидання» нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовищі інформаційного дефіциту;

· дезінформування від зворотного - відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються цільовим об'єктом як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але не готовий протистояти негативному впливу;

· термінологічне «мінування» - полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру. [3, с. 223]

Все ж виборчі технології є визначальною умовою перемоги на виборчих перегонах, оскільки вони, на відміну від лише політичної реклами, не здійснюють односторонньої дії, а в їх основі покладений аналіз змін настроїв електорату, причин зменшення прихильників певної політичної сили і розробки загальної стратегії кампанії.

Таким чином, демократія, із застосуванням виборчих технологій психологічно-маніпулятивного впливу, набуває рис авторитаризму й тоталітаризму з тією лише різницею, що управління тут здійснюється за допомогою не стільки апарату насильства, скільки за допомогою різних методів впливу на свідомість.

Розглядаючи історію застосування виборчих технологій в Україні, використовуючи досвід виборів попередніх років, слід зазначити, що ситуація щодо виборів в нашій державі є досить непростою. Оскільки в передвиборчий період, час безпосередньо самих виборів і після їхнього проведення загострюються майже всі протиріччя в суспільстві, а особливо відносини з владою. [6,с.37]

Кожні наступні вибори в Україні за роки незалежності, починаючи з 1994 року стають усе більш контрольованими президентською вертикаллю. Це пов'язано в першу чергу з тим, що парламент в Україні значно схильний до маніпуляцій, а більшість депутатів схильні швидше до лобіювання інтересів певних кланів і сил, аніж до прийняття законів.

Об'єктивно політична ситуація в Україні є досить несприятливою, що змушує партії чи блоки та їхніх лідерів надавати неабиякого значення суб'єктивним факторам (адмінресурс, політичне лідерство, фальсифікація результатів виборів тощо). А це, як стверджує В. Кампо, «...дає владі можливість не тільки корегувати, а й планувати та контролювати виборчий процес» . [6,с.37]

Для передвиборчого періоду характерна наступна закономірність: справжню ситуацію та того, хто є найсильнішим суперником влади у виборчих перегонах, краще виявляє кількість «чорного піару», а не рейтинги, які можна підробити заради тиску на населення. Можливо саме тому, використання PR-технологій у виборчому процесі в Україні набуває дедалі більшого значення.

PR асоціюється серед рядових українських виборців як дещо негативне, «чорне», те, що вводить обов'язково в оману. Дана ситуація дійсно характерна для виборчих процесів попередніх років . Має місце широке застосування саме так званих «чорних» PR-технологій - розповсюдження негативної інформації про конкурентів з метою прибрати з дороги найнебезпечніших в передвиборчій боротьбі.

В Україні для застосування класичних РR-технологій існують певні обмеження. У першу чергу - це майже повна відсутність незалежних ЗМІ, а тому налагодження зв'язків з виборцями через ЗМІ, «донесення» до них "послань", виявляється проблематичним для політичної сили, що ними не володіє.

Головна мета використання адмінресурсу у виборчому процесі - це вплив на політичний вибір громадян України.

На попередніх виборах найбільше нарікань викликав адмінресурс, який відігравав далеко не останню роль. Причин того, що владні сили зробили ставку на адмінстративний ресурс, є декілька:

1) Охоплення адміністративним апаратом політичних та адміністративних функцій через їх невизначеність у законодавстві;

2) Низька політична і правова культура виборців через те, що від виборів до виборів ні партії (блоки), ні влада з виборцями майже не співпрацюють;

3) Слабкість політичних партій і блоків, в яких майже відсутні демократичні засади, а тому переважають вождистські, кланові й подібні тенденції;

4) Відсутність розвинутого громадянського суспільства, незалежних ЗМІ та науки, гарантованих прав і свобод громадян тощо. [8,с.13]

Окрім цього питання зовнішньої політики виступає одним з факторів публічного розмежування на «прозахідні» і «проросійські» сили. У публічних дискусіях це розмежування частіше використовується не як форма позиціювання, а як засіб контрпропаганди, коли є необхідність звинуватити опонента у виконані тих чи інших зовнішніх замовлень.

Таким чином, в українських виборчих кампаніях все більше простежується вплив адміністративного ресурсу, «чорних» ПР-технологій та іміджевих характеристик кандидатів та партій, а роль ідеологічного чинника зменшується.

За результатами визначеного вище можна зазначити, що в Україні використовують на виборах політично-некоректні маркетингові виборчі технології, які продовжують породжувати соціально-шкідливі міфи. Практика проведення виборчих кампаній свідчить, що на зміну ідеологам і організаторам партійного будівництва до політичних партій приходять політтехнологи. Методи їх роботи вдосконалюються і досить часто для досягнення мети обираються некращі засоби. І допоки ситуація в сфері маркетингових виборчих технологій не зміниться на краще, а політична міфотворчість не уповільниться, доти проблема залишатиметься актуальною, викликатиме суспільний резонанс та привертатиме увагу дослідників.

Список використаних джерел :

1. Балашова А.Н. Технология избирательной кампании в западной политической науке / А. Н. Балашова // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12. Полит. науки. - 2000. - № 2. - С. 75-79.

2. Бебик В.М. Політологія для політиків і громадянина : Монографія / В. М. Бебик - К. : МАУП, 2004. -334 с.

3. Варій М.Й. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології: Навч.-метод, посіб. / М. Варій. - К.: «Ельга, Ніка-Центр», 2003. – 400 с.

4. Малышевский М.М. Технология и организация выборов / Малышевский М. - Минск: «Харвест», 2003 - 464 с.

5. Моисєєв В.А. Паблік рілейшнз : навч. пос. / В. А. Моисєєв . - К. : Академвидав, 2007. -506 с.

6. Кочубей Л.О. Виборчі технології у виборах 2002 / Л. О. Кочубей // Вісник книжкової палати. - 2002. - №4. - С. 35-37.

7. Смоляков В.В. Имидж политического лидера в структуре коммуникативного пространства / В.В.Смоляков // Вестник Московского Университета, Сер. 18. - 2000. - №2. - С.102 - 108.

8. Сушко О. Політичні партії та зовнішня політика // Нова політика, - 2002. - №2. - С. 10-13.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [авт.- уклад. і голов. ред. Бусел В.Т.] - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003 - 624 с.

10. Політологія. Кн.1: Політика і суспільство / За ред. А. Колодій. - К.: Ельга Ніка-Центр, 2003. -278 с.