Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

доктор економічних наук, професор Щекович О. С.,

Голобородько Т.В.,

Анішева Н.М.

ДВНЗ «Криворізький національний університет», Україна

Покращення фінансового стану підприємства як фактор забезпечення його конкурентоспроможності

Фінансовий стан є найважливішою характеристикою ділової активності й надійності підприємства. Він визначає конкурентоспроможність підприємства та його потенціал у діловому співробітництві, є гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самого підприємства, так і його партнерів. Збалансований фінансовий стан підприємства сприяє покращенню іміджу компанії та підвищенню довіри з боку партнерів, постачальників і споживачів. Тому для забезпечення конкурентоспроможності підприємство в першу чергу повинно покращувати свій фінансовий стан.

Оскільки фінансовий стан підприємства є комплексним поняттям, що є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, для його покращення необхідно розглядати за окремими аспектами фінансової діяльності підприємства. Більшість науковців пропонують розглядати підвищення фінансового стану в контексті удосконалення управління активами, капіталом, інвестиціями, собівартістю.

Управління активами. В управлінні активами науковці велику увагу приділяють підвищенню ліквідності активів. Недостатня кількість високоліквідних коштів призводить до того, що підприємства не можуть розрахуватися з контрагентами, тобто втрачають платоспроможність, що в свою чергу знижує їх конкурентоспроможність. Це означає, що лише збільшення коефіцієнту абсолютної ліквідності дозволить підприємствам оформляти довгострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності. Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду, виробництва і розробки нових видів продукції, продажу деяких застарілих основних фондів. Також важливо, що підприємство повинно реалізувати всю продукцію, що є на складах. Реалізацією і просуванням продукції на ринок на підприємстві займається відділ маркетингу, який повинен прогнозувати обсяг виробництва продукції у відповідності до попиту на неї. Таким чином, найбільш точний прогноз сприятиме зменшенню запасів готової продукції на складах. Разом з тим, у розрізі управління активами доцільно використовувати моделі управління запасами. Оскільки запаси є не досить ліквідними, їх нагромадження на складі недоцільно, адже їх збільшення гальмує ефективність роботи підприємства. Найбільш ефективними моделями управління запасами є система «точно-вчасно» і МРП. Система «точно-вчасно» передбачає зменшення обсягу партії, практичну ліквідацію незавершеного виробництва, зведення до мінімуму обсягів запасів. Ця система заснована на планомірному усуненні всього зайвого, що призводе до підвищення вартості продукції, не підвищуючи при цьому її споживчої вартості [1].

Управління собівартістю. Покращенню фінансового стану підприємств сприятиме зниження собівартості продукції, що дозволить підприємству бути конкурентоспроможним на ринку збуту. Зменшення собівартості призводить до зменшення ціни продукції, що робить її більш привабливою для покупців і відповідно більш конкурентоспроможною на ринку. Але знижуючи собівартість, важливо не зашкодити при цьому якості товару. Зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, зниження норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, комплексне використання ресурсів, у т.ч. відходів вторинних ресурсів, застосування ресурсоекономних, ресурсозберігаючих технологій [3].

Управління капіталом. Також важливим етапом у покращенні фінансового стану підприємств є пошук оптимального співвідношення власного і позикового капіталу, що забезпечує рентабельність власного капіталу. Однак в умовах кризи економіки багато підприємств не дотримувалися цього співвідношення, що спричинило зниження прибутку підприємств або їх ліквідацію. Тому для уникнення даної проблеми потрібно чітко визначитися в потребі позикового капіталу та дотримуватися оптимального співвідношення між цими видами капіталу. Вважається оптимальним, якщо власний капітал підприємства більше 50%. Це означає, що підприємство достатньо забезпечено власними коштами і може працювати на перспективу. Основним завдання будь-якого підприємства, яке прагне покращити свій фінансовий стан для забезпечення конкурентоспроможності є нагромадження власного капіталу. Це може здійснюватись за рахунок збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості або збільшення номінальної вартості акцій.

Управління інвестиціями. В процесі інвестиційної діяльності підприємства для покращення фінансового стану підприємства найбільш ефективним буде здійснення реінвестицій, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту. Для забезпечення конкурентоспроможності продукції та її доходності реінвестиції доцільно направляти на заміну фізично і морально зношених основних засобів, модернізацію технологічного устаткування,а для її підвищення - на інвестування нових програм [2].

Таким чином, для забезпечення конкурентоспроможності підприємства треба перш за все покращити його фінансовий стан за окремими аспектами фінансової діяльності підприємства. Для цього доцільно застосовувати сучасні моделі управління фінансами.

Література:

1. Фінанси підприємств / [А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк, С. О. Булгакова та ін.]; за ред. А. М. Поддєрьогіна. – К. : КНЕУ, 2006. – 552 с.

2. Шаблиста Л. М. Проблемні питання фінансів підприємств реального сектора економіки у трансформаційний період / Л. М. Шаблиста // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. «Тенденції управління фінансовими та інноваційними процесами в умовах ринкових перстворень». – Вінниця, ВНТУ, 2012. – С. 208-210.

3. Фурдичко Л. Є. Напрямки оцінки фінансового стану підприємств / Л. Є. Фурдичко, О. В. Стецків // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – №195. – С. 232-236.